середа, 10 лютого 2010 р.

СЛІДАМИ КРИМСЬКОГО ПОГРОМУ

Недавно я вже писав про погром єдиної у Криму української газети «Кримська світлиця», який вчинили високі чиновники Міністерства культури під час минулих новорічних свят: звільнили редактора газети, насильно захопили її приміщення, розігнали високопрофесійний колектив редакції, який є співзасновником газети з 1992 року, заарештували перший номер газети за 2010 р., щоб не пішов до людей, заблокували в Інтернеті доступ читачів до всіх її попередніх багаторічних публікацій. І при тому пообіцяли передплатникам, що газета з новим редактором і новою редакцією буде виходити гарна, як лялечка, а що вже змістовна, то читач тільки пальчики оближе.
І ось мені передплатою надходить 2-3 номер «Кримської світлиці» за січень 2010 року, а в лютому отримую ще один примірник газети за номером 4-5, який підписаний новим редактором Л. Пилунським, призначеним київськими «дядями». Таким чином, бачимо, що газета із щотижневої перетворена на щомісячну, хоч періодичність її ніде не вказана. Надрукована на гарному білому папері, з кольоровими ілюстраціями, на 32 сторінках, тираж 2500 прим. Знайшлися, бачимо, гроші у міністерства, яке стало співзасновником газети тільки недавно.
А тепер поглянемо на зміст останього номера (4-5). По-перше, кидається у вічі те, що в ньому не подано жодного інформаційного матеріалу про поточні кримські чи всеукраїнські події ні в політичному, ні в культурному житті. І це в період гострої передвиборної президентської кампанії! Начебто це позачасовий рекламний листок із якогось Канарського курортного острова. А для зручності читачам-курортникам на кожній україномовній сторінці новоявленої газети подаються розлогі резюме російською і кримськотатарською мовами, щоб «господа хорошие» знали, що в українському тексті немає нічого поганого, навіть тіні, в їхній бік. Толерантно, що й казати! Схоже на те, що редколегія газети, складена із осіб, невідомих для мене, постійного читача, у такий спосіб виявляє свою «хохляцьку» меншовартість перед можливим іншомовним читачем, якому в руки потрапить її продукція. Цікаво було б знати, чи французи, наприклад, у Марселі, видають якусь свою газету із резюме англійською, арабською чи турецькою мовами? Навіть смішно таке уявити! А київські мінкультівські чиновники додумалися зневажити свою державну мову у такий зовні пристойний спосіб. І серед членів редколегії газети бачимо прізвище В. Сатаренка, який відповідає, як відомо, за всю видавничу справу Міністерства культури! Як не пригадати вислів Тараса Шевченка про те, що не такі страшні вороги, як «добрії люди»?
Про що ж таки пишеться у цьому номері «Кримської світлиці», реформованої після рейдерського захоплення? Ось зразу за багатослівною передовицею, підписаною «головним» редактором газети, ціла сторінка відведена для статті про святині і стародавні традиції кримських греків («Ясу, Маріє»). Ох, який злободенний матеріал для сотен тисяч майже безправних українців Криму! Через одну сторінку подається удвічі більша стаття «Християни і кримські татари: традиції спільних молитов». Хвала Всевишньому! На думку нових кримських газетярів-просвітителів, мабуть, саме час подумати про унію християнства і ісламу у цілому світі. Глибоко взяли! Не поламали б плуга, бо кримський грунт надто кам’янистий. А щоб закріпити свою любов до чужих символів, редакція тут же пропонує матеріал на цілу сторінку «Тарак-тамга. Родовий знак кримських ханів». Просвітлюйся, темний українцю! А вже сім наступних повних сторінок газети віддано матеріалові про місцевого художника О.Каленчука «Українець – мусульманин Мухамед Алі», про людину, яка прийнявши іслам особисто, у цю віру навернула і свою дружину, і двох неповнолітніх дочок, і навіть тещу. І це дійство пропагується, як велика заслуга українця, який навіть своє прабатьківське прізвище поміняв на інше – Алі Мухамед. З таким же успіхом він міг би узяти собі ім’я Будди чи Ісуса Христоса. І газетяр веде із ним безкінечне інтерв’ю, розбавляючи розмову ілюстраціями його акварелей, а також подаючи майже десяток фотографій новоявленого «ісламського пророка» і навіть фотознімок якоїсь мечеті (мовляв, приходьте помолитись, православні українці!). Це ж треба так любуватися перевертнем, забувши про сотні тисяч зрусифікованих кримських українців, які у своїй державі не мають доступу до своєї школи, до своєї книжки, а тепер ще й до повнокровної української газети!
Для повноти картини згадаймо і ті матеріали, які ідуть в самому кінці щомісячної газети: це – двосторінкові статті про українця – майстра ковальської справи і про татарина – карбувальника, а також кілька загальних заміток під рубрикою «Мова» і кілька загальних кпинів на адресу кримських комуністів і московських шовіністів.
Тепер читачі тільки із сумом згадуватимуть чесні, гострі і своєчасні статті журналістів розігнаної редакції «Кримської світлиці»: Віктора Качули, Тамари Соловей, Миколи Владзімірського із Севастополя, Сергія Лащенка зі Львова. Доведеться також тільки згадувати цікаву і своєрідну дитячу газету «Джерельце», яку роками створював і по-батьківськи плекав великий трудівник Данило Кононенко – поет і пропагандист творчості своїх колег по перу з усієї України. Тепер також тільки згадуватимуться пісенні конкурси, які проводила в газеті юна і талановита Юля Качула.
Дуже хочеться, щоб цим творчим і самовідданим людям, яких висококультурні пірати викинули за борт човна, вдалося знайти чесного українського спонсора, щоб вони одібрали назад гарний бренд своєї «Кримської світлиці» і знову віддавали свій хист українській справі у Криму. Гей, хто в лузі, озовися!
І насамкінець я хочу запитати: а хто все-таки поверне мені мої 100 пенсійних гривень, які я віддав на річну передплату справжньої «Кримської світлиці», яку тепер підмінили туристично-рекламним плакатом із сумнівною духовною спрямованістю?

10.02. 2010 р.

Василь МАРСЮК, письменник

http://www2.maidan.org.ua/n/krym/1265865252

Немає коментарів:

Дописати коментар