четвер, 11 лютого 2010 р.

Створюється Громадський Комітет по захисту «Кримської світлиці»

11 лютого 2010 р.

10 лютого 2010 р. в Сімферополі у Всеукраїнському інформаційно-культурному центрі відбулася зустріч заслуженого журналіста України, а ще – самобутнього поета, композитора і виконавця власних пісень Віктора КАЧУЛИ з передплатниками та читачами класичної — пісенної, духовної, незалежної — «Кримської світлиці», яка була єдиною надполітичною україномовною газетою півострова. Віктор КАЧУЛА також представив присутнім свій перший, записаний разом із донькою Юлею, аудіодиск авторських пісень «Може, мамо, я хоч трохи кращим світ зроблю!» http://www.ukrlife.org/main/evshan/apple_ua.htm

На зустрічі прозвучав заклик до кримчан вступати в Комітет із захисту «Кримської світлиці» того зразка, що редагувалася Віктором КАЧУЛОЮ, та підтримати його плани з відродження випуску видання, можливо, під дещо іншою назвою, але із класичним «світличним» змістом, за яким досі сумують читачі.

Звертатися з пропозиціями можна за телефоном В. КАЧУЛИ: (067) 650-14-22. Електронна адреса для зв’язку - kr_svit@meta.ua

Прес-служба Кримської організації УНП,
050 2853997

* * *

У ці дні відзначається чергова річниця завершення афганської авантюри – виведення радянських військ з Афганістану. Несподіванкою для усіх присутніх на цій зустрічі став цикл «афганських» пісень В. Качули, написаних під враженням від спілкування з героями його публікацій під час роботи в колишній кримській молодіжній газеті ще понад 20 років тому. Пропонуємо Вашій увазі кілька «афганських» пісень Віктора Качули:

ЗА ОТВАГУ

Этот парень с меня,
Будто кто подгонял
Вес и рост, и размер на рубаху.
Не узнать со спины.
Но с другой стороны -
Я - не он. У него - "За отвагу".
Прямо зависть берет,
Так глазеют (везёт!)
На медаль эту Тани и Ксюши.
Чем я хуже - скажи?
Тем, что ТАМ не служил?
Он не выдержал:
Ладно, послушай.
Трое суток в пыли
Мы колонною шли,
Гнали мы на Кабул бензовозы.
Вдруг граната со скал,
Бензовоз запылал!!
Я в колонне застрял, как заноза!
Врассыпную народ,
- Прыгай!! - кто-то орёт.
Слышу - пламя ревет за спиною.
Да неужто рванёт?!
Это ж так разнесёт,
Что лишь Бог соберёт нас с тобою!
Видно, есть где-то Бог.
Кто ж ещё нам помог
В том краю, где судьба так игрива?
В общем, я - по газам!
Как - не помню и сам,
Но успел, дотянул до обрыва!
Я за камни упал,
Я, как листик, дрожал,
И не думал тогда, что отважный.
Вот такие дела...
А колонна - прошла!
Прорвалась, остальное - не важно...
- Вот и всё, - он сказал,
И плечами пожал.
И умолк, разговор прерывая.
Пять минут разговор,
Только я до сих пор
Ту колонну его вспоминаю:
Врассыпную народ,
- Прыгай!! - кто-то орёт.
Слышу - пламя ревёт за спиною.
До обрыва - держись!
Сколько - миг
или жизнь?
Смог бы я, если б это со мною?
Ведь тот парень с меня,
Будто кто подгонял
Вес и рост, и размер на рубаху.
Не узнать со спины.
Но с другой стороны -
Я - не он. У него - "За отвагу".

Симферополь. 1988 г.


АЛЕКСЕЮ МИРОЛЮБОВУ,
УСТОЯВШЕМУ, НЕСМОТРЯ НИ НА ЧТО...


Все никак не отоснится,
Не уймется этот сон.
Продираясь сквозь ресницы,
Ночью в душу лезет он.
И опять тот парень строгий
Надо мной стоит, как Бог.
Как же так? Ведь - ради Бога! -
Я же знаю: он - без ног?!
Видно, так судьбе угодно,
Чтобы мучил меня сон,
Что не он - а я безногий,
Я - калека, а не он...
Вот и корчусь я в постели,
И дышу - и не дышу.
Он стоит, и ноги целы,
Я - истерзанный лежу.
И опять летит граната
Из «зелёнки» в мой «КамАЗ»!
И оторванною пяткой
Я достать пытаюсь газ!!
Видно, так судьбе угодно,
Чтобы мучил меня сон,
Что не он - а я безногий,
Я - калека, а не он...
А потом, в палате белой,
От наркоза я бегу,
Но отрезанным коленом
Оттолкнуться не могу!
Вот и корчусь, как обрубок,
И ору - мат-перемат!!
Будто там, в «КамАЗе»-«трупе»,
Мои ноженьки горят!
Не мои!! Я это знаю!
Не мои!! Да это ж сон!
Я с ногами просыпаюсь,
Ну, а он?.. а он?.. а он?
Он опять, тот парень строгий,
Над моей душою встал,
Чтобы я хоть ночь - безногим -
За него откантовал!
Может, он, пока затея
Эта будет сниться мне,
На моих ногах сумеет
Пробежаться хоть во сне.
Пусть ему - да ради Бога! -
Пусть придёт хотя бы в сон,
Что не он - а я безногий,
Я - калека, а не он!
Вот и корчусь я в постели,
И дышу - и не дышу.
Он стоит, и ноги целы,
Я - истерзанный лежу.
И опять летит граната
Из «зелёнки» в мой «КамАЗ»!
И оторванною пяткой
Я достать пытаюсь газ!..
...Все никак не отоснится,
Не уймется этот сон.
Продираясь сквозь ресницы,
Ночью в душу лезет он.
И опять тот парень строгий
Надо мной стоит, как Бог...
Я ему дал на ночь ноги,
Я хоть так ему помог...
Я ему дал на ночь ноги -
Что еще я сделать мог?

Симферополь, 1988 г.

1 коментар: