пʼятниця, 26 лютого 2010 р.

ЩЕ ПРО «КРИМСЬКУ СВІТЛИЦЮ»

!
Як повідомив редакції Віктор Качула, ще 11 січня він подав до Київського районного суду м. Сімферополя на своє київське керівництво, директора ДП “Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України” В. В. Сатаренка два судові позови: про скасування дисциплінарного стягнення та відновлення на роботі.
“З 2000-го я працюю на посаді головного редактора Всеукраїнської загальнополітичної і літературно-художньої газети “Кримська світлиця” з місцем перебування редакції у м. Сімферополі, — зазначив у позовній заяві В. Качула. — З 15 січня 2009 року відповідно до Установчого договору, засновниками газети виступають Міністерство культури і туризму України, Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Т. Шевченка і трудовий колектив “Об’єднаної редакції газети “Кримська світлиця”, який я як головний редактор, представляю.
З грудня 2006 року я перебуваю у трудових відносинах як головний редактор з ДП “Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України”, яке є державним підприємством Міністерства культури і туризму України, у відділі кадрів якого моя трудова книжка і трудові книжки всіх співробітників “Об’єднаної редакції газети “Кримська світлиця”.
За весь час роботи жодного дисциплінарного стягнення я не мав. За свою 25-річну журналістську роботу мав численні заохочення, зокрема, Почесні грамоти Президента України, Представництва Президента України в Криму, маю звання Заслужений журналіст України.
28 грудня 2009 року факсом я отримав з м. Києва наказ за підписом В. В. Сатаренка № 142 від 28.12. 2009 р. про накладення на мене дисциплінарного стягнення — догани. В мотивувальній частині наказу вказано: “Протягом тривалого часу головним редактором газети “Кримська світлиця” систематично не виконувалися вимоги наказів та розпоряджень Міністерства культури і туризму України і ДП “Газетно-журнальне видавництво”. Роз’яснення, що були надані адміністрації видавництва, не пояснюють дійсні причини неналежного виконання керівних розпоряджень”.
Це не відповідає дійсності. Ніяких наказів, розпоряджень, які б я не виконував, не було, окрім відстоювання інтересів газети і моїх настійних пропозицій стосовно збереження колективу редакції.
На порушення ст. 149 Кодексу законів України про працю від мене не було витребувано письмове пояснення перед накладенням вказаного дисциплінарного стягнення. З оригіналом наказу про накладення стягнення під розписку я ознайомлений не був.
Серед підстав у наказі про стягнення вказані службові записки головного бухгалтера, головного економіста, заступника директора ДП ГЖВ, з якими мене теж не ознайомили. А 29 грудня 2009 року, також факсом, я отримав наказ за № 143 про моє звільнення з посади.
Оскільки дисциплінарне стягнення зроблене з грубим порушенням чинного законодавства, а за своєю суттю є формальним приводом для наступного звільнення, на підставі ст. 148, 149, 150, 231, 233 Кодексу законів України про працю прошу визнати незаконним та відмінити наказ № 142 від 28 грудня 2009 р. про накладення на мене дисциплінарного стягнення у виді догани”.

* * *
“Наказом № 143 від 29 грудня 2009 року за підписом Сатаренка В. В. та погодженим з Міністром культури і туризму Вовкуном В. В., який було надіслано факсом, мене було звільнено із займаної посади головного редактора Всеукраїнської загальнополітичної і літературно-художньої газети “Кримська світлиця” на підставі п. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України “за систематичні порушення вимог наказів та розпоряджень Міністерства культури і туризму України, ДП “Газетно-журнальне видавництво” без поважних причин, неналежне виконання службових обовязків”, — зазначено у другій позовній заяві В. Качули.
Звільнення мене із вказаних підстав вважаю незаконним, тому що:
1. Ніяких, а тим більше систематичних порушень своїх обов’язків, наказів і розпоряджень Міністерства культури і туризму України і ДП “Газетно-журнальне видавництво”, а також правил внутрішнього трудового розпорядку не допускав.
2. Заходи дисциплінарного чи громадського стягнення раніше до мене не застосовувалися, окрім виданого спеціально для звільнення 28 грудня 2009 р. наказу про оголошення догани.
3. Попередньо про звільнення мені не було повідомлено.
4. Крім того, моє звільнення не було погоджене з двома із трьох співзасновників газети — трудовим колективом “Об’єднаної редакції газети “Кримська світлиця”, який я представляю та за дорученням якого підписав Установчий договір у січні 2009 року між Міністерством культури і туризму України, та Всеукраїнським товариством “Просвіта” ім. Т. Шевченка.
Згідно зі ст. 2, 5, 233, 235 Кодексу законів про працю України та част. 1 ст. 367 Цивільно-процесуального Кодексу України прошу:
1) поновити мене на посаді головного редактора Всеукраїнської загальнополітичної і літературно-художньої газети “Кримська світлиця”;
2) стягнути з ДП “Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України” на мою користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у зв’язку з незаконним звільненням”.
Віктор Качула
м. Сімферополь, 11 січня 2010 р.

* * *
17 лютого 2010 року о 10.30 в Київському районному суді м. Сімферополя мало відбутися попереднє судове слухання справи за фактом незаконного звільнення з посади головного редактора газети “Кримська світлиця” Віктора КАЧУЛИ.
Суд ухвалив цивільну справу за позовом Віктора КАЧУЛИ до директора ДП “Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України” В. САТАРЕНКА про скасування догани та поновлення його на роботі і призначив до розгляду в судовому засіданні на 29 березня 2010 року о 15.00 за тією самою адресою.
http://slovoprosvity.org/2010/02/25/ще-про-«кримську-світлицю»/

п. Оксана зі Львова: «Так жахливо нас ошукали, наплювали в душу…»

Коли газета була всеукраїнською, а не належала купці чиновників з міністерства, вона обєднувала людей і чергового виходу передплатники чекали з нетерпінням. Зараз газети немає. Мабуть буде колись. З дарунком-додатком "Культура і життя", який роздають безкоштовно обмоскаленим бомжам на київському вокзалі чи метрі. Невже безголовість в міністерстві суцільна і нескінченна?

Ось що написала в приватному листі одній з кримських українок п. Оксана зі Львова.

субота, 20 лютого 2010 р.

21 лютого — Міжнародний день рідної мови. ПРО СЛОВА

.
ПРО СЛОВА

Ось слова, прості і пишні,
Всякі — кручені й прямі,
Горді й ниці, святі й грішні —
Ось слова — зажинок мій.

Серп в руці — а втяти страшно:
Колос й кукіль — все ж впаде.
Тут не вкосишся замашно,
Треба — вибрати святе,

Те просте, що хлібом стане,
Влучне те, що користь дасть,
Горде — що як стяг над нами,
І пряме, що не продасть.

Хто там строчить з-поза вуха
В сто газет мільйон рядків?
Нащо людям та макуха
Зі словесних остюків?

Що в снопи зіжнеш, пов`яжеш —
Буде з того й хліб такий.
Тільки хто ж спасибі скаже
За погані глевтяки?

Людям треба — паляниці,
Лиш по хлібу скажуть — свій!
Ось слова — прості і пишні,
Горді й ниці, святі й грішні —
Ось слова — зажинок мій...

Віктор КАЧУЛА,
1983 рік, факультет журналістики Київського держуніверситету.

пʼятниця, 19 лютого 2010 р.

Тепер і "Слово Просвіти" стурбоване ситуацією із "Кримською світлицею"

У київській газеті від 18 лютого надруковано три матеріали.

ПОВЕРНІТЬ НАМ «КРИМСЬКУ СВІТЛИЦЮ»

Світлана ДОРОШЕНКО,
відповідальний секретар,
заступник голови Севастопольського міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка

Кожне слово “Кримської світлиці” для мене як ковток свіжого повітря в задушливій атмосфері шовіністичного Севастополя. Газета порушує гострі питання, болючі проблеми, але вміє робити це так, що читач бачить світло в кінці тунелю.

Очевидно, газета своїм патріотизмом та незалежним характером не влаштовує київських чиновників. Я звернулась до п. міністра В. Вовкуна із закликом не знищувати українську патріотичну газету, яка завдяки стійкості, мужності й високій професійності творчого колективу, очолюваного В. Качулою, протистоїть дезінформації, українофобії, імперській пропаганді проросійськи налаштованих кримських засобів масової інформації, поновити В. Качулу на посаді головного редактора та відновити фінансування газети. Відповіді на моє звернення досі не надійшло. А 30 січня ц.р. я отримала “Кримську світлицю” — витвір видавничої ради під головуванням А. Сєрикова (м. Київ). Головним редактором призначено Л. Пилунського. Незвичний формат, глянцевий папір, приглушений тон висловлювань та занадто яскраві ілюстрації — все чуже і немиле. Не знаю людей, які увійшли до видавничої ради нової газети. Можливо, це високопрофесійні фахівці. Але їхній моральний рівень викликає великі сумніви. По-перше, потрібно пожити в Криму, щоб робити якісь політико-суспільні висновки, а по-друге, порядні люди не посягатимуть на чужу інтелектуальну власність, віднімаючи в колег засіб до існування.

“Кримська світлиця”, заснована 31 грудня 1992 року, належить трудовому колективові підприємства “Об’єднана редакція газети “Кримська світлиця”, і дотації на її видання з державного бюджету через Міністерство культури і туризму не означають, що газета перейшла в стовідсоткову власність Міністерства. Очевидно, що видавнича рада діяла за вказівкою високого керівництва, але у кожної людини завжди є вибір. Сумління й журналістська етика мали б підказати, як діяти в таких ситуаціях.

Хто заважає міністрові Вовкуну і його однодумцям створити нову українську газету в Криму й завоювати симпатії читачів? Але пан міністр пішов іншим шляхом. Він захопив колективне майно й інтелектуальну багаторічну працю колективу, скористався його творчим набутком, не замислюючись над моральними наслідками цього кроку.

Право людей на вільний вибір джерела інформації, як і права трудового колективу “Кримської світлиці”, брутально розтоптано. Нині читачам накидають блідий, безбарвний, немічний покруч, витворений слухняними чиновниками в Києві. Вимагаю від міністра п. Вовкуна: поверніть мені справжню “Кримську світлицю”, поверніть читачам їхню душевну втіху, ту “Кримську світлицю”, до якої впродовж десятків років не було жодного зауваження, поверніть газету її творцям і власникам — “Об’єднаній редакції газети “Кримська світлиця”.
Те, що відбувається навколо української преси в Криму, на жаль, непоодинокий випадок. З початку 2009 року п. Вовкун призупинив фінансування “Дзвону Севастополя”, того ж таки року влада намагалася закрити газету “Флот України”, а тепер накинуто зашморг чиновницького свавілля на “Кримську світлицю”. І це в Криму, де українське слово протистоїть шаленому натискові російського шовінізму та українофобії, а тому потребує всебічної державної підтримки. Отже, йде наступ на свободу слова в Україні.

Інформую Президента України Віктора Ющенка, народних депутатів — патріотів України про те, що п. Вовкун ще торік почав наступ не тільки на українське слово, а й на українські історичні символи: пам’ятник П. Сагайдачному в Севастополі. Не маючи до нього жодного стосунку, не вивчивши думки місцевих українців-патріотів, він у промовах говорив про його знесення. Чи може обіймати таку високу посаду п. Вовкун?

Поверніть “Кримську світлицю” читачам і трудовому колективу!

http://slovoprosvity.org/2010/02/18/поверніть-нам-«кримську-світлицю»/

ОНОВЛЕННЯ ЧИ ВМИРАННЯ?
http://slovoprosvity.org/2010/02/18/оновлення-чи-вмирання/

ДІАЛОГ У СВІТЛИЦІ ПРО «СВІТЛИЦЮ»
http://slovoprosvity.org/2010/02/18/діалог-у-світлиці-про-«світлицю»/

Без коментарів. Sapienti sat.

«Кримська світлиця» теперь выходит в совершенно новом формате
Общество , 2010-02-09 17:28:26

Единственная украиноязычная газета Крыма с нового года кардинально изменила формат, вместо материалов с заказным политическим уклоном, теперь газета будет делать уклон на литературно-публицистический и культурный материал. Кроме того, изменился и формат газеты, с января она выходит на 32 полосах, вместо 8.
Кардинальные изменения в содержание и формат газеты внес ее новый редактор Леонид Пилунский, который возглавляет редакцию с начала этого года. Сегодня свет увидел второй номер газеты «Кримська світлиця». Крымскотатарских читателей газета радует материалами на крымскотатарском языке. Отметим, что это первая украиноязычная газета в Украине, которая по инициативе Пилунского имеет колонку на крымскотатарском языке. На первой странице имеются флаги Украины, Крыма и Тамга крымских татар.Новая «Кримська світлиця» яркая и содержательная, в ней много материалов о крымскотатарских деятельных культуры и искусства. Тираж газеты – более 1000 экземпляров. Выпуск газеты осуществляется с 1992 года при финансировании Министерства культуры Украины.

Нияра Нурмамбетова

QHA
http://qha.com.ua/haber2.php?id=3026

четвер, 18 лютого 2010 р.

Видалені думки рейдера, який покаявся.

Сьогодні, коли настала глупа ніч, до одного із персонажів, який брав участь у рейдерському захопленні газети "Кримська світлиця", прийшло прозріння і він надіслав на Кримський Майдан свої роздуми під псевдо "Червона Світка". Потім він змімікріював у "Мочилово"
Там такого вільнодумства не стерпіли - швидше за все через різкий заголовок. Поки модератор спав, ми встигли скопіювати текст.
Вважаємо за доцільне роздуми цього персонажа подати без купюр. Рукописи не горять. Прийде час, і справжнє ім'я автора стане відоме. А поки що знайомтесь із думками рейдера, який покаявся.


18-02-2010 01:39, Червона Світка
Анатолій Сєриков як уособлення типового сучасного шкідника малороса


Збіг місяць, як «Кримська світлиця» нарешті опинилася там, де мала бути з 30 листопада 2006 року. Щоб залишити у минулому байки про київських «рейдерів» наведемо деякі очевидні факти. Співзасновники «Кримської світлиці» 30 листопада 2006 року погодилися на радикальну зміну підпорядкування газети. По-перше, перестала бути співзасновником газети «КС» Кримська організація Національної спілки письменників України, по-друге, серед співзасновників з’явився мало зрозумілий колектив підприємства «Об’єднана редакція газети «Кримська світлиця»», по-третє, співзасновником газети «КС» стало Міністерство Культури та туризму України. Видавцем газети стало підприємство «Газетно-журнальне видавництво» Міністерства культури та туризму України. До відома плакальників за «Джерельцем». Жоден з теперішніх (з 30 листопада 2006 р.) співзасновників газети «КС» не є співзасновником газети «Джерельце», а ДП «ГЖВ» не є видавцем газети «Джерельце», тобто усі волання на їхню адресу з цього приводу не мають жодних підстав.
Саме 30 листопада 2006 року «КС» де-юре стала «Всеукраїнською літературно-публіцистичною і мистецькою газетою». Тобто один із нових співзасновників продиктував зміну напрямку.
Усі працівники включно з редактором В. Качулою були працівниками ДП «ГЖВ», їхні трудові крижки знаходилися у Києві. Тобто редакція з 30 листопада 2006 року було ПІДРОЗДІЛОМ ДП «ГЖВ» і не мала, а ні окремого балансу, а ні печатки, а ні рахунку. В. Качула не міг нікого, а ні приймати, а ні звільняти з роботи. Це робив директор ДП «ГЖВ».
Таким чином звільнення В. Качули 29 грудня 2009 року не може розглядатися, як «захоплення». Директор ДП «ГЖВ» звільнив керівника одного з своїх підрозділів (їх у ДП «ГЖВ» - сім). Законно чи ні то справа Суду.

Тепер про газету, як таку. На моє глибоке переконання, «КС» в останні кілька років була в стані очевидної стагнації. Кількість передплатників була критично низькою на межі одної тисячі, 70-80% публікацій були передруками з інших газет, або з інтернету. Газетні матеріали займали у кращому випадку перші три сторінки.

Після звільнення В. Качули з перервою більш ніж у два тижні після «проміжного» київського редактора на цю посаду було призначено заслуженого журналіста України Л. Пилунського. Відразу питання: «А хто керує випуском газети де-юре і де-факто?» На це питання не має однозначної відповіді. Але, на мою думку, де-факто газетою керує шеф-редактор ДП «ГЖВ» Анатолій Сериков, оскільки верстка відбувається у Києві й обличчя газети сформовано також у Києві. Як довго таку ситуацію терпітиме Л. Пилунський то окреме питання.
Вже вийшло три спарених випуску 2-3, 4-5, 6-7 газети. Можна робити попередні висновки.

Випуск 2-3.
На мою, думку цей випуск самий «прокримський» й одночасно самий проукраїнський.
В той же час жодної критики не витримує логотип газети. Він перевантажений символікою. При цьому загальнодержавна представлена тільки прапором України. А кримська – прапором АРК, гербом АРК та прапором незареєстрованої структури так званого меджлісу кримськотатарського народу з тамгою.
Відразу питання до А. Сєрикова: «На якій підставі Ви надаєте незаконну перевагу кримській символіці перед загальнодержавною? Це між іншим вже корупція. На якій підставі Ви взагалі розмістили в логотипі газети, яка видається за державні кошти прапор незаконної, незареєстрованної структури?» Впевнений, що ці питання можуть бути поставлені зацікавленими особами та організаціями й перед компетентними органами України, які мають повноваження розглядати справи про корупцію.
Слово «кримська» у логотипі набрано «вивороткою» на світло-сірому тлі непропорційно дрібними літерами порівняно із словом «Світлиця» й на відстані навіть у кілька десятків сантиметрів вже непомітне.
Повертаємося до першої шпальти Ч. 2-3. Внизу де йдуть анонси публікацій в одному ряду подано: КИЇВ – МІНСЬК – БАХЧИСАРАЙ – МОСКВА. Тобто такий собі ряд столиць держав. Будьте такі ласкаві, пане А. Сєриков, скажіть: «А якої держави столицею є Бахчисарай?»
На мою, думку крім оцих ляпів на першій шпальті, особливих зауважень то цього випуску не має.
Дивують тільки назви тем: «російство», «українство». Цікаво чи буть теми: «татарство», «єврейство», «німецтво», «англійство», «вірменство», «азербайжанство», «шведство»…?
Крім того у випуску повністю відсутні газетні новини як такі. В цьому випуску це можна пробачити тим, що була велика перерва у виході газети. Подивимося, що буде далі.

Число 4-5.
Логотип без змін. То ж ті самі питання до п. А. Сєрікова стосовно незаконної переваги.
Там де йдуть тематичні анонси знов дивина. В попередньому числі мали столицю невідомої держави «Бахчисарай», тепер маємо такий тематичний ряд: ХРИСТИЯНСТВО – ІСЛАМ – КАТОЛИЦИЗМ – КОМУНІЗМ.
Питання до п. А. Сєрикова: «Хіба католицизм, то не християнство? Чи у Вашу свідомість намертво вбито московський забобон, що християнство то тільки «істинно московскоє православіє»?»
Ну то так дрібничка. Бомбою цього випуску є інтерв’ю на восьми шпальтах самого А. Сєрикова з таким собі духовним покручем, зрадником віри батьків «українцем (я б сказав: «те ж українцем») Алі Мухаммедом. Цей зрадник та перевертень не тільки сам зрадив віру дідів-прадідів, а й увів у гріх дружину та дітей. Причому цій розлогій ганебній публікації перед послано коментар Владики Клімента: «Християни і кримські татари традиції спільних молитов» на двох шпальтах. Блюзнірство та моральна ницість «шеф-редактора» тут вперше виявляється у повній свої красі. Бо публікація Владики Клімента йде у тематиці «МУЗЕЙ», а розлогі теревені А. Сєрикова із запроданцем під тематикою «МИСТЕЦТВО». Тобто зрада українцем прабатьківської віри це тепер таке собі «МИСТЕЦТВО» від духовного покруча А. Сєрикова.
Відчуття огиди від «МИСТЕЦТВА» за А. Сєриковим не компенсують, а ні конспективна й далеко не повна розповідь про пам’ятники комуністичної доби у Криму (увесь час згадуєш того самого А. Сєрикова, як типового комуняку-покруча), а ні уривок із давно відомої статті Л. Пилунського.
Під темою «УКРАЇНСТВО» чомусь поруч із славетним І. Гасюком розташовано публікацію про ще одного духовного покруча – депутата однієї з Севастопольських райрад, який спалив паспорт громадянина України. Краще вже б цю публікацію запроторили до «МИСТЕЦТВА» по сєриковськи, там де йшлося про іншого зрадника.
Кримським татарам як таким присвячено ще одну публікацію на двох шпальтах. Загалом неукраїнським за глибинною своєю суттю публікаціям присвячено майже половина випуску.
Знову жодної публікації, яка б мала суто газетний характер, тобто була б новиною.
Загальне враження - другий випуск значно гірший за перший.

Випуск 6-7.
Ті ж самі претензії стосовно логотипу. Корупція, пане А. Сєриков. КОРУПЦІЯ.
Знову жодної новини як такої.
Маємо промовистий «ляп» подано програму «телеканал культура 8-14 грудня 2010 р. Навіщо їх взагалі друкують ці програми. Газета регулярно запізнюється й крім додаткового роздратування ці програми читачам нічого не додають.
Цей випуск свідчить: катастрофічно не вистачає матеріалів власного виробництва.
Маємо:
1. «Земля на всіх» В. Маковій (Київ) (2 шпальти);
2. «Ларишес» із Франції «Айбару» в Криму Людмила Чечель (інтернет-сайт maidan.org.ua) (2 шпальти);
3. «Чарівна гавань» (без автора, за матеріалами онлайн служби «Новини Криму») (1 шпальта);
4. Культура. Пізнання. Активність. Лідія Лебедева (передрук з газети «Крымские известия») (1 шпальта);
5. «Пекельні авіалінії» Пилип Мостоцький (інформаційна агенція «Росбалт» (2 шпальти) Тема «ТУРИЗМ» страшна україноненависницька стаття, яка відлякує потенційних туристів. Питання: «Наскільки все написане відповідає дійсності? Хто перевіряв?» На кого працюєте пане А. Сєриков?
6. «Зимові півонії Ольги Морозової» Анжела Шумова (1 шпальта, публіакація про Київ)
7. Художник-амфібія (прямо написано: у нас в гостях журнал «Міжнародний туризм») (3 шпальти)
Підбиваємо підсумок – 12 шпальт з 32 – запозичені публікації. Одна з них відверто україноненависницька: «Пекельні авіалінії».

Вітання від В. Качули: «Правільной дорогой ідьотє товаріщі!»

Чомусь випуски газет взагалі не прив’язані до якихось дат як таких. Це ще одна новина від А. Сєрикова.

Висновок. Шеф-редактор Анатолій Сєриков, як уособлення сучасного малороса, не спроможний забезпечити ритмічний випуск газети. Значна частина, запропонованих ним публікацій є відверто антиукраїнськими. А вперте надання незаконної переваги регіональній кримській символіці має, на мою думку, усі ознаки корупції.

Тижнева газета обсягом 32 шпальти (форматом В 4) не може бути підготовлена штатом із 4 творчих працівників (разом із редактором).

Це не можливо навіть теоретично (якщо тупо не дерти тексти та світлини з інтернету та інших газет, що "успішно" робив В. Качула).

Після скорочень замість редакції в Сімферополі фактично лишився невеличкий корпункт на чолі з власкором Л. Пилунським, посада якого має гучну назву "РЕДАКТОР".

Тобто А. Сєриков свідомо знищує газету.

Цапом відбувайлом зроблять А. Пилунського.

(кінець видаленого модератором допису)

вівторок, 16 лютого 2010 р.

Відбулося судове засідання щодо незаконного звільнення головного редактора «Кримської світлиці»

17 лютого 2010 року о 10.30 в Київському районному суді м. Сімферополя відбулося попереднє судове слухання справи за фактом незаконного звільнення з посади головного редактора газети «Кримська світлиця» Віктора КАЧУЛИ.
Суд ухвалив: цивільну справу за позовом Віктора КАЧУЛИ до директора газетно-журнального видавництва Міністерства культури та туризму України В. САТАРЕНКА про скасування догани та поновлення його на роботі призначити до розгляду в судовому засіданні на 29 березня 2010 року о 15.00 за тією ж адресою.

Прес-служба Кримської організації УНП,
050 2853997

понеділок, 15 лютого 2010 р.

ФОМУШКІН вважає, що ЛУЖКОВ оскаржує статус Криму комерційним шляхом

15/02/2010

«Українська народна партія вимагає від Служби безпеки України та Головного Контрольно-ревізійного управління перевірити комерційну діяльність уряду Москви в Криму, - зокрема, щодо законності придбання кримських санаторіїв», - заявив голова Кримської організації Української народної партії Олег ФОМУШКІН. За його словами, «завдяки зусиллям ЛУЖКОВА, Крим фактично перейшов у власність Москви». Так політик прокоментував заяву «регіонала» Олександра ЄФРЕМОВА, що заборона на в’їзд в Україну для мера Москви ЛУЖКОВА буде відмінена після офіційного оголошення Президентом ЯНУКОВИЧА.

За словами ФОМУШКІНА, «новий Президент має розібратися з незаконним захопленням кримської власності урядом Москви, а не дозволяти в`їзд ЛУЖКОВУ, який публічно закликав до порушення територіальної цілісності України». «Масове захоплення кримської землі та нерухомості росіянами відбувається з 1996 року, коли ЛУЖКОВ створив з цією метою фонд «Москва-Крим», - вважає голова Кримської УНП. Він заявив, що «сьогодні уряд Москви володіє в Криму, більш ніж 10 санаторіями з «vip-статусом». Окрім того, за активної «шефської допомоги уряду Москви, в Севастополі будуються житлові будинки нібито для офіцерів ЧФ РФ, які продаються за комерційними цінами переважно москвичам», - підкреслив політик. На його думку, «Москва робить все, щоб Крим зберіг свій «радянський» статус – регіону для відпочинку росіян та «заслужених» російських пенсіонерів». «ЛУЖКОВ активно оскаржує український статус Криму комерційним шляхом, акумулюючи у своїх руках кримську власність», - підсумував Олег ФОМУШКІН.
http://www.unp.ua/ua/bodycomments/26191.htm

Відкритий лист Ірини Фаріон Президентові України Вікторові Януковичу

Товаришу Янукович!

Ці значною мірою сфальсифіковані президентські вибори підтвердили Ваш статус регіонального лідера найбільш зросійщеної частини України. Вона стала такою унаслідок страшних катаклізмів, які пережила наша нація за Московського панування через винищення етнічних українців голодом, репресіями і завезення натомість представників соціяльного дна з Росії. Такі патологічні обставини на цих теренах можуть продукувати лише окупанти, заганяючи свідомих і вільних українців у гето. Бо саме окупанти агресивно не приймають мови, культури та релігії автохтонної титульної нації, напихаючись благами нашої рахманної землі, де вона зберігає і збереже назавжди своє неповторне мовне і духово-культурне обличчя. Чи не здається вам, що українська земля безмовно, але страшно протестує проти такого виродження на її розлогих степах, поглинаючи щороку відчужених від неї шахтарів у копальнях… І так буде далі.

Постійне ваше і вашого охвістя зазіхання на визначальну ознаку нації – українську мову – свідчить лише про одне: ви агресивні, аморальні чужинці, помножені на засимільованих хохлів-плебеїв, – ніколи не здолаєте незалежної Української держави – бо вона вічна, ви ж – тимчасові, як ваша сумнівна перемога у депресивному регіоні; тимчасові, як ваші брудні статки, з якими навіть у пекло не входять; тимчасові, як безвольність і роздвоєність ющенків та популізм і брехня тимошенків.

Натомість вічними та аксіоматичними є такі основні засади творення України з єдиною державною українською мовою:

1. Двомовність України не є природним етнічно-суспільним явищем. Це наслідок понад трьохсотлітнього імперсько-російського терору щодо самої мови (близько 200 указів про її всезагальну і часткову заборони) – себто лінгвоцид, і винищення носіїв цієї мови – українського селянства голодом та інтеліґенції – репресіями – себто геноцид. Цю історично кричущу несправедливість треба негайно змінювати через всеохопні заходи протекціоністської політики держави щодо української мови.

2. Відповідно до світових стандартів Україна є моноетнічною державою, позаяк українці становлять 77.8%, хоч для цього досить і 70%. Із цього випливає не лише їхнє абсолютне право на державність лише однієї мови – української, але й аксіоматичність цього факту.

3. Російськомовні українці – це здебільшого мимовільні жертви окупаційного московсько-радянського режиму, навернення яких можливе тільки у лоні питомої мови і культури. Натомість феномен національного самозаперечення породжує злих і нещасних політичних геростратів.

4. Вагомим чинником української мовної політики є найбільша етнічна меншина України – росіяни (17.3%), із чого випливає два основні напрями державної діяльности: а) етнічні росіяни, як і представники всіх інших меншин, зобов’язані володіти державною українською мовою, як володіють державною російською башкири, татари, чуваші, мордва тощо у Росії. Їхній спротив слід трактувати як загрозу українським інтересам; б) усі меншини, серед яких і російська, мають бути забезпечені правом реалізації своїх національних потреб, що не суперечать потребам титульної української нації і не загрожують цілісності та єдності держави.

[b]Усвідомлюю, що ваш рівень інтелекту та морально-духовної деградації, як і всіх ваших подножків, не здатен збагнути сили цих аргументів, тому підсумую простіше. Ваше покликання – служити московському хазяїну і вести Україну двомовним шляхом – природне і незмінне. Ваше гасло – дві мови – одна країна таке ж безглузде, як одна дитина – дві матері.[/b]

Однак зовсім інше покликання в України, омитої кров’ю петлюрівських змагань і бандерівсько-упівських звитяг. Ви своєю плебейською психологією, моральним виродженням та агресивним чужинством мобілізуєте мільйони українців на повстання проти неоколоніялізму.

Дякуємо вам за цю страшну суспільно-політичну темінь перед неминучим світанком україноцентричної України. Ви – минущі. Ми, українці всієї України, а не регіональної – вічні.


Ірина Фаріон

Депутат Львівської обласної ради від ВО "Свобода"

Лауреат премій ім. О. Гірника та Б. Грінченка

Доцент катедри української мови

Національного університету "Львівська політехніка"

неділя, 14 лютого 2010 р.

Тамара Костецька. «Кримська світлиця» (Реінкарнація)

*
Та святиться ім’я твоє!
Хай святиться!
Тільки не помирай, «Кримська світлице»!
Дешеву пляжну повію
зробили з тебе, розцяцьковану,
а душу твою спантеличено
і зацьковано…
Пусто-порожній реліз
не звеселить подорожнього.
Так жалко,
жаль до сліз
листочка твого кожного…
Я знаю магічні слова,
щоб тебе оживити.
От і нагода трапилася
тебе зцілити.
Хоч хижа сторота п’янь
отут у Києві
Не чує твоїх волань –
в такому похмільному вияві
любові до тебе… Агов!
Світися, світлице світла!
Свята і спасенна душа
на диких вітрах не зблідла.
Знову заграй життя кольорами,
а не мертвотним блиском!
Хай заспіває щасливе «Джерельце»
біля твоєї колиски!
Хай золоті потоки любові,
добрі, веселі і чулі
славу співають твоєму поводиреві, пану Качулі.
Пощади, сохрани і помилуй, Творець,
нашу мову, державу, світлицю…
Хай святиться ім’я Твоє у віках!
Хай святиться…

12.02.2010

Сімнадцять років ми мали таке майже родинне коло спілкування...

Ігор Хома
igorkhoma@ukr.net
13.01.2010 22:52

Хочу висловити свою щиру стурбованість долею"Кримської світлиці". Є її прихильником і читачем з часів заснування, особисто знаю головного редактора Віктора Качулу - справжнього патріота і людину, яка жертвує практично усім заради свого дітища - газети "Кримська світлиця". Це видання є вогником в брудному морі комерціаліазованих медіа, несе своїм читачам справжню духовність, заклик спинитись спинитись у нашому теперішньому світі тотальної корупції, погоні за матеріальною вигодою і всепроникачого цинізму - спинитись і замислитись - хто ми є? де наше коріння? що ми залишимо в спадок нашим дітям? Чи світ гламуру, лакованих авто і рахунків в інвалюті змусить нас забути про всі інші цінності цього світу. . .

Я свідомо не хочу акцентувати увагу на захисті саме української частини нашого духовного спадку, який ми мали би зберегти і передати нащадкам. Але якщо в європейсько-північноамериканському світі тотальною загрозою для духовної самоідетифікації є глобалізація "голівудсього" зразка, то на пострадянському просторі російськомовність типу безперервно штампованих і клонованих російськомовних серіалів і продукована на їх "кліше" субкультура є першою загрозою для духовного здоров'я східноєвропейського соціуму. Тому кожен паросток ідентичності, національно - культурної самодостатності, просто автентичності - є безцінним. Чому ми звертаємо увагу, які популярні в останніх часах фолькльорні фестивалі на зразок "Співочого поля" чи балканські фести? Є велетенський прошарок населення, культурні запити якого не задовільняють штамповані зразки "масс- культу", і які хочуть почути жиивий голос, живе слове, живу думку і музику. Яку, наприклад, ще років тридцять назад грали на гуцульських весіллях. І хочуть мати трибуну, де вони могли б висловити ці свої уподобання, свої критичні думки щодо теперішнього засилля гламуру і хеппі - енду в тиражованій через засоби медіа псевдокультурній болванці. . . І висловити свої думки про наболіле, і поспілкуватись з однодумцями, та й з опонентами!

Сімнадцять років ми мали таке майже родинне коло спілкування, свою трибуну, свою порадницю, свою сповідницю в на шпальтах "Кримської світлиці". Гинули, міняли напрями, ідеології, вождів, авторитетів (вони ж спонсори) десятки колись улюблених і шанованих видань. "Кримська світлиця" лишалась незмінною. Незмінною, доки її духовним батьком був Віктор Качула. Тепер на догоду змінній кон'юнктурі його замінять іншим. З газети зроблять черговий зразок кольорового гламуру, прихованої та відкритої реклами. І видаватимуть в Києві - звідти, безперечно, проблеми кримських українців (та й просто людей, небайдужих до проблематики, не пов'язаної напряму з ситим благополуччям) будуть видні краще. В потрібному ракурсі. Кому потрібному - ну ми всі розуміємо, "пришли иные времена. . . ", нова влада обійме повноваження як не за тиждень, то після другого туру напевно. . .

Але куди подітись нам, громадянам України, які щиро вважають її своєю ненькою? Які встають не по обставинах, а за покликом душі коли виконується гімн "Ще не вмерла. . ". . .
Яких чіпає за живе і українська пісня, і слово Шевченка. . .
І для яких "Кримська світлиця" була і трибуною, і форумом, і колом однодумців.
Чи збережеться вона після заміни Віктора Качули черговою "нужною" фігурою? Навряд. І це буде черговою нашою поразкою, черговою безсонною ніччю, черговим болем. Але єдине, що мене втішає - ми вже пережили десятиліття таких плювків в наші обличчя. Десятиліття зламаних і спаплюжених доль чесних людей. Десятиліття послідовних номеклатурних тріумфів, які їх "творцям" здавались незворотніми. А потім ми вибухнули Майданом!

http://svitlytsia.crimea.ua/guestbook.php

Стенограма прес-конференції Президента України Віктора Ющенка в Українському домі 12.01.2010

В.Ющенко:
… зараз, коли ми говоримо про закрите «Сяйво» чи «Кримську світлицю», про яку такий великий розголос. Я дам доручення, щоб спасти це видання. Я його спасу. Але, вибачте, я хочу, щоб вся нація розуміла, що бюджет країни по закону знаходиться не в Президента, а в Прем'єр-міністра. Я найду відповідь на «Кримську світлицю». Але цим я хочу ще раз підкреслити, не питайте, чому не закрите фінансування по голодомору, Мистецькому арсеналу, Батурину, Чигирину, «Кримській світлиці» чому не виділені кошти…

Анатолій Ковальчук, «Кримська світлиця»:
- Шановний Вікторе Андрійовичу! Протягом року в нас знищується культурологічна преса України. Міністр культури та туризму Вовкун незаконно звільнив з роботи керівника цієї культурологічної преси Івана Орендочку, який 18 років тяг її, рятував від різних негараздів. Тепер же почалася розправа над газетою «Кримська світлиця». Незаконно звільнено з роботи її головного редактора, справжнього українського патріота Віктора Качулу. Це видання дуже важливе для України і для Криму, оскільки воно єдине загальнокримське видання і єдине справді патріотичне і україномовне видання в Криму. Арештовано останній випуск цієї газети, робляться якісь спроби, щоб почати випуск «Кримської світлиці» тут, у Києві. Дурістю називають цю спробу патріотично налаштовані народні депутати України, дурістю і ми самі вважаємо цю спробу. Нас цікавить питання, чи буде дана належна оцінка діям міністра Вовкуна і чи буде справедливе вирішення цього питання?

В.Ющенко:
- Дякую. Буде! Я завтра отримаю доповідь міністра Вовкуна з приводу його рішення, щоб зрозуміти його позицію, чим він керувався, коли єдиний україномовний орган у Криму втратив свого головного редактора. Я знаю, що там є певна частина претензій міністра не скільки до редакційної політики, скільки до формування кадрової політики, чисельності і деяких структурних питань. Але в будь-якому випадку це не повинно було бути підставою для прийняття такого рішення. Я в цьому переконаний. Ми добре розуміємо, про що йде мова, про яке видання. Тому я дам доручення Главі Секретаріату Вірі Іванівні протягом двох днів створити комісію Секретаріату і по даному питанню запропонувати мені кінцеве рішення по врегулюванню цього питання. Два дні, прошу, дайте для того, щоб повноцінну відповідь на ваше запитання я міг сформулювати з урахуванням позиції міністра і роботи комісії.
12.01.2010 21:00
Прес-служба Президента України Віктора Ющенка

Стенограма прес-конференції Президента України Віктора Ющенка в Українському домі
http://www.president.gov.ua/news/16413.html
Слухати:
http://www.mediafire.com/?mchtlzkjyjj

Віктор КАЧУЛА: Видавати газету з підозрілим реєстраційним свідоцтвом – незаконно.

В неділю 14 лютого на ДТРК "Крим" Віктор Качула спростував кілька - за браком часу - новостворених міфів (побрехеньок - авт. блогу) навколо "Кримської світлиці".
Зокрема, він заявив, що в реєстраційному свідоцтві записано, що газета має одну мову видання - українську.

Телепередача "Млин" 14.02.2010. Ведучий Олександр Польченко. Учасники - Віктор Качула і Олег Фомушкін
http://www.mediafire.com/?mzyuoj5ymj0
4,5 МВ

субота, 13 лютого 2010 р.

СЛУХАЙТЕ РАДІОСЛОВО ПОЛІТИЧНОЇ ПОЧВАРИ ЯНА СІНІЦИНА

*
Випадково нарвався на програму дротового радіо, де проходила заочна дуель між нізвідки з'явившимся білінгвом Яном Сініциним, який до цього не читав газету "Кримська світлиця" і радісно зустрів нове видання, де можна розглядати кольорові картинки, і поважною читачкою і дописувачкою Валентиною Іванівною Чекаліною.
Очевидно, що Ян Сініцин програв із розгромним рахунком, бо ще молодий і надто обмоскалений аби на рівних розмовляти з досвіченими людьми.

але - робіть висновки самі.

Радіо «Крим» Програма «Слово» від 13.02.2010 р. Веде передачу Олександр Польченко
http://www.mediafire.com/?nmmyyx31hmt
6.92 MB

НЕЛЮБОВ ДО ПЕРЕДПЛАТНИКІВ Є НАЙБІЛЬШОЮ ВАДОЮ ЗАХОПНИКІВ «КРИМСЬКОЇ СВІТЛИЦІ»

!
Ця психологічна нелюбов пояснюється просто – ті 2100-2200 передплатників газети на 2010 рік – прихильники Віктора Качули і його редакційної політики.

Ця психологічна нелюбов матеріалізується Пилунським як виконавцем рейдерського захоплення таким чином: передплатники отримують газету не першими як то було за часів Качули. Це унікальне ієзуїтське відношення до людей, які вже заплатили гроші, а, значить, довіряють газеті.

Ієзуїтство полягає саме в тому, що, зневажаючи передплатників, газету доставляють в першу чергу до кіосків. Передплатники, серед яких є і пенсіонери, 2-3 дні спостерігають цю несправедливість, яка і виливається у телефонні дзвінки Пилунському, який критику на свою адресу не сприймає абсолютно. Якщо є в світі щось абсолютне, то це нуль і несприйняття критики Пилунським. Це можна зрозуміти: людина поставлена столичними рейдерами, у яких була ще й мета знищити дух тих 2100-2200 передплатників ДОБРОСЛАВНОЇ газети з усієї України.

Висновок: захопники газети знищили дух українства в газеті і нівелюють той дух серед передплатників і читачів, пропонуючи сурогат «Кримської світлиці», насправді іншу газету під вкраденим ними заголовком, який здобув свою добру славу за 17 років існування.

ПЕРЕДПЛАТНИК

ЦАЦКІ-ПЄЦКІ або ЗАХОПЛЕНА РЕЙДЕРАМИ ГАЗЕТА «Кримська світлиця» ПОЧИНАЄТЬСЯ З ПРИМІТИВНОСТІ І КОСМОПОЛІТИЧНІСТІ

Ні для кого не секрет, що зовнішній вигляд газети має метою привернути увагу читача і на рівні підсвідомості несе величезну інформацію. Можна зрозуміти новітніх рейдерів газети, які в першому ж незаконно надрукованому числі поміняли шапку газети. Язик не повертається назвати це логотипом, який кияни безжально викинули.

Отже, опишемо, що бачить людина, яка підійшла до кіоску та передплатник газети, якого обдурили рейдери, підмінивши якісний інтелектуальний товар кольоровою жуйкою для очей.



На шапці газети маємо зображення трьох прапорів та фізичну карту Криму, герб автономії, загублену через маленький шрифт назву «кримська» та напис примітивним рубленим шрифтом «світлиця» жовтими літерами на темно-зеленому тлі. Таку комбінацію кольорів українською назвати важко, як і все інше. Також важко помітити духовний зв’язок цієї газети з материковою Україною.

Можна з великою ймовірністю припустити, що шапка газети робилась не в Криму, а в Києві, тому що психологічні недоліки того самого художника випирають і в назві газети «Культура і життя», де слово «життя» написано ще меншими літерами. Очевидно, що ті ж самі «київські дядьки», а зовсім не виконавець забаганок столичних рейдерів Пилунський, затверджували шапку (не логотип!!!) газети.

Оригінальний логотип газети «Кримська світлиця», відомий всім читачам газети, містить герб України, знамениті зернятка українського художника Нарбута та напис суто українським шрифтом. Все це розміщено на тлі блакитно-жовтих кольорів українського прапору. Логотип газети є суто українським, робився з любов’ю і душею.

Таким чином, один вигляд шапки нової газети відштовхує українця і будь-якого інтелектуального читача, який розуміється на символах та кольорах.

Висновок: шапка нової газети, рейдери якої вкрали собі добре ім’я «Кримської світлиці» та її майно, не тягне на логотип і зроблена без достатніх інтелектуальних та художніх зусиль дурною машиною, примітивно і космополітично.

Експерт

пʼятниця, 12 лютого 2010 р.

ХТО В КРИМУ ГОЛОВНИЙ ЦЕНЗОР? або ДОРЕДАГУВАЛИСЬ!

З таким запитанням звернувся до нас постійний читач ДОБРОСЛАВНОЇ «Кримської світлиці». І надіслав кілька ДОКУМЕНТАЛЬНИХ матеріалів, щоб відвідувачі змогли зробити власні висновки.

Ось перший - прес-реліз про I-й фестиваль-конкурс української пісні кримських авторів, розісланий журналістам

Всеукраїнська загальнополітична і літературно-художня газета «Кримська світлиця»
ДО «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр»
Гарнізонний будинок офіцерів м. Сімферополя
Кримська філія Наукового товариства Шевченка
Кримське відділення Всеукраїнської музичної спілки


Запрошуємо
на I-й фестиваль-конкурс української пісні
кримських авторів

26 грудня 2009 року о 14 год. у концертному залі Гарнізонного будинку офіцерів (м. Сімферополь, вул. Пушкіна, 8 ВІДБУДЕТЬСЯ ФІНАЛЬНА ЧАСТИНА КОНКУРСУ І ЗАКЛЮЧНИЙ КОНЦЕРТ, ДЕ ПРОЗВУЧАТЬ НАЙКРАЩІ українські пісні, СТВОРЕНІ кримськими авторами. Переможці - автори музики та пісенних текстів, а також виконавці пісень, які компетентне журі і глядацька аудиторія визнають найкращими, отримають в нагороду спеціальні дипломи та цінні подарунки.

Кримська земля славиться пісенними талантами - і композиторами, і поетами-піснярами. Пригадаймо хоча б славетний «Запорозький марш» нашого знаменитого земляка-кобзаря Євгена Адамцевича, чия могила у с. Холмівці Бахчисарайського району. На весь світ відома невмируща пісня «Повій, вітре, на Вкраїну» на слова похованого у Ялті лікаря і поета Степана Руданського.

А що ж сьогодні? Чи проростає-твориться на кримській землі своя, власна, місцевими кримськими авторами створена, українська пісня? Чи конкурентноздатна вона? Чи чується у Криму, чи пробивається на сцену, в ефір, до слухачів?

До оргкомітету фестивалю увійшли фахів¬ці із Сімферопольського музучилища, Гарнізонного будинку офіцерів, Кри쬬ського республіканського відділення Національної Все¬української музичної спілки, представники редакції «Кримської світлиці», Кримської філії НТШ, Всеукраїнського інформа¬ційно-культурного центру, відомі кримські артисти, співаки, музиканти. Вони переслухали десятки поданих на конкурс пісенних творів, написаних як професійними кримськими авторами, так і аматорами, і із задоволенням констатують, що кримська українська пісня в нашій автономії живе, твориться і розвивається! Хороших пісень дуже багато, причому, створених не лише етнічними українцями, але й представниками інших національностей, якими так щедро всіяна кримська земля. Оргкомітету ледве вдалося втиснути у рамки концертної програми найкращі пісенні твори.

Тепер слово - за глядачами і компетентним журі, які у суботу, 26 грудня, в Гарнізонному будинку офіцерів м. Сімферополя мають визначити переможців першого фестивалю-конкурсу української пісні кримських авторів.

Початок о 14 год. На пісенне, кримське, українське свято

ЗАПРОШУЮТЬСЯ ВСІ БАЖАЮЧІ - ВХІД ВІЛЬНИЙ!
Редакція «Кримської світлиці».

Адреса редакції «КС»: 95006, м. Сiм¬ферополь, вул. Гагарiна, 5, к. 14; тел./факс (8-0652) 51-13-24; e-mail: кr_svit@meta.ua; http://svitlytsia.crimea.ua
ДО «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр»: 95051, м. Сімферополь, вул. Павленка, 48; тел/факс: (0652) 52-10-59; е-mail: ukriccenter@gmail.com; www.vikcentr.narod.ru

Ось другий відеодокумент, який зафіксував відкриття фестивалю:

Відкриття I-го фестивалю-конкурсу української пісні кримських авторів
http://www.mediafire.com/?mynyo3nzgkn

А ось третій - відображення події в газеті "Кримський діалог", що її так нахвалює щоразу новітній редактор Пилунський



Як бачимо, з матеріалу про значну подію для українства Криму кудись подівся один із організаторів фестивалю - газета «Кримська світлиця», дивним чином не згадані ведучі і виконавці Віктор і Юлія Качули.

Таким чином, цензор сидить або у когось всередині, або іззовні. І виконує своє головне завдання: замовчування справжнього українського життя Криму, активну участь у творенні якого брала газета «Кримська світлиця» на чолі з редактором Віктором Качулою.

А що думаєте Ви, читачу, з цього приводу?

Ігор ЗОЦ. НАДІЯ Є ЗАВЖДИ

Чи буде свято?

Міжнародний день рідної мови відзначатиметься 21 лютого, тобто через два тижні після виборів нового Президента. Чи буде цей день святом на Донеччині, де мешкає, за статистикою, 57% українців?

Тому питаю, що в телепрограмі "Біле та чорне" Мустафа Наєм на запитання Олександру Турчинову: "Так Ви за Віктора Януковича, чи за Україну?" чіткої відповіді не отримав. І не дивно, бо з Нового року розпорядженням міністра культури України Василя Вовкуна заборонено випуск єдиної в Криму української газети "Кримська світлиця". Заборонено випуск і додатку до газети для дітей "Джерельце". Заблоковано й сайт в Інтернеті.

І ось після такої ганебної справи Вовкуна, якого регіонали клянуть як націоналіста і галичанина (мабуть, для кращого об'єднання), на всіх мовах усі мовчать. Звернення до Президента В.Ющенка та Прем'єра Ю.Тимошенко досі залишається без відповіді.
Мені 75 років, я чимало побачив у своєму житті, тому в цьому вбачаю стиль радянської влади, стиль КДБ. У цих структурах завжди були далекоглядні плани, як у минулому в Україні закриття україномовних видань супроводжували нищенням української інтелігенції та виселенням українців на Урал, у Сибір.

Мовчать Прокуратура Криму й Генеральна Прокуратура, мовчать СБУ і депутати Верховної Ради — захисники прав і свобод народу. То, може, це скоординований початок неоінквізиції проти українців?

Хто відповість мені й іншим свідомим українцям? Хто підніме свій голос проти ганебної поведінки "української еліти"?

Павло Величко.
м. Донецьк.


НАДІЯ Є ЗАВЖДИ

Цей лист надійшов до редакції "Донеччини" електронним зв'язком, а пошта звичайна 1 лютого принесла "Кримську світлицю" № 1 від 1 січня ц.р. мені додому, адже читаю і передплачую її ще з перших днів виходу наприкінці 1992 року. Знайомий з її журналістами, особливо з редактором Віктором Качулою, майже ровесники, та й один факультет журналістики закінчували — Київського держуніверситету. Але чи не найбільше єднала спільність поглядів та інтересів. А, власне, він один — зберегти газету як українське видання.

В Криму, де інших газет державною мовою для широкого загалу немає взагалі, це завдання є дуже складним. Бо за всі роки незалежності ні в Києві, ні в Сімферополі державні посадовці так і не змогли забезпечити стабільне фінансування щотижневої газети з невеличким тиражем і колективом із кількох професійних співробітників. Їм не до жиру, їм би хоч мізерну зарплату, але вчасно. А так кількамісячні затримки і борги. Не кожен витримає. Віктору Качулі та його однодумцям вдавалося, всупереч фінансовій скруті й антиукраїнській обстановці на півострові, робити насичений місцевою інформацією цілком якісний продукт, підтримувати місцеве українство. "Кримську світлицю" завжди приємно було взяти в руки і, щоб там не казали, а в кіосках вона швидко розкуповувалася. Значить, потрібна людям.

Коли до співзасновників тижневика долучилося Міністерство культури і туризму, здавалося, проблеми з фінансуванням залишаться в минулому. Але сталося не так. Ось як змалював ситуацію відомий учений Петро Вольвач, виступаючи на зустрічі представників інтелігенції АР Крим і Херсонщини з Президентом України Віктором Ющенком 23 грудня 2009 року в Сімферополі:

— Викликає тривогу відсутність належного українського інформаційного простору в Криму. Єдина україномовна газета "Кримська світлиця" майже не фінансується Міністерством культури і туризму, вона переживає всі ці роки вельми скрутні часи і може закритися будь-якої хвилини. У неї величезний борг перед поліграфічний видавництвом та власниками орендованих приміщень (газета сплачує високу орендну плату державному підприємству). У той же час як відверто антиукраїнська та анти державницька газета "Крымская правда" за безцінь орендує приміщення ДП "Таврида". Зокрема, й через таку орендну дискримінацію передплатна ціна "Кримської світлиці" є досить високою і її не в змозі передплатити більшість громадян України.

Реакція на пряме звернення до Гаранта конституційних свобод українців не забарилася. Вже через три дні Міністерство культури України розпорядилося звільнити головного редактора "Кримської світлиці" Віктора Качулу. Це сталося напередодні 17-ї річниці заснування цієї єдиної в Криму повноцінної україномовної газети, яка має державний статус. У наказі, підписаному директором Державного журнально-газетного видавництва Віталієм Сатаренком і завізованому міністром культури і туризму України Василем Вовкуном, причиною звільнення Віктора Качули названо "систематичні порушення вимог наказів та розпоряджень Міністерства культури і туризму України і Державного журнально-газетного видавництва без поважних причин і неналежне виконання службових обов'язків".

Сам редактор, заслужений журналіст України Віктор Качула каже, що чиновники з уряду натякали: на шпальтах видання "занадто багато Президента та патріотичної тематики". За його словами, він також не погодився з вимогою керівництва державного видавництва про радикальне скорочення трудового колективу редакції. Віктор Качула повідомив, що через проблеми з фінансуванням із державного бюджету газета заборгувала за друк 65 тисяч гривень і за оренду приміщення — 25 тисяч гривень.

Ось чим обернулося для Віктора Качули наполегливе клопотання про газету та її колектив, про долю українського слова, якою так опікується поки що чинний Президент України у своїх промовах.

Засновники газети в дусі старих партійних часів просто розправилися з редактором за критику, виставили за двері професійного журналіста, вмілого організатора. Адже невдатний редактор і року б не пропрацював в умовах української діаспори в Кримі. Між іншим, а куди подітися україномовному журналісту на півострові, якщо тамтешні ЗМІ суціль російськомовні? Чи подумали про це в головному культурному міністерстві країни?

До речі, відновивши через місяць випуск газети з новим керівником Леонідом Пілунським, який має фах інженера-кораблебудівельника і певний досвід роботи в журналістиці, засновники й словом не обмовилися про долю Віктора Качули, який жив і дихав "Кримською світлицею". Не написав про це у своїх статтях і нинішній редактор.
Іншою стала газета. Змінилося, поліпшилося її оформлення, бо почала друкуватися в Києві в міністерському видавництві. Звідти і повертається в Крим, поширюється країною. Зі значним запізненням, звісно.

Зазнало змін й наповнення газети, зокрема в кількох останніх номерах майже немає публікацій з життя українців Криму, не стало мовних і літературних конкурсів, для школярів насамперед. Образно кажучи, український дух почав вивітрюватися з газети, що об'єднувала своїх читачів щирим, національним колоритом. Втім, самим кримчанам, мабуть же, видніше, з ким об'єднуватися.

Але повернемося до занепокоєння Павла Величка з Донецька долею не тільки "Кримської світлиці", а й політикою держави в сфері ЗМІ. Власне, проукраїнської політики за останнє п'ятиріччя помічено не було. Лунали декларації та побажання розвивати власний інформаційний простір, але далі справа не рухалася. Бо державним органам, як завжди, бракувало коштів, щоб сприяти розвитку україномовних ЗМІ, а бізнесу, який ці кошти має, випускати українське було неприбуткове. За таких умов, а саме за президентства буцімто найбільш національного очільника держави, навіть державні україномовні видання почали переходити на російську.

Про це, зокрема, заявив президент Асоціації комунальних ЗМІ країни Костянтин Григоренко. Виступаючи на парламентських слуханнях 2 грудня 2009 року, він розповів, що в тих районних газетах Харківської області, де за останні чотири роки змінилися редактори (у 18 з 27), були поставлені чіткі вимоги відразу друкувати безкоштовно матеріали органів державної влади. До того ж, було обов'язкова умова — російська мова у виданнях, які мають свідоцтва друкуватися українською.

А в моїй рідній області багато районних і міських газет, зареєструвавшись як двомовні, й далі використовують, по-суті, одну — російську. Ну, а україномовні переходять на російську, мотивуючи економічними інтересами. Так, наприклад, "Вісті" стали "Вестями". Дожилися до того, що в Каталозі передплатних видань Донецької області на 2010 рік маємо з понад 200 газет і журналів аж три україномовні — крім обласної "Донеччини", це селидівська "Наша Зоря", добропільський "Новий шлях".

Отак потихеньку, під гасла "Думай по-українськи!" і "Купуй українське!", україномовна преса тихо вмирає, бо навіть відчайдушний спротив русифікації патріотично налаштованих журналістів не приносить успіху. У змаганні з переважаючою більшістю на чолі з проросійськи налаштованими олігархами, які, по-суті, керують Україною, українській газеті конкурувати важко.

Однак свій шанс реалізувати своє видання в українському форматі є, бо, як казав наш знаменитий земляк-стрибун Сергій Бубка, "коли у тебе є хоча б одна спроба — ти ще не переможений".

До цього додам: якщо є хоча б сотня передплатників, покупців, читачів і симпатиків, газету видавати треба. А у нас же їх набагато більше, так само і в "Кримської світлиці", інших виданнях, що виходять не завдяки, а всупереч обставинам. Головне, щоб їх підтримували своєю копійкою споживачі, а ще — щоб не стріляли по своїх державні структури. Бо яка ж тоді українська держава без газет українською? Хіба не так?

Ігор ЗОЦ.
http://www2.maidan.org.ua/n/krym/1265987681

четвер, 11 лютого 2010 р.

Створюється Громадський Комітет по захисту «Кримської світлиці»

11 лютого 2010 р.

10 лютого 2010 р. в Сімферополі у Всеукраїнському інформаційно-культурному центрі відбулася зустріч заслуженого журналіста України, а ще – самобутнього поета, композитора і виконавця власних пісень Віктора КАЧУЛИ з передплатниками та читачами класичної — пісенної, духовної, незалежної — «Кримської світлиці», яка була єдиною надполітичною україномовною газетою півострова. Віктор КАЧУЛА також представив присутнім свій перший, записаний разом із донькою Юлею, аудіодиск авторських пісень «Може, мамо, я хоч трохи кращим світ зроблю!» http://www.ukrlife.org/main/evshan/apple_ua.htm

На зустрічі прозвучав заклик до кримчан вступати в Комітет із захисту «Кримської світлиці» того зразка, що редагувалася Віктором КАЧУЛОЮ, та підтримати його плани з відродження випуску видання, можливо, під дещо іншою назвою, але із класичним «світличним» змістом, за яким досі сумують читачі.

Звертатися з пропозиціями можна за телефоном В. КАЧУЛИ: (067) 650-14-22. Електронна адреса для зв’язку - kr_svit@meta.ua

Прес-служба Кримської організації УНП,
050 2853997

* * *

У ці дні відзначається чергова річниця завершення афганської авантюри – виведення радянських військ з Афганістану. Несподіванкою для усіх присутніх на цій зустрічі став цикл «афганських» пісень В. Качули, написаних під враженням від спілкування з героями його публікацій під час роботи в колишній кримській молодіжній газеті ще понад 20 років тому. Пропонуємо Вашій увазі кілька «афганських» пісень Віктора Качули:

ЗА ОТВАГУ

Этот парень с меня,
Будто кто подгонял
Вес и рост, и размер на рубаху.
Не узнать со спины.
Но с другой стороны -
Я - не он. У него - "За отвагу".
Прямо зависть берет,
Так глазеют (везёт!)
На медаль эту Тани и Ксюши.
Чем я хуже - скажи?
Тем, что ТАМ не служил?
Он не выдержал:
Ладно, послушай.
Трое суток в пыли
Мы колонною шли,
Гнали мы на Кабул бензовозы.
Вдруг граната со скал,
Бензовоз запылал!!
Я в колонне застрял, как заноза!
Врассыпную народ,
- Прыгай!! - кто-то орёт.
Слышу - пламя ревет за спиною.
Да неужто рванёт?!
Это ж так разнесёт,
Что лишь Бог соберёт нас с тобою!
Видно, есть где-то Бог.
Кто ж ещё нам помог
В том краю, где судьба так игрива?
В общем, я - по газам!
Как - не помню и сам,
Но успел, дотянул до обрыва!
Я за камни упал,
Я, как листик, дрожал,
И не думал тогда, что отважный.
Вот такие дела...
А колонна - прошла!
Прорвалась, остальное - не важно...
- Вот и всё, - он сказал,
И плечами пожал.
И умолк, разговор прерывая.
Пять минут разговор,
Только я до сих пор
Ту колонну его вспоминаю:
Врассыпную народ,
- Прыгай!! - кто-то орёт.
Слышу - пламя ревёт за спиною.
До обрыва - держись!
Сколько - миг
или жизнь?
Смог бы я, если б это со мною?
Ведь тот парень с меня,
Будто кто подгонял
Вес и рост, и размер на рубаху.
Не узнать со спины.
Но с другой стороны -
Я - не он. У него - "За отвагу".

Симферополь. 1988 г.


АЛЕКСЕЮ МИРОЛЮБОВУ,
УСТОЯВШЕМУ, НЕСМОТРЯ НИ НА ЧТО...


Все никак не отоснится,
Не уймется этот сон.
Продираясь сквозь ресницы,
Ночью в душу лезет он.
И опять тот парень строгий
Надо мной стоит, как Бог.
Как же так? Ведь - ради Бога! -
Я же знаю: он - без ног?!
Видно, так судьбе угодно,
Чтобы мучил меня сон,
Что не он - а я безногий,
Я - калека, а не он...
Вот и корчусь я в постели,
И дышу - и не дышу.
Он стоит, и ноги целы,
Я - истерзанный лежу.
И опять летит граната
Из «зелёнки» в мой «КамАЗ»!
И оторванною пяткой
Я достать пытаюсь газ!!
Видно, так судьбе угодно,
Чтобы мучил меня сон,
Что не он - а я безногий,
Я - калека, а не он...
А потом, в палате белой,
От наркоза я бегу,
Но отрезанным коленом
Оттолкнуться не могу!
Вот и корчусь, как обрубок,
И ору - мат-перемат!!
Будто там, в «КамАЗе»-«трупе»,
Мои ноженьки горят!
Не мои!! Я это знаю!
Не мои!! Да это ж сон!
Я с ногами просыпаюсь,
Ну, а он?.. а он?.. а он?
Он опять, тот парень строгий,
Над моей душою встал,
Чтобы я хоть ночь - безногим -
За него откантовал!
Может, он, пока затея
Эта будет сниться мне,
На моих ногах сумеет
Пробежаться хоть во сне.
Пусть ему - да ради Бога! -
Пусть придёт хотя бы в сон,
Что не он - а я безногий,
Я - калека, а не он!
Вот и корчусь я в постели,
И дышу - и не дышу.
Он стоит, и ноги целы,
Я - истерзанный лежу.
И опять летит граната
Из «зелёнки» в мой «КамАЗ»!
И оторванною пяткой
Я достать пытаюсь газ!..
...Все никак не отоснится,
Не уймется этот сон.
Продираясь сквозь ресницы,
Ночью в душу лезет он.
И опять тот парень строгий
Надо мной стоит, как Бог...
Я ему дал на ночь ноги,
Я хоть так ему помог...
Я ему дал на ночь ноги -
Что еще я сделать мог?

Симферополь, 1988 г.

1-ша сторінка "Літературної України". Не фотошоп.




Надіслали зображення газети №5 від 11 лютого 2010 року. Дуже промовисто. Є ще патріоти, які стають на захист українського. І які публікують :)

Файл в межах 600 кб

http://radikal.ru/F/s004.radikal.ru/i207/1002/a7/c1a2430a62e1.jpg.html

http://www2.maidan.org.ua/n/free/1265892656

середа, 10 лютого 2010 р.

СЛІДАМИ КРИМСЬКОГО ПОГРОМУ

Недавно я вже писав про погром єдиної у Криму української газети «Кримська світлиця», який вчинили високі чиновники Міністерства культури під час минулих новорічних свят: звільнили редактора газети, насильно захопили її приміщення, розігнали високопрофесійний колектив редакції, який є співзасновником газети з 1992 року, заарештували перший номер газети за 2010 р., щоб не пішов до людей, заблокували в Інтернеті доступ читачів до всіх її попередніх багаторічних публікацій. І при тому пообіцяли передплатникам, що газета з новим редактором і новою редакцією буде виходити гарна, як лялечка, а що вже змістовна, то читач тільки пальчики оближе.
І ось мені передплатою надходить 2-3 номер «Кримської світлиці» за січень 2010 року, а в лютому отримую ще один примірник газети за номером 4-5, який підписаний новим редактором Л. Пилунським, призначеним київськими «дядями». Таким чином, бачимо, що газета із щотижневої перетворена на щомісячну, хоч періодичність її ніде не вказана. Надрукована на гарному білому папері, з кольоровими ілюстраціями, на 32 сторінках, тираж 2500 прим. Знайшлися, бачимо, гроші у міністерства, яке стало співзасновником газети тільки недавно.
А тепер поглянемо на зміст останього номера (4-5). По-перше, кидається у вічі те, що в ньому не подано жодного інформаційного матеріалу про поточні кримські чи всеукраїнські події ні в політичному, ні в культурному житті. І це в період гострої передвиборної президентської кампанії! Начебто це позачасовий рекламний листок із якогось Канарського курортного острова. А для зручності читачам-курортникам на кожній україномовній сторінці новоявленої газети подаються розлогі резюме російською і кримськотатарською мовами, щоб «господа хорошие» знали, що в українському тексті немає нічого поганого, навіть тіні, в їхній бік. Толерантно, що й казати! Схоже на те, що редколегія газети, складена із осіб, невідомих для мене, постійного читача, у такий спосіб виявляє свою «хохляцьку» меншовартість перед можливим іншомовним читачем, якому в руки потрапить її продукція. Цікаво було б знати, чи французи, наприклад, у Марселі, видають якусь свою газету із резюме англійською, арабською чи турецькою мовами? Навіть смішно таке уявити! А київські мінкультівські чиновники додумалися зневажити свою державну мову у такий зовні пристойний спосіб. І серед членів редколегії газети бачимо прізвище В. Сатаренка, який відповідає, як відомо, за всю видавничу справу Міністерства культури! Як не пригадати вислів Тараса Шевченка про те, що не такі страшні вороги, як «добрії люди»?
Про що ж таки пишеться у цьому номері «Кримської світлиці», реформованої після рейдерського захоплення? Ось зразу за багатослівною передовицею, підписаною «головним» редактором газети, ціла сторінка відведена для статті про святині і стародавні традиції кримських греків («Ясу, Маріє»). Ох, який злободенний матеріал для сотен тисяч майже безправних українців Криму! Через одну сторінку подається удвічі більша стаття «Християни і кримські татари: традиції спільних молитов». Хвала Всевишньому! На думку нових кримських газетярів-просвітителів, мабуть, саме час подумати про унію християнства і ісламу у цілому світі. Глибоко взяли! Не поламали б плуга, бо кримський грунт надто кам’янистий. А щоб закріпити свою любов до чужих символів, редакція тут же пропонує матеріал на цілу сторінку «Тарак-тамга. Родовий знак кримських ханів». Просвітлюйся, темний українцю! А вже сім наступних повних сторінок газети віддано матеріалові про місцевого художника О.Каленчука «Українець – мусульманин Мухамед Алі», про людину, яка прийнявши іслам особисто, у цю віру навернула і свою дружину, і двох неповнолітніх дочок, і навіть тещу. І це дійство пропагується, як велика заслуга українця, який навіть своє прабатьківське прізвище поміняв на інше – Алі Мухамед. З таким же успіхом він міг би узяти собі ім’я Будди чи Ісуса Христоса. І газетяр веде із ним безкінечне інтерв’ю, розбавляючи розмову ілюстраціями його акварелей, а також подаючи майже десяток фотографій новоявленого «ісламського пророка» і навіть фотознімок якоїсь мечеті (мовляв, приходьте помолитись, православні українці!). Це ж треба так любуватися перевертнем, забувши про сотні тисяч зрусифікованих кримських українців, які у своїй державі не мають доступу до своєї школи, до своєї книжки, а тепер ще й до повнокровної української газети!
Для повноти картини згадаймо і ті матеріали, які ідуть в самому кінці щомісячної газети: це – двосторінкові статті про українця – майстра ковальської справи і про татарина – карбувальника, а також кілька загальних заміток під рубрикою «Мова» і кілька загальних кпинів на адресу кримських комуністів і московських шовіністів.
Тепер читачі тільки із сумом згадуватимуть чесні, гострі і своєчасні статті журналістів розігнаної редакції «Кримської світлиці»: Віктора Качули, Тамари Соловей, Миколи Владзімірського із Севастополя, Сергія Лащенка зі Львова. Доведеться також тільки згадувати цікаву і своєрідну дитячу газету «Джерельце», яку роками створював і по-батьківськи плекав великий трудівник Данило Кононенко – поет і пропагандист творчості своїх колег по перу з усієї України. Тепер також тільки згадуватимуться пісенні конкурси, які проводила в газеті юна і талановита Юля Качула.
Дуже хочеться, щоб цим творчим і самовідданим людям, яких висококультурні пірати викинули за борт човна, вдалося знайти чесного українського спонсора, щоб вони одібрали назад гарний бренд своєї «Кримської світлиці» і знову віддавали свій хист українській справі у Криму. Гей, хто в лузі, озовися!
І насамкінець я хочу запитати: а хто все-таки поверне мені мої 100 пенсійних гривень, які я віддав на річну передплату справжньої «Кримської світлиці», яку тепер підмінили туристично-рекламним плакатом із сумнівною духовною спрямованістю?

10.02. 2010 р.

Василь МАРСЮК, письменник

http://www2.maidan.org.ua/n/krym/1265865252

Голос кримської українки за Українську "Кримську світлицю"

!
10 лютого 2010 року в прямому ефірі ТРК "Бриз" на ДТРК "Крим" виступав новопризначений редактор газети Леонід Пилунський. Він зробив правильні висновки після вчорашнього ганебного виступу, виглядав добрим дідусем, хоча вимогливі українці телефонували і дорікали за стан газети, до якого довели київські рейдери. Росіянин із Севастополя, дуже дякував Пилунському за нову газету.

Одній із українок не вдалось поставити свої питання в прямому ефірі. Вірус севастопольської цензури добрався і до "Бризу" - якийсь чоловік в редакції російською мовою запитав, про що б хотіла запитати читачка. І не дав можливості поставити запитання Пилунському. Секундний шматочок цієї бесіди прорвався до ефіру.

Нам вдалось віднайти особу, яка телефонувала. Це п. Віра, яка 12 років передплачувала газету, а тепер хворіє від того, що зробили з газетою новітні незаконні хазяї.

Подаємо думки україночки в звуковому файлі.

http://www.mediafire.com/?j2dzzw2ddor

вівторок, 9 лютого 2010 р.

Прямий ефір на ДТРК "Крим" в програмі "Рідна хата" Олександра Польченка

Прибираю з коментарів і виділяю в окрему тему цей допис.

Маркс и Энгельс в эфире ГТРК «Крым»!

Совершенно случайно нарвался на этих двух бородачей, один из которых ярко демонстрировал свое грассирование, не очень свойственное представителям славянской нации.

Общее впечатление: разочарование от убогости персонажей.

Частности:
1) г-н Пилунский чрезвычайно остро и раздраженно воспринимал любые замечания. Злобное лицо загнанного представителя национального меньшинства выглядит совершенно неадекватно и резко контрастирует с духовным и харизматическим образом г-на Качулы, а также с его интеллектуальными данными (на Западе измеряется в коэффициенте IQ). После публичного выступления стоит поверить упрекам некоторых посетителей на крики и грубость в помещении захваченной газеты;

2) г-н Пилунский не дал четкого ответа ни на страницах захваченной киевлянами газеты «Крымская светлица», ни в многочисленных налево и направо интервью, ни в сегодняшнем эфире – КАКИМ ОБРАЗОМ он доведет тираж газеты до 10 и более тысяч, дабы не «скыглыты»;

3) г-н Пилунский опустился до публичных и необоснованных оскорблений уважаемых Кононенко и Бута за наличие у них своих мыслей. Сии оскорбления, таким образом, унижают теперь уже не господина и не пана, а ХАМА Пилунского, потому что нанесены были не в присутствии оппонентов и неаргументированно;

4) очевидно, что теперь уже «хам в храме» Леонид Пилунский ко всему прочему показал свое слабое владение украинским языком;

5) очевидно и то, что вновь назначенный киевскими рейдерами редактор слабо знает новое место работы и не справляется с необходимыми и взятыми на себя обязанностями.

В случае попыток опровергнуть мои впечатления выложу мр3-файл, после которого хамам в украинском храме Крыма – редакции газеты «Крымская светлица» должно быть очччччень стыдно. Но, боюсь, не будет. Эти господа, дорвавшись до ценностей храма, стыд потеряли навсегда.

К ведению беседы журналистом Александром Польченко замечаний не имею.

Найтиповіші життєві фрази, які виражають поняття малоросійства

Результати виборів в Україні - це торжество малороса і окупанта.
Тому починаємо спочатку.


“Да какая разніца? Развє ето так важно? Главноє штоп ми друг друга панімалі! Зачєм прідавать етому значєніє?” – таке дуже часто лунає з вуст малоросійської молоді. Але ж, якщо “какая разніца”, то чому не розмовляють різними мовами, зокрема й українською, адже в Україні її всі розуміють, а перевагу надають тільки російській?

“Рускоязичіє на Украінє склалось історічєскі” – ганебно-нерозумна думка малороса, адже українці не творили власну історію, їм не давали, заважали йти своїм шляхом, тому “так історично склалось на Україні” може з задоволенням сказати лише Москва.

“Вродє би інтєлігєнтний чєловєк, а руского нє знаєт”, – думка малороса після того як до нього щойно звернувся український інтелігент із запитанням “Котра година?”.

– “Я нє навіжу етот украінскій язик”, - скаржаться школярі малоросійських міст, вчителі української мови яких самі насміхаються з “цієї мови” або просто не в силах прищепити любов до рідної мови своїм учням.

“Да бросьтє ви! Разгаварівайтє на нармальнам язикє!” – відповідь манкурта-чиновника.

“Ви сєрйозно ілі на украінском?” – для малоросійського бидла українська мова назавжди залишиться смішною та “селюцькою”.

“Ані всє националісти, патаму што ані всєгда разгаварівают на украінском!”- цікаво, англомовні англійці в Англії теж “усє националісти”?

“Зачєм ви калєчітє рєбьонка, с нєво вєдь смєяца будут!”, - такі фрази малоросів лунають навіть сьогодні – у НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ.

“Аткуда прілєтєлі?”, - таке чують канадські українці в аеропорті Борисполя від службової особи, яка перевіряє їх пашпорти. На запитання “Would you like to speak with me in English?” цей манкурт роздратовано зронює: “Ну нє умєю я апщаца па-украінскі!” - ГАНЬБА повітряним воротам україни-Малоросії!

“Єслі правітєльству нужен етот хохлацкій язик, пускай ано ім і пользуєца!” – люто-агресивні “рускоязичні хохли” навіть українські підручники перекладають на російську – отака вона малоросійська інтелігенція!

“Бандеровец!”, - бідні яничари! Рідне українське слово викликає у них приступ істерії.

“Да ну што ви, уже нє модно на украінскам язикє!” – діагноз хвороби – “малороство”.

“Канчайтє еті дєрєвєнскіє замашкі!” – гримне вам обласний посадовець-яничар при спробі заговорити з ним українською мовою.

“Ех, єслі би ми сєйчас билі вмєстє с Расієй! Ми би всєм “паказалі”! – малорос як правило з Історії України знає тільки те, що колись Богдан Хмельницький “приєднав” Україну-окраїну до “вєлікой і нєдєлімой” Росії.

“Расія – ето вєлікая страна!”, - аж дух перехоплює в малороса від замилування цією фразою, адже він не знає, Росія - це насаперед "вєлікая тюрма народов", і цим не варто пишатися.

“Зачєм мнє нужна твая Украіна і твой гнілой язик?”, - так кажуть перевертні з українців, зневажаючи ту землю, в якій лежать їхні діди і прадіди.

– “Прєкраті ету рєчь!”, - щойно вийшла заміж і отаке отримала від чоловіка.

“Я нє панімаю па-украінскі!” – вже десять років Україна є Незалежною, а бідолашні чухраїнці все не вивчать державну мову, хоча до 1991 року усі мешканці УРСР були знайомі з цією тоді ще “сільською” мовою і добре її розуміли. А от сьогодні наші “нові малорускі” за чотири місяці японську вивчать, але тільки не українську.

“На каком язикє вам чітать?” – запитують викладачі студентів вірно сподіваючись на те,що російськмовні студенти, звичайно, “проголосують” за “рускую” мову. Малоросів-викладачів не обходить ні місія педагогів відроджувати українську мову серед молоді, ні порушення Закону України “Про мову”, де записано, що у державних вузах викладання повинно проводитись державною українською мовою.

“А я па-рускі прівик! Мнє так лєгчє!” – звичайно, важко перейти на українську мову у повсякденнному спілкуванні, після того як більшу частину свого життя розмовляли російською. Але ж ніхто не вимагає, щоб переходили одразу, а ПОСТУПОВО! І починати треба з публічних ситуацій, щоб українська мова звучала і в тролейбусах, і в крамницях, і в лікарнях, і в барах. Ну а з друзями та в інших приватних розмовах кожен вільний розмовляти тією мовою, якою бажає або якою звик.

“Валодя, я лучше тєбя владєю украінскім, хатя ти і пісатєль, но мєня мама так научіла!” – Отак! Ні більше, ні менше. Таке з трибуни почула Україна у березні 1997 року на трансляції пленарного засідання Верховної Ради України, коли депутат Володимир Яворівський зауважив доповідачу, щоб той виголошував текст документу від комісії державною мовою. Уявімо собі щось подібне хоча б у тій же російській Держдумі. Уявили? Ото ж бо й воно.

“Я люблю рускую ліріку, а украінская, прі всьом майом уваженіі к нєй, мнє какта нє нравіца.” – це ж які сильні стереотипи засіли у головах українців, що в них уже в підсвідомості закладені нелюбов та несприйняття української культури. Мовляв, література якась груба, обмежена, нерозвинена і не природня(ще б пак – цією мовою ж ніхто не розмовляє). Поки що тільки зарубіжні фахівці здатні належно оцінити українську поезію. А свої хохлуї ще не скоро зрозуміють рядки Леоніда Кисельова:

Я постою у края бездны
И вдруг пойму, сломясь в тоске,
Что все на свете – только песня
На украинском языке.

Я позабуду все обиды,
И вдруг напомнят песню мне
На милом и полузабытом,
На украинском языке.

И в комнате, где, как батоны,
Чужие лица без конца,
Взорвутся чёрные бутоны –
Окаменевшие сердца.

Я постою у края бездны
И вдруг пойму, сломясь в тоске,
Что всё на свете – только песня
На украинском языке.

середа, 3 лютого 2010 р.

ЧИТАЧІ УКРАЇНСЬКОЇ "КРИМСЬКОЇ СВІТЛИЦІ" ЩЕ СПОДІВАЮТЬСЯ...

На сайті Майдан зявився наступний допис:

03-02-2010 17:59, ЧИТАЦЬКІ СІМ'Ї КОЛИШНЬОЇ СВІТЛИЦІ

Верніть нашу газету, ми не бажаємо читати цей жах, що ми отримали, нарешті, в січні. Ми, українці, не сприймаємо цю газету.
Це не наш дух, не наш менталітет. Верніть нашого редактора Качулу і Данила Кононенка.

Сім'ї Смолярів, Фірових, Кравчуків, Ковальчуків

Найбільше знищенню газети "Кримська світлиця" радіють вороги...

Телеканал "Чорноморка" - загалом цілком демократичний.
Раз на тиждень там робить огляд газет нащадок греків і молдован, а, отже, росіянин, за його визнанням, Владімір Андронакі. Як і більшість кримчан, він є шовіністом.
Отже, майже два роки ця істота і не думала аналізувати зміст газети "Кримська світлиця" через патріотичну її позицію та висвітлення історії Голодомору - Геноциду українського народу.
Так ось минулого разу цей українофоблячий примат, повідомивши про зміни в газеті і про її повнокольоровість, від щастя трохи не підскакував на крісельці.
До того ж назвав попередню газету "сєрєнькая і убогая газєтьонка".
Зрозуміло, що цей українофоблячий примат біля мікрофона і перед камерою може говорити, що завгодно.
Ось тільки ні совісті, ні серця Владімір Андронакі, друг Леоніда Пилунського, не має.

Також важливо, що радіє і російська інформаційна агенція "Новый Регион" - особливо шовінстичне організоване угрупування, статтю якого із задоволенням передрукував призначений Києвом новий редактор-могильщик газети Леонід Пилунський.

Радіють також Грач, Цеков та інша нелюдська гидота, яка була неодноразово критикована на сторінках газети, добре ім'я якої нині вкрадено рейдерами.

Художнє відображення атмосфери робочої обстановки



На цьому малюнку бачимо художнє відображення атмосфери в приміщенні редактора газети, яку рейдерськи захопило київське організоване угрупування разом з їх кримськими прислужниками Пилунським і Савченком. В приміщенні практично не припиняються крики і розмови ведуться на підвищених тонах.

Древні правильно говорили: Дай людині владу і ти побачиш, що це за людина!

понеділок, 1 лютого 2010 р.

Валентин БУТ «Кримська Світлиця» - як індикатор свободи слова в Україні


!


Четверта влада – влада особлива. Мов Цербер мала б вона стояти на сторожі прав і свобод громадян, на сторожі наших прав. Та чи завжди це так? Відкриймо очі,озирнімось: телебачення, за малим винятком, не наше – як за мовою, так і за духом. Число видань якісної преси( те, що в Англії зветься quality press) можна перелічити на пальцях однієї руки. Решта – мотлох, що відгонить брудною білизною, сам бруд з білизни та напівпрофесійні партійні газетки, цікаві, хіба що, вузькому колу партійних функціонерів.
«КС» належала до малого числа саме державницьких видань, яка не йшла у кільватері жодної партії, мала свою мудру редакційну політику, єдиною метою якої було відродження українства в Україні. Для нас, кримчан, наша Світличка була і розрадницею, і порадницею, і віддзеркаленням наших думок і прагнень, була живим джерелом нашої історичної пам’яті. Ми пережили з нею і сірі кучмяцькі часи, і позбавлення фінансування за Януковича, відновити яке за нового гаранта чомусь не дуже поспішали – саме тоді вона «похуділа» з двадцяти чотирьох до восьми сторінок, саме тоді зовсім небагаті її читачі бачачи байдужість владоможців до любої їм газети надсилали свої невеличкі гроші, аби лишень встояла, аби не зігнулася. Чи багато видань може похвалитися такою відданістю читачів? Потім короткий період відносного благополуччя , відродження газети в кольорі і, як ми тепер знаємо, з квітня минулого року газета знову без фінансування. А вчора принесли чорну звістку про, фактично, розгром газети – тої самої, яка світила нам, зігрівала наші душі всі ці роки. O, tempora, o mores! То, оце так нинішня влада уявляє свободу слова? Чи, може , влада ні сном ні духом не знає про підступи певних швондерів? То, ще не пізно все виправити. Адже тенденція, яка склалася, насправді надзвичайно небезпечна . Ситуація безпрецедентна – держава роками плюндрує, нищить державницьку газету!
В чию безмозку голову забилася недолуга думка про «переформатування» газети? Яка на те була підстава – зі столичного олімпу ми виглядаємо відсталими провінціалами? Але ж це ми, панове – такі, які є і звідси ми бачимо життя саме таким. Про який там сором згадує донедавна шановний пан депутат Пілунський? Як на мене, то справжній сором - це, після нещадного виморювання тотальним безгрошів’ям, яке призвело до цькування з боку прокуратури, судів та виконавчої служби, дорікати українській газеті в Криму неуспішністю. Справжній сором – це виштовхнути з редакторського крісла «Світлиці» Віктора Качулу, який всі ці роки разом з кількома достойниками редакції, які не злякалися злигоднів і поневірянь і не кинули газету, тримав «Світлицю» на своїх плечах, відстоював та випещував її. То, що є сором і де ваша честь, панове?
Якщо ж правда й те, що редакцію «КС» переводять до Києва, то комусь напевно не обійтись без відвідин жовтої хатинки. «Кримська Світлиця» має лишитись в Криму. Це наша газета. Ми передплачували саме її і саме в тому форматі, саме з тою редакційною політикою. Ми довіряємо своєму редакторові – Віктору Качулі і не бажаємо його заміни. Крім того, ми вимагаємо, аби влада припинила нищити єдину державницьку українську газету в Криму, натомість негайно виплатила борги газети, які виникли з її ж, влади, вини.

***
Намагання влади «профілювати» інформаційний простір під себе не нове. Щоправда, стара Європа, провідні держави Нового Світу сприймають те, як nefas – беззаконня. Наша ж посттоталітарна (ще й досі!) в своїй суті «еліта» ставиться до цього ганебного явища цілком позитивно. Ну, не сприймає наша «еліта» нас як складову Європи. Справді, вплутана в павутиння ще совкового сприйняття світу, не відмившись від смердючого бруду старих методів ведення політики, не перемінивши ставлення до власного народу, вона вважає, що в Європу можна лише «йти» і не розуміє, чому та Європа сахається від неї. Нещодавнє «ламання хребта» «Кримській Світлиці» , як на мене, - дуже тривожний сигнал того, що свобода слова в державі Україна – то дуже ефемерна субстанція. Ситуація, коли Міністерство культури та туризму ( як співзасновник (?!) спершу відмовляє газеті у фінансуванні, в результаті чого та потрапляє, фактично, до боргової ями, а потім звинувачує її в тих боргах, насправді сюрреалістична. Лише недорікувате створіння з уявою слимака здатне уявити, що сьогодні українська державницька газета в Криму може бути самоокупною. Дозволю собі нагадати глибоконешановним сатаренкам та вовкунам, що Крим є, фактично, ареною інформаційної війни. Може до Києва не долітають заяви Держдуми сусідньої держави, може не чули там провокаційних закликів мера столиці тої держави щодо належності Севастополя, Криму в цілому? Хіба не знають куди тягнуть численні «русские фронты и блоки»? Хіба там не знають чим дихає російськомовна преса Криму? Поняття інформаційної експансії в сучасному світі не є абстрактним. Впливаючи на засоби масової інформації певної держави інша держава цілком може виграти війну, не зробивши жодного пострілу. Наш інформаційний простір хіба не приклад тому? Не думаю, що пан Бахарєв (Кримська Правда) колись, в своїх мемуарах, скажімо, розвіє туман навколо джерел фінансування своєї газетки, але чиї вуха виглядають з того туману, видно й сьогодні. Дивує інше: держава Україна на кілька мільйонів фінансує російськомовну пресу Криму, яка тут і там обливає її брудом і, одночасно, позбавляє фінансування єдину україномовну газету, саме ту газету, яка стоїть на сторожі інтересів України в цьому особливому регіоні. Чи не схоже це на підлу гру в піддавки? На мій погляд справа значно серйозніша. Йдеться навіть не про порушення принципів свободи слова, а про банальну здачу державних інтересів. Як це не сумно, маємо чимало найвищих владців, які відверто відстоюють інтереси сусідньої держави. Вже ж маємо безпрецедентний приклад ,коли «народний» депутат ВР не посоромився отримати нагороду сусідньої держави власне за розголошення державної таємниці. Справа Іскаріота живе і процвітає.
Що заважало панові Вовкуну, Сатаренку та іншим доброзичливцям ощасливити Крим ще одним українським виданням, знайти свого вдячного читача та й проводити ту редакційну політику, яку вони вважають за потрібне? Але ж ні! Застосовується схема до болю знайома ще з дев’яностих: живе підприємство банкрутують, захоплюють і пускають в утиль. Не міг повірити, що до стану іуд долучився колись шановний Леонід Пілунський. Що може змусити порядну людину втратити честь настільки, аби то вже звалось підлістю – заздрість, нереалізовані амбіції, незбориме бажання покрутити штурвал ще й на цьому капітанському містку? Але ж Ви обірвали вітрила, зламали щогли тому прекрасному бойовому фрегату, що ще недавно звався «Кримська Світлиця». Куди дрейфує тепер Ваш неполітичний літературно-публіцистичний оцупок, де літературою поки що навіть не пахне? У пошуках самоокупності? Вона, звісно, прийде, та, боюся, вже не за нас з Вами. «Кримську Світлицю» і до Вас читали і по всій Україні, і поза її межами. І все ж, це саме наша, кримська газета, яка віддзеркалює саме наші інтереси, наші прагнення і сподівання. Розраховувати на те, що вона стане самоокупною в короткий час наївно. Саме держава, яка розуміє і послідовно відстоює свої інтереси, мала б леліяти та опікувати її.
Отримавши вчора (вперше за місяць) те, що тепер називається «Кримською Світлицею», був прикро вражений. Газета зовсім іншого формату і відверто ялова. Дзвінки від моїх знайомих: пані Волошиної М.М., сім’ї Попільнюк, пані Фартушної О.А. засвідчили, що розчарований і обурений не лише я один. І саме тому, як полюбляє казати Юлія Володимирівна, яку так прикро підставила її команда ( боюсь навіть подумати, що вказівка на нищення «КС» належала їй самій - то було б свідченням примітивної недалекоглядності та низького рівня політичної культури), ми вимагаємо від уряду, в особі Прем’єр-міністра України на протязі найближчих днів зробити все необхідне аби повернути нам нашу «Кримську Світлицю» в тому форматі, яка вона була на протязі останніх років, оскільки ми передплачували її саме таку. Також ми вимагаємо повернути в крісло головного редактора пана Качулу В.В., бо саме на його плечах, на плечах тих членів редакції, які працювали поряд з ним «КС» не лише вистояла, а й зігрівала своїм теплом нас, саме його виважена редакційна політика зробила «Світлицю» цікавою, бажаною для нас, читачів. Ігнорування нашої справедливої вимоги буде сприйматися нами як порушення наших законних прав і інтересів.

Валентин БУТ.
31 січня 2010 р.
Крим, с. Міжводне