Валентин БУТ «Кримська Світлиця» - як індикатор свободи слова в Україні

!


Четверта влада – влада особлива. Мов Цербер мала б вона стояти на сторожі прав і свобод громадян, на сторожі наших прав. Та чи завжди це так? Відкриймо очі,озирнімось: телебачення, за малим винятком, не наше – як за мовою, так і за духом. Число видань якісної преси( те, що в Англії зветься quality press) можна перелічити на пальцях однієї руки. Решта – мотлох, що відгонить брудною білизною, сам бруд з білизни та напівпрофесійні партійні газетки, цікаві, хіба що, вузькому колу партійних функціонерів.
«КС» належала до малого числа саме державницьких видань, яка не йшла у кільватері жодної партії, мала свою мудру редакційну політику, єдиною метою якої було відродження українства в Україні. Для нас, кримчан, наша Світличка була і розрадницею, і порадницею, і віддзеркаленням наших думок і прагнень, була живим джерелом нашої історичної пам’яті. Ми пережили з нею і сірі кучмяцькі часи, і позбавлення фінансування за Януковича, відновити яке за нового гаранта чомусь не дуже поспішали – саме тоді вона «похуділа» з двадцяти чотирьох до восьми сторінок, саме тоді зовсім небагаті її читачі бачачи байдужість владоможців до любої їм газети надсилали свої невеличкі гроші, аби лишень встояла, аби не зігнулася. Чи багато видань може похвалитися такою відданістю читачів? Потім короткий період відносного благополуччя , відродження газети в кольорі і, як ми тепер знаємо, з квітня минулого року газета знову без фінансування. А вчора принесли чорну звістку про, фактично, розгром газети – тої самої, яка світила нам, зігрівала наші душі всі ці роки. O, tempora, o mores! То, оце так нинішня влада уявляє свободу слова? Чи, може , влада ні сном ні духом не знає про підступи певних швондерів? То, ще не пізно все виправити. Адже тенденція, яка склалася, насправді надзвичайно небезпечна . Ситуація безпрецедентна – держава роками плюндрує, нищить державницьку газету!
В чию безмозку голову забилася недолуга думка про «переформатування» газети? Яка на те була підстава – зі столичного олімпу ми виглядаємо відсталими провінціалами? Але ж це ми, панове – такі, які є і звідси ми бачимо життя саме таким. Про який там сором згадує донедавна шановний пан депутат Пілунський? Як на мене, то справжній сором - це, після нещадного виморювання тотальним безгрошів’ям, яке призвело до цькування з боку прокуратури, судів та виконавчої служби, дорікати українській газеті в Криму неуспішністю. Справжній сором – це виштовхнути з редакторського крісла «Світлиці» Віктора Качулу, який всі ці роки разом з кількома достойниками редакції, які не злякалися злигоднів і поневірянь і не кинули газету, тримав «Світлицю» на своїх плечах, відстоював та випещував її. То, що є сором і де ваша честь, панове?
Якщо ж правда й те, що редакцію «КС» переводять до Києва, то комусь напевно не обійтись без відвідин жовтої хатинки. «Кримська Світлиця» має лишитись в Криму. Це наша газета. Ми передплачували саме її і саме в тому форматі, саме з тою редакційною політикою. Ми довіряємо своєму редакторові – Віктору Качулі і не бажаємо його заміни. Крім того, ми вимагаємо, аби влада припинила нищити єдину державницьку українську газету в Криму, натомість негайно виплатила борги газети, які виникли з її ж, влади, вини.

***
Намагання влади «профілювати» інформаційний простір під себе не нове. Щоправда, стара Європа, провідні держави Нового Світу сприймають те, як nefas – беззаконня. Наша ж посттоталітарна (ще й досі!) в своїй суті «еліта» ставиться до цього ганебного явища цілком позитивно. Ну, не сприймає наша «еліта» нас як складову Європи. Справді, вплутана в павутиння ще совкового сприйняття світу, не відмившись від смердючого бруду старих методів ведення політики, не перемінивши ставлення до власного народу, вона вважає, що в Європу можна лише «йти» і не розуміє, чому та Європа сахається від неї. Нещодавнє «ламання хребта» «Кримській Світлиці» , як на мене, - дуже тривожний сигнал того, що свобода слова в державі Україна – то дуже ефемерна субстанція. Ситуація, коли Міністерство культури та туризму ( як співзасновник (?!) спершу відмовляє газеті у фінансуванні, в результаті чого та потрапляє, фактично, до боргової ями, а потім звинувачує її в тих боргах, насправді сюрреалістична. Лише недорікувате створіння з уявою слимака здатне уявити, що сьогодні українська державницька газета в Криму може бути самоокупною. Дозволю собі нагадати глибоконешановним сатаренкам та вовкунам, що Крим є, фактично, ареною інформаційної війни. Може до Києва не долітають заяви Держдуми сусідньої держави, може не чули там провокаційних закликів мера столиці тої держави щодо належності Севастополя, Криму в цілому? Хіба не знають куди тягнуть численні «русские фронты и блоки»? Хіба там не знають чим дихає російськомовна преса Криму? Поняття інформаційної експансії в сучасному світі не є абстрактним. Впливаючи на засоби масової інформації певної держави інша держава цілком може виграти війну, не зробивши жодного пострілу. Наш інформаційний простір хіба не приклад тому? Не думаю, що пан Бахарєв (Кримська Правда) колись, в своїх мемуарах, скажімо, розвіє туман навколо джерел фінансування своєї газетки, але чиї вуха виглядають з того туману, видно й сьогодні. Дивує інше: держава Україна на кілька мільйонів фінансує російськомовну пресу Криму, яка тут і там обливає її брудом і, одночасно, позбавляє фінансування єдину україномовну газету, саме ту газету, яка стоїть на сторожі інтересів України в цьому особливому регіоні. Чи не схоже це на підлу гру в піддавки? На мій погляд справа значно серйозніша. Йдеться навіть не про порушення принципів свободи слова, а про банальну здачу державних інтересів. Як це не сумно, маємо чимало найвищих владців, які відверто відстоюють інтереси сусідньої держави. Вже ж маємо безпрецедентний приклад ,коли «народний» депутат ВР не посоромився отримати нагороду сусідньої держави власне за розголошення державної таємниці. Справа Іскаріота живе і процвітає.
Що заважало панові Вовкуну, Сатаренку та іншим доброзичливцям ощасливити Крим ще одним українським виданням, знайти свого вдячного читача та й проводити ту редакційну політику, яку вони вважають за потрібне? Але ж ні! Застосовується схема до болю знайома ще з дев’яностих: живе підприємство банкрутують, захоплюють і пускають в утиль. Не міг повірити, що до стану іуд долучився колись шановний Леонід Пілунський. Що може змусити порядну людину втратити честь настільки, аби то вже звалось підлістю – заздрість, нереалізовані амбіції, незбориме бажання покрутити штурвал ще й на цьому капітанському містку? Але ж Ви обірвали вітрила, зламали щогли тому прекрасному бойовому фрегату, що ще недавно звався «Кримська Світлиця». Куди дрейфує тепер Ваш неполітичний літературно-публіцистичний оцупок, де літературою поки що навіть не пахне? У пошуках самоокупності? Вона, звісно, прийде, та, боюся, вже не за нас з Вами. «Кримську Світлицю» і до Вас читали і по всій Україні, і поза її межами. І все ж, це саме наша, кримська газета, яка віддзеркалює саме наші інтереси, наші прагнення і сподівання. Розраховувати на те, що вона стане самоокупною в короткий час наївно. Саме держава, яка розуміє і послідовно відстоює свої інтереси, мала б леліяти та опікувати її.
Отримавши вчора (вперше за місяць) те, що тепер називається «Кримською Світлицею», був прикро вражений. Газета зовсім іншого формату і відверто ялова. Дзвінки від моїх знайомих: пані Волошиної М.М., сім’ї Попільнюк, пані Фартушної О.А. засвідчили, що розчарований і обурений не лише я один. І саме тому, як полюбляє казати Юлія Володимирівна, яку так прикро підставила її команда ( боюсь навіть подумати, що вказівка на нищення «КС» належала їй самій - то було б свідченням примітивної недалекоглядності та низького рівня політичної культури), ми вимагаємо від уряду, в особі Прем’єр-міністра України на протязі найближчих днів зробити все необхідне аби повернути нам нашу «Кримську Світлицю» в тому форматі, яка вона була на протязі останніх років, оскільки ми передплачували її саме таку. Також ми вимагаємо повернути в крісло головного редактора пана Качулу В.В., бо саме на його плечах, на плечах тих членів редакції, які працювали поряд з ним «КС» не лише вистояла, а й зігрівала своїм теплом нас, саме його виважена редакційна політика зробила «Світлицю» цікавою, бажаною для нас, читачів. Ігнорування нашої справедливої вимоги буде сприйматися нами як порушення наших законних прав і інтересів.

Валентин БУТ.
31 січня 2010 р.
Крим, с. Міжводне