середу, 27 жовтня 2010 р.

Відновлено випуск газети

Останнiй випуск газети #43 за 22.10.2010.

Але все не так просто. Читайте

«Кримська Свiтлиця», Редактор Віктор Качула, №43
http://svitlytsia.crimea.ua/

четвер, 16 вересня 2010 р.

"Це був 37-й рік в мініатюрі..."

В суботу, 18 вересня, в авторськійтелепрограмі О. Польченка "Млин" (ДТРК "Крим", поч. о 17 год. 50 хв.) В. Качула розповість про деякі обставини брутального звільнення його з посади редактора "Кримської світлиці" і про тернистий шлях повернення назад...

середу, 15 вересня 2010 р.

Міністр культури і туризму Михайло Кулиняк: "Bидання єдиної в Криму україномовної газети «Кримська світлиця» відновиться".



Закон про культуру

10.09.2010
Ірина Штогрін

Міністр культури і туризму Михайло Кулиняк обіцяє підтримувати книговидавництво України, а також українські фільми. В ефірі Радіо Свобода він також запевнив, що видання єдиної в Криму україномовної газети «Кримська світлиця» відновиться.
– Пане Кулиняк, люди собі якось так думають, що якщо міністр оборони, то, як мінімум, влучно стріляє, якщо міністр культури… Але Ви вже маєте цю преференцію. Ви – скрипаль.

– Так.

– Що найулюбленіше у Вас? Чим налаштовуєтеся, може, на роботу чи на важкий день? Чим стрес знімаєте? Якого композитора, який твір найбільше любите?

– Слухаю багато музики. Згадую те, що колись сам виконував. Тому сказати, що у мене є щось любиме? Включаю. У мене є багато компакт-дисків, які є класичні: Бетховен, Моцарт… Музика різнопланова. Це залежить від настрою.

– А книжки?

– На книжки, на жаль, зараз зовсім мало часу, тому стараюся переглядати хоча б ті, які дарують, приходять у видавництва, щось нове. Відверто? За ці півроку не прочитав ще повністю ні одної книжки.

Але читаю ті, які приносять, переглядаю, тому що багато там різнопланових книжок. Тому не можу сказати, що зовсім живу без книжок.

В дитинстві, звичайно, читав їх більше і в юності. І мама сварила і діставала настільну лампу з-під ковдри. Зараз того, на жаль, трохи стало менше, але стараюся час від часу приділяти.

– Мусите читати державні документи. Ось Закон України «Про культуру». На сайті міністерства написано, що, мовляв, над цим законом працюють ще з 1999 року, а тут нарешті прийшов момент перше читання у парламенті.

Яка його основна революційна роль, якщо така є, пане міністре?

– За цей закон проголосувало 303 народних депутати.

– І це ми помітили. Одностайність вражає.

– В чому його революційність? Всі гуманітарні галузі мають свої базові закони. Культура якби пасла задніх – вона не мала свого закону. В тому, що він є, то це вже якби всі працівники культури не гордість відчувають, а якесь самоствердження, що вони вже мають свій закон, який їх захищає. Це перше.

Друге. Ви абсолютно правильно сказали, що цей закон з 1999 року. В 2007 році я працював заступником міністра. Ми повернулися до цього закону, тодішній Прем’єр, сьогоднішній Президент України В.Ф.Янукович поставив чітке завдання: його ухвалити. Я якраз працював заступником міністра по зв’язках з Верховною Радою і іншими органами державної влади. Ми його ухвалили на Кабміні. Я його доповідав. Я дуже добре пам’ятаю.

– Зараз доопрацьовували щось до того документа, який був зроблений?

– Не багато, тому що основна фабула – це соціальний захист працівників культури. Він був як тоді, так і зараз залишився. І в 2007 році був розпуск Верховної Ради, і комітет так і не зважився, бо я це по-другому не буду називати, хоча всі казали, що вони за цей закон, випустити у залу.

Зміна влади. Згідно нашого законодавства, йде перепогодження. Його перепогоджували два роки. Він тільки на кінець 2009 року пройшов Кабмін, вже не було якби часу. Ви знаєте, яка ситуація була в 2009 році у Верховній Раді – його не винесли у залу.

І зараз, коли став Президентом Янукович В.Ф. постало ще раз чітке завдання, щоби цей закон ухвалити. Він є у ланці цих першочергових завдань, які ставить Президент до культури.

– Стаття 29 цього закону говорить: «Працівникам у сфері культури, які працюють у державних і комунальних закладах культури, держава забезпечує роботу на повну тарифну ставку». Що це означає?

До сьогоднішнього часу є дуже багато працівників культури, які ще працюють на 0,5, а подекуди і на 0,25 ставки. Ця практика з ухваленням цього закону закінчується
– До сьогоднішнього часу є дуже багато працівників культури, які ще працюють на 0,5, а подекуди і на 0,25 ставки. Ця практика з ухваленням цього закону закінчуєтьсяЩо у нас до сьогоднішнього часу є дуже багато
працівників культури, які ще працюють на 0,5, а подекуди і на 0,25 ставки. Зараз ця практика з ухваленням цього закону закінчується. І держава забезпечує їм роботу на повну ставку.

– При цьому збережеться існуюча мережа закладів культури?

– Звичайно, базова мережа збережеться.

– А де візьмуться гроші на це?

– З бюджету. Ми погоджували цей закон і з Мінфіном, то так само ми це розуміли, ми вишуковували ці можливості, тому що це додаткові видатки з бюджету, але держава йде на це, щоби нарешті працівники культури, простіше кажучи, відчули себе повноцінними людьми.

– Ми маємо запитання від радіослухача.

Слухачка: 17 років в Криму виходила газета, єдина на українській мові, «Кримська світлиця». Але у нас її попросту вкрали, а головного редактора Качулу Віктора Володимировича незаконно звільнили з посади.

Замість нашої газети нам підсунули щось на кшталт красивих картинок. Ми передплачували зовсім іншу газету на 2010 рік, але й вже ця друга перестала приходити. Зараз ми не отримуємо нічого.

Головного редактора поновили на посаді ще в липні цього року, але він не може приступити до своїх обов’язків. Чому? І коли ми будемо мати свою улюблену газету?


– Я вже тричі зустрічався з паном Качулою. В нас є порозуміння щодо його роботи в газеті «Кримська світлиця». «Кримська світлиця» виходити будеЯ вже тричі зустрічався з паном Качулою. В нас є порозуміння щодо його роботи в газеті «Кримська світлиця». На жаль, зараз ще деякий час будуть тягнутися ці судові засідання. Коли вони закінчаться, буде рішення, і тоді ми вже зможемо на основі цього рішення його поновити.

В загальному я Вам хочу сказати, що газета «Кримська світлиця» (я з нею знайомий, я ще з нею був знайомий багато років назад), можу Вас запевнити, виходити буде. Я думаю, що правда і справедливість буде на боці пана Качули. Але це залежить від суду. Я думаю, що там буде все нормально, і пан Качула повернеться до роботи, і газета буде знову виходити такою, якою ви її полюбили вже багато років.


– У Законі України «Про культуру» є стаття 5, в якій йдеться про мову у сфері культури. І це якоюсь мірою дотично і до попередньої теми. Пункт 2 статті 5 каже, що «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування державної мови у сфері культури».

Український дубляж фільмів іноземних, поширення української мови, звучання її з радіоефіру і телевізійного екрану. Як Ви як міністр країни Україна бачите цю проблему? Чи насправді є певне звуження гарантій державної мови, звучання її з тих носіїв культури, які у нас існують в нашому просторі? І чи є це проблемою?

Український дубляж не зникне

– Український дубляж не зникнеНа даний момент я не бачу проблеми звуження. Є проблеми, і ми визнаємо, і ми від цього нікуди не дінемося, що велика частина України розмовляє російською мовою. Але державна мова є українська.

Щодо дублювання фільмів ми провели багато засідань, багато списів зламали і все-таки, коли ми зібралися з дистриб’юторами, по-другому кажучи, були державні люди і були люди, які займаються комерцією – це дистриб’ютори, це кінопрокатники, то ми зрозуміли одне, що забороняти ми не повинні, так як була чітка заборона, але ми повинні зробити рівні умови для ринку.

Що це значить? Це значить, що, якщо, наприклад, дистриб’ютор бачить, що, грубо кажучи, що йому вигідно зробити 10 копій (кожна копія отримує прокатне посвідчення фільму, тобто кожна копія йде в прокат) українською мовою, а одну копію російською, ми йому не повинні цього забороняти. Якщо він бачить, що йому зробити треба 10 копій, одну російською, одну молдавською, ми йому не повинні цього забороняти.

При цьому я впевнений, що український дубляж не зникне.

– Чому?

Коли ми зробимо умови, що і на українську мову, і на російську мову цей дубляж треба буде робити з однаковими фінансовими затратами, ця проблема сама собою зніметься
– Коли ми зробимо умови, що і на українську мову, і на російську мову цей дубляж треба буде робити з однаковими фінансовими затратами, ця проблема сама собою зніметьсяТому що на нього є попит. І ми це прекрасно з Вами
розуміємо. Ми не повинні до нього примушувати, але ми робимо…

У чому була проблема? Проблема все-таки у фінансовому наповненні. За що ламаються списи? Фільми, дубльовані на російську, можуть бути завезені до нас без дубляжу російською мовою на території України. А коли ми зробимо умови, що і на українську мову, і на російську мову цей дубляж треба буде, по-простому кажучи, робити з однаковими фінансовими затратами, повірте мені, ця проблема сама собою зніметься.

– Якби, скажімо, французький законодавець подібним чином думав (я лише припускаю), то, можливо, тепер би прекрасного французького кіно як такого не було, а був би лише, наприклад, голлівудський продукт.

– Воно не залежить напряму від українського кіновиробництва. Я Вам можу це сказати абсолютно точно. Якщо ми трошки подумаємо над законодавчою базою, то це вже і роялті, і збори – це наші майбутні кроки.

Наприклад, беремо пана Батруха. Він ніколи не відмовиться від українського дубляжу, і держава йому ніколи не скаже, що ви робіть замість українського російський дубляж. Такого не буде, тому що у нас є державна українська мова. Але якщо пану Батруху вигідно зробити копію молдавською мовою, я ще раз кажу…

– Про що закон так само каже, законодавець. Закон «Про культуру», стаття 10: «Держава створює умови для культурного розвитку громадян України усіх національностей».

– Ми повинні надавати державну підтримку українським фільмам. Ми зараз будемо нарощувати фінансування кіновиробництваАбсолютно правильно. Ми йому не повинні цього
забороняти. А стояла заборона. Це диктує ринок.

Ми повинні надавати державну підтримку українським фільмам. Я абсолютно з цим згідний. Ми зараз будемо нарощувати фінансування виробництва, кіновиробництва. Але тут це вже більше йде економіка, більше йде сфера бізнесу. Кінопрокат вже сам ринок регулює, скільки і яких копій виготовляти. Але їх повинні виготовляти дублювання в Україні, щоби всі були в рівних умовах. Якщо ми це відстроїмо, повірте, зникнуть всі розмови.

– Створення сприятливого режиму оподаткування вітчизняного культурного продукту. Ви знаєте, що не було такого уряду в Україні за роки незалежності, якого би книговидавці не звинувачували у тому, що вони не мають преференцій у своїй країні, тому страждають від засилля, скажімо, російськомовної книги. Як тут бути?

Я завжди завізую всі податкові пільги щодо книговидавництва і завжди буду підтримувати
– Я завжди завізую всі податкові пільги щодо книговидавництва і завжди буду підтримуватиЯ погоджуюся з цим, але хочу відразу сказати, що зараз
йдуть напрацювання, але книговидавнича справа – трохи не міністерська. Я тільки даю якісь рекомендації, ми зустрічаємося.

Це Держтелерадіо України. Тому більш детально керівник цієї установи може на це питання відповісти. Я можу від себе сказати, що я завжди завізую всі ці податкові пільги щодо книговидавництва і завжди буду підтримувати.

– Ви уявляєте, якої ваги ця заява щойно прозвучала?

– Українська книга повинна розвиватися, ми повинні мати своє книговидавництво. Звичайно, це буду підтримувати, тому що українська книга повинна розвиватися, ми повинні мати своє книговидавництво.

– Ми маємо запитання від радіослухача.

Слухач: Пане Кулиняк, де наша передача «Культура»? Її немає. Де дитяча передача «На добраніч, діти!»? Її немає. Чому?

І ще. Чому на екрані ми бачимо тільки титри, а де голосовий переклад? У нас глухих приблизно 1%, а 99% цілодобово слухають чужу мову. Цим самим ви сприяєте русифікації України.

– Я сам виріс на передачі «На добраніч, діти!». Я ще навіть пам’ятаю діда Панаса.

– Та його тут усі в цій країні пам’ятають.

– Я маю на увазі, що я з цього ще покоління, що ще його пам’ятає.

– Він тепер живе в Інтернеті просто.

– Це не пряма функція міністерства, але часто спілкуюся з «Першим національним». Я думаю, що вони зараз опрацьовують цю ідею, тому що в нас насправді мало є передач дитячих.

Щодо «Культури», то він існує. І зараз ми якраз з ними часто спілкуємося. В Україні насправді проходить багато цікавих культурних подій. Ми зараз з ними пробуємо знайти ці точки співпраці, де максимально ми би могли висвітлювати ці проблеми і питання і живе спілкування, щоби більше він був наповнений і насичений якраз культурним життям України.

– Радіоканал «Культура» є, телевізійний не існує як окремий канал.

– Так, він існує в кабельному телебаченні. Я думаю, що раз він існує вже у кабельному, ми повинні працювати над тим, щоби він був доступний всім жителям України.

– Наші східні сусіди – Росія - мають прекрасний зразок такого каналу. Так що тут нам треба повчитися.

– Так. У нас попереду дуже багато роботи.

– Україна по суті зараз кожного року нарощує кількість туристів, які приїжджають. Самі українці нарешті зрозуміли, що можна просто на вихідні поїхати і побачити. Є на що дивитися, оці прекрасні замки, які є на території України.

Закон «Про культуру» каже про те, що пам’ятки археології і пам’ятки, включені до переліку пам’яток, які не підлягають приватизації. Стоїть цей прекрасний один, другий, третій, десятий замок, які у страшному стані. Ніхто не хоче братися за те, щоби їх насправді реставрувати і брати кошти на це.

Який є закордонний досвід, який, Ви вважаєте, можна було б застосувати, щоби врятувати ці пам’ятки архітектури?

– Є декілька шляхів насправді. І ми вже так само почали роботу у цьому напрямку. Є і варіант концесій.

Що саме головне? Про це дуже багато і довго можна розповідати. Я хочу сказати в загальному. Коли інвестор зрозуміє, що, по-перше, в країні наступив порядок, мир і злагода, по-друге, чіткі правила гри від держави – гроші підуть.

Тобто, ми бачимо в тій же Польщі. Дають замок в оренду, концесію з тим, що витримуються чіткі границі: інвестор вкладає, в нього є деякі заборони, наприклад, якщо в середині замку нічого не було, то у багатьох замках роблять ті ж готелі, ресторан.

Я об’їхав дуже багато замків України. Я сам родом з Львівської області. Я коли перший раз приїхав в Свірж – відразу перед очима стрічка «Д’Артаньян і три мушкетери». Це якраз Ля Рошель – це якраз замок Свірж. Мало хто знає. Тому його обновити, просто дати рекламу.

– То ця проблема в тому, що інвестори не хочуть за це братися, чи ще не вироблені правила гри, які дозволяли б і залишити це власністю держави, і людині потім повернути гроші?

– Наше завдання якраз у тому, щоби випрацювати прозорі правила гри до кінця, щоби інвестор зацікавився цим.

Друге - внутрішнє питання, що деякі замки належать Міністерству культури, деякі замки належать Мінрегіонбуду, земля належить місцевій громаді. Це ми вже за 20 років такого напрацювали, прийшли зараз до цього.

Так само паралельно зараз ми працюємо над тим, що (Ви ж розумієте) має бути один господар: чи Мінкультури, чи Міністерство регіонального будівництва, але не може бути, що експозиція в замку наша, а замок не наш, а земля під замком належить ще третій стороні. Це створює такий трошки сумбур. І ми зараз так само працюємо в законодавчій ініціативі.

Воно не виникло сьогодні. Але ми чітко розуміємо, що наше завдання – це трошки виправити, щоби була можливість у людей приїхати і насолодитися нашими замками.

– Ми маємо запитання від радіослухача.

Слухач: Пане міністре, за висловом класика, життя – це театр, де в кожного своя роль. А ще. Театр починається з вішалки.

Мені цікаво знати, яка головна роль у Вас як в людини та міністра в житті? І з чого для Вас починається культура: з закону чи ще з чогось?

– Яка моя роль? Це, напевне, не мені судити. Це хай люди потім скажуть. Я дуже радий, що до мене приходить дуже багато людей. До мене приходять люди, які зі мною навчалися, до мене приходять люди, з якими я десь працював і в колективі, з якими я займався музикою. Вони мені дуже багато й підказують.

Я отримую величезну радість, коли мені щось вдається. Не багато часу я міністр, півроку, але коли мені вдається зробити щось, щось добре, наприклад, той же закон, питання навіть не в законі, а в тому, що тисячі людей колись згадають, що цей закон був прийнятий, і вони стали трошки більше захищеними.

– Набагато важливіше, якщо він ще й запрацює.

– Я в цьому впевнений, тому що до другого читання ми з комітетом просто відпрацюємо невеличкі… Як кажуть у чиновників, він вже «вилизаний» повністю і з профспілками, зі всіма, зі всіма.

– Пане міністре, Ви не знаєте, хто проти Вас розпочав інформаційну кампанію в Інтернеті? Банери висять: «Кулиняку мало часу залишилося керувати міністерством!»

– Я на це не звертаю уваги. Чесно Вам скажу. В мене є дуже багато роботи. Я цим, як в нас кажуть, не переймаюся.

Я дуже багато людей знаю, на яких йдуть різні такі інформаційні… Значить, робота йде, значить, я щось роблю, значить, може, йдуть якісь зміни. Може, це комусь й не подобається. На здоров’я!

http://www.radiosvoboda.org/content/article/2154496.html

Питання до міністра, надіслані електронною поштою:

Доброго дня! Знаю, що сьогодні на Радіо «Свобода» буде міністр культури і туризму Кулиняк, попробую задати йому запитання по телефону, але, щоб з гарантією, попрошу внука, щоб послав оце ще й інтернетом.
Мене звуть Король Володимир Максимович, я ветеран і інвалід війни, живу в Сімферополі. Ще у червні цього року ми, група кримчан, українців, читачів єдиної української газети в Криму «Кримської світлиці», яка була оберегом нашої української культури і мови в Кримській автономії, зверталися до співзасновників нашої газети голови «Просвіти» Мовчана і міністра культури Кулиняка з листом, але, на жаль, і досі – ні від одного, ні від другого, не отримали відповіді. Тому, користуючись можливістю, пересилаю вам цього листа, щоб ви його, може, хоч показали міністру, і зараз ще раз повторю йому наші запитання:
— Чи збираєтеся Ви далі випускати в Криму українську газету, чи Ваша нинішня поведінка вже визначена курсом діючої влади на повну здачу українських інтересів і остаточну русифікацію Криму і його інформаційного простору? Чи виходитиме газета до кінця року і чи буде оголошена передплата «Кримської світлиці» на 2011 рік?
— Чи збираєтеся Ви повернути «Кримській світлиці» її попередній, звичний для нас формат, зміст і періодичність і взагалі готувати до випуску та друкувати кримську газету у Сімферополі, як це було до 2010 року і, наскільки нам відомо, коштувало у декілька разів дешевше?
— Чи дочекаються передплатники «Кримської світлиці», які у цьому році фактично не мають своєї газети, повернення своїх втрачених коштів або хоча б вибачень від видавця та співзасновників газети?
— Чи збираєтеся Ви відновити у Сімферополі третього законного співзасновника «Кримської світлиці» - її трудовий колектив, і повернути на посаду головного редактора В. Качулу, за якого газета набула такої якості, форми і змісту, що цілком влаштовували нас? Яка доля чекає головного редактора, заслуженого журналіста України, котрий до сьогодні залишається безробітним, хоч виграв усі суди, отримав виконавчі листи про своє поновлення на роботі?
— Як Ви тепер оцінюєте мотиви звільнення В. Качули, коли, за останньою інформацією, прокуратурою Залізничного району м. Сімферополя після трьох (!) перевірок було відмовлено у порушенні проти нього кримінальної справи, чого домагався своєю заявою в прокуратуру директор ДП «Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України» В. Сатаренко? Знаємо, що Сатаренко Вами зі свої посади вже звільнений, так само, як і заступник міністра Яковина, які разом з Вовкуном нищили нашу газету і через коліно ламали неугодного їм редактора Качулу, казали, що нема грошей, а 5 мільйонів кудись прилаштували. Чого ж ви продовжуєте їхню чорну справу, не відновлюєте людину на роботі, затіваєте апеляційні суди? Чим ви від них відрізняєтеся? А газети тим часом нема, хоч вже треба думати про передплату на наступний рік. Скільки можна вже воду варити?
Сподіваюся, що мене і в моїй особі усіх прихильників нашої газети буде почуто і ми отримаємо хоч якусь відповідь.

З повагою, Король Володимир Максимович, м. Сімферополь.

Шановний пане Кулиняк!

Українська громадськість країни, Криму і Севастополя з надією чекає на повернення на посаду п. Віктора Качули і відновлення нормальної роботи редакції та випуск газети "Кримська світлиця". Несправедливість, допущена 9 місяців тому, судові засідання, які виграв п. Качула мусили б привести до логічного завершення і торжества правди. Люди сподіваються на позитивне рішення міністерства, яке ви нині очолюєте.
Просимо вас дати конкретну відповідь на це важливе для українців питання.

З повагою і надією,
Максим Розумійко.


Вельмишановний пане Кулиняк!

Прошу пояснити, чому затримується виконання судового рішення щодо поновлення п. Качули на посаді редактора газети Кримська світлиця. Адже всі передумови для цього є - рішення суду, наявність керівництва у міністерстві, яке мусить виконувати рішення суду.

Микола Іванопулос

понеділок, 6 вересня 2010 р.

Питання знаходиться на постійному контролі...

Відповідь Державного комітету телебачення та радіомовлення України щодо проблеми із "Кримською світлицею" читачу і прихильнику газети Валентину Буту



і відповідь міністерства культури та туризму.



Робимо висновки самі.

неділю, 22 серпня 2010 р.

Культура мусить заробляти на хліб сама. Навіщо тоді держава?

Журналістів видавництва Мінкульту залишать без зарплат?
05-08-2010

Журналісти державного підприємства «Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України» востаннє отримували зарплати у травні. 9 серпня їм пропонують піти у відпустку, але щодо її тривалості не інформують. Про це ТК дізналася з власних джерел.

Нагадаємо, газета «Культура і життя», журнали «Український театр», «Пам'ятки України», «Театрально-концертний Київ», «Музика», «Українська культура» призупинили вихід у квітні 2010 року, газета «Кримська світлиця» - у липні.

Інформацію про затримку коштів «Телекритиці» підтвердив директор видавництва Віталій Сатаренко. Він розповів, що з травня випуск видань не припинявся: матеріали готували до друку і верстали, але до типографії вони не надходили - за відсутністю коштів.

Сам пан Сатаренко вже близько місяця перебуває у відпустці, виконувачем обов'язків директора є Володимир Оніщенко, з яким на час написання новини «Телекритиці» зв'язатися не вдалося.

За інформацією джерел ТК, чиновники Мінкульту переадресовують запитання щодо зарплат один одному. Остання інформація, яку надали редакціям: для отримання коштів треба дочекатися, поки необхідні для цього папери завізує Мінкульт.

Як уточнив у коментарях «Телекритиці» головний редактор газети «Культура і життя» Анатолій Сєріков, у видавництві працюють понад 30 людей, які виконують обов'язки редакторів та журналістів: за принципом американського пулу. У кожного видання є головний редактор, відповідальний секретар, іноді - заступник. Над матеріалами працюють також видавничо-моніторинговий, науково-довідковий, видавничий та інші відділи.

Раніше фінансування видань здійснювалося нерівномірно. За словами заступника головного редактора «Культури і життя» Анни Пароваткіної, до травня 2010 року газета виходила на 32 шпальтах і в кольорі, хоча кошти з минулорічного бюджету було передбачено на видання з 16 чорно-білих шпальт.

Творчий колектив редакції підготував звернення до президента України Віктора Януковича, прем'єр-міністра України Миколи Азарова та національних спілок України - журналістів, письменників, театральних діячів, композиторів, до Національної музичної спілки України, Федерації профспілок України, ЦК профспілок працівників культури України.

«Реалізується небачений у світовій практиці акт знищення національної культурологічної преси. Упродовж тривалого часу не виходять у світ журнали "Українська культура", "Український театр", "Музика", "Пам'ятки України", "Театрально-концертний Київ", газети "Культура і життя" та "Кримська світлиця"», - заявляють автори листа, з повним текстом якого можна ознайомитися тут.

Найактивніше обговорюється ситуація довкола центрального видання Мінкульту - газети «Культура і життя». Ще минулого року редактор відділу культури тижневика «Дзеркало тижня» Олег Вергеліс опублікував статтю про складну ситуацію у видавництві Мінкульту. «Десятки людей, котрі колись тримали на плечах ці ЗМІ, уже звільнили або примушують до звільнення. На "бойові" пости приходять загадкові "менеджери" - щоправда, не відомо звідки. Вихід ряду видань - питання туманного майбутнього», - писав тоді пан Вергеліс.

Щодо нинішньої ситуації, пан Вергеліс у коментарях ТК зазначив:
«Моя версія така. Мінкульт до цієї пори не встиг розібратися та навести лад у напівкримінальній ситуації, яка склалася за попереднього складу керівників Мінкульту. Там є питання декількох мільйонів, про це міністр говорив неодноразово в інтерв'ю, у тому числі і "Дзеркалу тижня". Там відкриті питання до керівництва холдингу видавництва: можливо, ті люди мають піти, а хтось має лишитися.

Кошти на виробництво цих видань, очевидно, передбачено, ніхто їх не відмінив. Але час все це зрушити з мертвої точки, не треба затягувати... В нас є чимало гідних журналістів, науковців, яких варто залучати як авторів, як колумністів. Проблема в цинічному вичікуванні. Час іде і нічого не змінюється, а "промедление смерти подобно". І ця смерть же на підході, тому що чим більше видання запускають, тим важче його буде відновити. Я думаю, Міністерству культури треба оперативно вирішувати це питання вже на початок нового творчого сезону, щоб з вересня вже почався циклічний вихід».

З повним текстом коментарів Олега Вергеліса можна ознайомитися тут.

Песимістично оцінює перспективи «Культури і життя» головний редактор Анатолій Сєріков: «Я не маю зв'язку з небесною канцелярією, але мені відомі два варіанти вибору для журналістів, які не потрібні новому міністру: або на панель або під церкву».

ТК звернулася за коментарем до Мінікульту. Прес-секретар Олена Чередніченко пообіцяла надіслати відповіді на поставлені запитання.

«Телекритика»


«Мінкульт: Окрім нашої фінансової підтримки, решту коштів «Газетно-журнальне видавництво» має заробляти самостійно»

Коментар прес-служби МКТ інтернет-виданню ТЕЛЕКРИТИКА з приводу фінансування ДП «Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України»

13 серпня 2010 | Прес-служба МКТ України

Як відомо, з травня цього року друк видань Державного підприємства «Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України» було призупинено, а його співробітники не отримували заробітну плату.

Підтримка культурологічних видань – один з пріоритетів діяльності Міністерства культури і туризму, тому Мінкульт докладає всіх необхідних зусиль для відновлення фінансування газетно-журнального видавництва.

Газетно-журнальне видавництво зареєстроване як державне комерційне підприємство. Згідно Господарського кодексу України, воно є суб’єктом підприємницької діяльності – тобто, має працювати на отримання прибутку. В Законі «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» також вказано, що діяльність друкованих ЗМІ спрямована на отримання прибутку та є підприємницькою діяльністю у цій сфері.

Іншими словами, ДП «Газетно-журнальне видавництво» не є таким, що фінансується Міністерством культури і туризму повністю. Воно отримує від Міністерства лише фінансову підтримку. Решту необхідних коштів видавництво має заробляти самостійно.

Фінансову підтримку газетно-журнальному видавництву Міністерство надає за бюджетною програмою «Фінансова підтримка друкованих періодичних видань культурологічного та літературно-художнього напрямку». Порядок використання бюджетних коштів за цією програмою затверджується постановою Кабінету Міністрів України. Така постанова може бути прийнята лише після схвалення у Верховні Раді державного бюджету. Як відомо, Закон «Про державний бюджет України на 2010 рік» було прийнято лише 27 квітня.

Після прийняття держбюджету Мінкульт направив розроблений проект постанови КМУ щодо затвердження Порядку використання бюджетних коштів на 2010 рік за вказаною бюджетною програмою на погодження. Через неактивну позицію керівництва ДП «Газетно-журнальне видавництво» погоджувальна процедура, яка завжди займає певний час, цього разу тривала більше двох місяців. 9 серпня проект постанови було схвалено на засіданні Урядового комітету, 11 серпня – на засіданні Уряду. Отже, незабаром фінансування ДП «Газетно-журнальне видавництво МКТ» буде відновлено.

Але відсутність бюджетного фінансування протягом згаданого періоду навряд чи паралізувала би діяльність видавництва, якби його керівництво спромоглося налагодити цю діяльність на засадах професійного менеджменту.

Перевірка фінансово-господарської діяльності ДП «Газетно-журнальне видавництво», яку навесні цього року провів контрольно-ревізійний сектор Мінкульту, зокрема, встановила, що планування діяльності видавництва фактично базувалося не на прогнозуванні обсягу реалізації видавничої продукції, розробці заходів по забезпеченню виготовлення конкурентоспроможної продукції та оптимізації витрат, а на підрахунках витрат на утримання видавництва коштами держбюджету.

Бюджетне фінансування видавництва у 2009-му – першому кварталі 2010 року склало 4.97 млн. гривень. При цьому розмір власних доходів видавництва за 2009 рік склав 502 тис. гривень, а за І-й квартал 2010 року – 113 тис. гривень.

5 серпня звільнено генерального директора видавництва. Щоби визначитися з новим керівником у найближчий час, Міністерство наразі розглядає декілька кандидатур серед фахівців мас-медійного менеджменту. Відповідним співробітникам видавництва доручено у найкоротший термін розробити бізнес-план, який передбачатиме виготовлення, друк та реалізацію конкурентноспроможних видань, забезпечення власних надходжень та фінансового оздоровлення підприємства.

ГЖВ скасувало дисциплінарне стягнення на Віктора Качулу!



Правильним шляхом крокуєте, товариші!

четвер, 29 липня 2010 р.

Державне мито та витрати на судовий процес - за рахунок позивача...

27 липня 2010 р. завершилася ще одна судова епопея, яку затіяв проти звільненого головного редактора «Кримської світлиці» Віктора Качули його колишній київський начальник, директор Газетно-журнального видавництва Міністерства культури і туризму України В. Сатаренко.

Господарським судом Автономної Республіки Крим, через який п. Сатаренко збирався стягнути з В. Качули понад 28 тис. грн. надуманого боргу, було відмовлено у позові, бо, як зазначено у рішенні суду, «…наявні в матеріалах справи документи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення з відповідача заборгованості, не є належними доказами в розумінні норм чинного законодавства…».

Нагадаємо, що цим позовом до Господарського суду, як і поданою ще раніше заявою до органів прокуратури з вимогою порушити проти В. Качули кримінальну справу, п. Сатаренко намагався чинити тиск і на колишнього редактора «Кримської світлиці», і на місцевий суд Київського району м. Сімферополя, де розглядалася справа про відновлення В. Качули на роботі. Та попри це, 27 травня 2010 р. прокуратура Залізничного району м. Сімферополя після декількох перевірок відмовилася порушувати проти В. Качули кримінальну справу - «у зв’язку з відсутністю в його діях ознак складу злочину». 9 липня 2010 р. рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Віктора Качулу було поновлено на роботі. І ось 27 липня 2010 р. виграно ще один суд, Господарський, який відмів підтасовані боргові претензії київського чиновника до свого колишнього підлеглого.

Тож тепер лише від нового керівництва Міністерства культури і туризму України та ДП «Газетно-журнальне видавництво Мінкультури» залежить, коли буде виконане рішення суду про поновлення Віктора Качули на посаді головного редактора «Кримської світлиці», а сама газета отримає шанс відновити регулярні щотижневі випуски у звичному для постійних читачів «кримському» форматі. Чекає на вирішення своєї долі також єдина кримська україномовна дитяча газета-вкладка у «Кримську світлицю» - «Джерельце», яка за В. Качули впродовж багатьох років друкувалася регулярно, але тепер, незважаючи навіть на те, що у кримському бюджеті на підтримку «Джерельця» цього року виділені 20 тис. грн., не виходить вже цілих сім місяців – рівно стільки, скільки безробітний редактор Віктор Качула судиться за своє повернення на роботу…

пʼятницю, 9 липня 2010 р.

СУД ДІЯВ У НАПРЯМКУ ДО СПРАВЕДЛИВОСТІ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. СІМФЕРОПОЛЯ ПРИЙНЯВ РІШЕННЯ ПРО ПОНОВЛЕННЯ ВІКТОРА КАЧУЛИ НА ПОСАДІ ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА «КРИМСЬКОЇ СВІТЛИЦІ»!

8 липня у Київському районному суді м. Сімферополя відбулося судове слухання за позовом звільненого наприкінці 2009 р. з посади головного редактора «Кримської світлиці» Віктора Качули. Нагадаємо, що 28 грудня 2009 р. В. Качула отримав факсом з Києва догану (до речі, першу за його 25-річну журналістську кар’єру) - за нібито систематичне невиконання наказів і розпоряджень керівництва Міністерства культури і туризму України та ДП «Газетно-журнальне видавництво Мінкультури України». А 29 грудня з таким самим формулюванням і також факсом було передано наказ про звільнення В. Качули, який до цього очолював газету більше 9 років.
Представники відповідача – Газетно-журнального видавництва, та третьої сторони – Міністерства культури і туризму України на слухання не з’явилися, але суд визнав можливим проводити розгляд справи без їхньої присутності на підставі наданих документів. В. Качула також попросив долучити до матеріалів справи постанову прокуратури Залізничного району м. Сімферополя, яка після тривалої перевірки відмовила директору Газетно-журнального видавництва В. Сатаренку у порушенні проти В. Качули кримінальної справи у зв’язку з відсутністю у його діях ознак складу злочину. Як заявив на суді В. Качула, цим зверненням до прокуратури, брудними й необґрунтованими звинуваченнями відповідач намагався додатково мотивувати його звільнення, передбачаючи свій програш у суді.
9 липня Київським районним судом м. Сімферополя було прийнято рішення про задоволення позовних вимог Віктора Качули у повному обсязі: скасування дисциплінарного стягнення – догани, скасування наказу про звільнення і поновлення на посаді головного редактора «Кримської світлиці» та виплату компенсації за півроку вимушеного прогулу. Відповідач – Газетно-журнальне видавництво Мінкультури та саме Міністерство культури і туризму України мають право у 10-денний термін оскаржити це рішення в Апеляційному суді. Отже, чи скористаються вони цим правом, чи отримає «Кримська світлиця» шанс відродити свій попередній формат і зміст, чого вже півроку добиваються разом з В. Качулою її постійні давні читачі – покаже час…

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 09.03.2010 > Тема "З перших уст"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8396

вівторок, 6 липня 2010 р.

Я, як патріот України, дуже стурбований становищем, у яке потрапив Народний Рух України

Голові Народного Руху України
Борису Тарасюку

Пане Тарасюк!

Пише Вам пенсіонер з м. Сімферополя. Я, як патріот України, дуже стурбований становищем, у яке потрапив Народний Рух України, який колись з покійним В’ячеславом Чорноволом зробив Україну самостійною державою.

Справа в тім, що Ю. Тимошенко, готуючись до президентських виборів, добивалась, щоб Верховна Рада України наклала заборону на критику уряду в пресі. Але коли її не підтримали, вона вирішила ввести цензуру на ЗМІ, які від неї залежали.

В Криму виходила україномовна газета «Кримська світлиця», головним редактором якої був Качула Віктор Володимирович. Це була незалежна газета, її читачі поміщали свої критичні статті на президента, уряд, тобто, не знали ніякої цензури. Але треба відмітити, що цю газету хотіли зробити кишеньковою ще з 2002 року, коли перестали її фінансувати з Києва. І в цей час тодішній голова ВР Криму Борис Дейч запропонував В. Качулі перейти на кримський бюджет, тобто, під їхнє управління.

Але Качула відмовився бути кишеньковим. Газета, яка виходила на 24 шпальтах, скоротилася до 8 шпальт. Багато працівників пішли з редакції, але ті, що залишилися, робили все, щоб газета виходила. Качула виконував обов’язки головного редактора, кореспондента, комп’ютерного верстальника. Дуже тривалий час «Світлиця» виходила з чорною полосою на першій сторінці, тобто, подавала такий сигнал SOS. Газету підтримували пенсіонери, дрібні підприємці, вносили, хто скільки міг. І газета виходила вчасно, без єдиного зриву.

Дуже великі надії були на помаранчевих. Але коли після виборів приїхала до Криму прем’єр Тимошенко і редактор звернувся до неї по допомогу, вона відповіла «я не бачу проблем для українців в Криму». Потім Єхануров на цьому посту заявив «переходите на хозрасчет».

А українці в Криму – як прибульці з іншої планети. Заговори по-українськи, тут же тебе обізвуть націоналістом, бандерою, фашистом. Тому наша порадниця і захисниця «Кримська світлиця» була нам як промінь світла в темному царстві! І тільки завдяки наполегливості Качули три роки тому вдалося, нарешті, заручитися підтримкою держави і зареєструвати газету з Міністерством культури. Після чого «Світлиця» стала нормально функціонувати, набирати колектив, випускати додатки.

Але коли Ю. Тимошенко перейшла на тотальну підготовку до президентських виборів, це було під кінець літа 2008 року, коли вона відкрито пішла на політичний «шлюб» з Януковичем, в газеті з’явилися критичні статті про це. Я відібрав дві статті і висилаю Вам разом з цим листом. Зрозуміло, що команді Тимошенко це не сподобалось, і 2009 рік почався для газети з великих труднощів. В міністерстві культури був змінений куратор, який займався видавництвом. Він постійно давив на газету. А перед самим стартом президентських виборів вирішили нанести остаточний удар: 28 грудня 2009 р. прийшла з Києва догана Качулі, а 29 грудня – наказ на його звільнення. А оскільки звільнення було грубе і без підстав, то йому пропонували написати заяву за власним бажанням. Качула відмовився, подав до суду про відновлення на роботі, його трудова книжка до цих пір в Києві, а на його самого почали тиснути судами і прокуратурою.

В даний час головним редактором «Кримської світлиці» є Ваш рухівець пан Пілунський, який одночасно є депутатом Верховної Ради Криму. І от коли я після виборів подзвонив йому і сказав, що хочу написати статтю про післявиборчу ситуацію в Україні, як робив це не раз раніше ще за попереднього редактора, пан Пілунський заявив, що, мовляв, пиши, але чи пропустить цензура у Києві... Ю. Тимошенко, до речі, на той час ще була прем’єром.

Отакий прийшов у нашу «Кримську світлицю» редактор, але не про те зараз мова. Більшу частину нашої розмови, аж поки я не кинув слухавку, він присвятив тому, що спочатку почав вихваляти себе, що він єдиний в парламенті Криму розмовляє українською мовою і т. п. Потім почав клясти і поливати брудом свого неправедно звільненого попередника – Віктора Качулу, який нібито займався в редакції всякими махінаціями, був оформлений на трьох посадах і скрізь отримував величезні зарплати, розвів корупцію і сімейність, що за ним тюрма плаче – просто гидко тепер все те згадувати, тому й кинув тоді слухавку.

І от нещодавно я довідався, що відбулась серйозна перевірка у В. Качули (навіть дві, бо була на чиюсь вимогу ще й додаткова), і прокуратура, яка його, давно звільненого і тепер безробітного, цілий місяць «трусила», відмовила у відкритті проти Качули кримінальної справи, бо не знайшла в його діях, коли він усе робив для того, щоб виходила і «Кримська світлиця», і дитячий додаток «Джерельце», і студентське «Будьмо!», ніякого складу злочину.

Коли я поцікавився, чиїх це рук була справа з прокуратурою, з чиєї «подачі» так наполегливо перевіряли колишнього редактора, то довідався, що до цього приклав руку депутат В’ячеслав Коваль, Ваш заступник по партії. Він разом з київським начальником Качули по видавництву Сатаренком написав у Генпрокуратуру листа, щоб зробити з колишнього багатолітнього редактора нашої газети злочинця!

Так от, пане Тарасюк, якщо Ви порядна людина і патріот України, Ви повинні зберегти честь Народного Руху України, щоб він залишився в історії України, як її творець. Для цього Вам потрібно зібрати Ваших партійців, зачитати цього мого листа, ті кляузи, що їх написали в прокуратуру Сатаренко і Ваш заступник Коваль, а потім підтримував Пілунський, і в кінці зачитати рішення прокуратури, що Качула ні в чому не винуватий. І прийняти рішення про Ваших рухівців Пілунського і Коваля. Якщо Ви цього не зробите, то доля РУХУ буде така ж, як і СДПУ (о) і Соцпартії після ганебних дій їх лідерів Медведчука і Мороза. Причому, я вимагаю, щоб зробили Ви це публічно, тому й звертаюся до Вас з відкритим листом, щоб знала про це вся Україна, яка завжди чула про «Кримську світлицю» тільки хороше, і якій перед виборами, що будуть осінню, треба знову якось об’єднуватися, але ж не довкола брехні і бруду, що, на жаль, проникли і у Ваші ряди.

«Кримській світлиці», яка виходила за редактора В. Качули, люди довіряли і вона могла об’єднати кращі українські патріотичні сили, але чи підуть тепер ці люди за тими рухівцями, що такими своїми діями сплюндрували їхню газету і кинули тінь на редактора, який стільки для цієї газети зробив, – це тепер залежить тільки від Вас.

Поки що з повагою,
Іван Лук’янович Лавтар, пенсіонер.

м. Сімферополь.

ВІДНОВИТИ НАШЕ ПРАВО!

КУЛЬТУРКА З ОСОБЛИВИМ ЦИНІЗМОМ

Копію цього листа до газети «Нація і держава», де у березні ц. р. була опублікована брехлива наклепницька стаття проти колишнього редактора «Кримської світлиці» В. Качули, сімферополець І. Л. Лавтар два місяці тому надіслав до редакції «Кримської світлиці» і до Міністерства культури і туризму України.
«Нація і держава», як і «Світлиця» Пілунського, не відгукнулися, а от з Міністерства культури на домашню адресу І. Л. Лавтаря нещодавно надійшла відповідь, яку він попросив розмістити в Інтернеті поруч з цим його зверненням – для порівняння й оцінки рівня, так би мовити, діалогу…



#3 за 09.03.2010
Л. Пілунський: «ПИШІТЬ, ЯКЩО ПРОПУСТИТЬ ЦЕНЗУРА В КИЄВІ...».

Шановна редакціє газети «Нація і держава», пише вам пенсіонер із Сімферополя, мені вже 76 років, але я не можу спокійно переносити, коли топчуть порядних людей і справжніх патріотів України. Я був вражений і обурений, коли прочитав у вашій газеті статтю «При світлі «Кримської світлиці».
Віктора Качулу я знаю багато років як порядну людину, талановитого журналіста і редактора. Переконаний, що в цій статті – брехня і бруд.
Не буду вдаватися в деталі, це хай вирішує суд, якщо він не буде куплений дільцями із міністерства. Я хотів би тільки підкреслити дві вопіющі брехні. Перша, це те, що Качула зробив у газеті «сімейний підряд». Але ж на роботу в редакції затверджували у Києві! Є такі слова із пісні: «не сватав ти мене вночі, не вилізли ж тобі очі».
А друга брехня – що зріс попит на цю газету. На підтримку «Кримської світлиці» і В. Качули на суд, який мав відбутися 29 березня, прийшло кілька десятків читачів «КС», які казали, що відмовилися від такої газети. З усіх кінців України від читачів приходять листи до Пілунського, але він їх рве і викидає у смітник. Всі вони пишуть, що далі ніхто не буде передплачувати «КС» у цій редакції.
«Кримська світлиця» при Качулі була справжньою незалежною газетою, не знала ніякої цензури. У ній друкувалися критичні статті на всіх керівників держави. Але Ю. Тимошенко це не подобалось, вона не хотіла, щоб народ знав про її обман. Не випадково вона вносила у Верховну Раду законопроект, щоб заборонити пресі критикувати уряд. А коли ВР відхилила цей проект, тоді Тимошенко вирішила ввести цензуру на пресу, яка залежала від уряду.
Я остаточно переконався у цьому, коли подзвонив редактору Пілунському і спитав, чи можна написати статтю у «Кримську світлицю» про причини поразки демократичних сил на виборах. В той час Ю. Тимошенко ще була прем’єром. Відповідь була така: «Пишіть, якщо пропустить цензура в Києві...».
Порядний і патріотичний уряд повинен навпаки вітати і підтримувати незалежну пресу, щоб почути справжню правду. У мене до вас прохання – надрукуйте мого листа у вашій газеті, щоб не склалося враження, що ваша газета теж кишенькова...

З повагою,
ЛАВТАР Іван Лук’янович, пенсіонер.
м. Сімферополь.
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=8395

неділю, 20 червня 2010 р.

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО СВІТЛИЧАН, СЬОГОДНІШНІХ І ПРИЙДЕШНІХ, ТА ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Те, що трапилося з «Кримською світлицею», ще раз доводить істинність того, що незугарній владі - вчорашній, сьогоднішній - в принципі не потрібна незалежна вільна преса. На відміну від країн сталої демократії, де владу навчили поважати свободу слова, де й сама влада навчилася бачити безсумнівну вигоду в існуванні вільної преси, незалежних мас-медіа - як дзеркала своєї діяльності, наші владоможці і на дев’ятнадцятому році незалежності віддають перевагу кишеньковій пресі, власним, купленим мас-медіа, що з холуйською запобігливістю ладні писати, озвучувати все, що
їй, владі, треба.
Але незалежні видання потрібні нам, громадянам, аби та влада хоч іноді чула наш голос, голос народу. Власне, вільна преса ой, як потрібна і тій владі, яка нині в опозиції, чи тій, що завтра там буде. От тільки хто про це згадує у вигідному владному кріслі!
Борімося - поборемо. Нам є що відстоювати – «Світлиця» Качули була неординарною газетою. Вона плекала дух вольності, відроджувала пригасле в багатьох відчуття гордості за свій народ, свій Край. Вона була осередком єднання українців Криму. Власне, не лише українців. «Світличку» читали і передплачували, до неї дописували і росіяни, і вірмени, і татари. І вона не потребувала перекладів, бо той, хто справді бажає правди, п'є з її чистого джерела. І читали її не лише тут, в Криму, а й в багатьох куточках України і поза її межами.
Ми, читачі «Кримської світлиці» з села Міжводне Чорноморського району, просимо Президента України, як гаранта дотримання наших конституційниї прав, дати доручення Уряду, однією з ланок якого є Міністерство культури й туризму України (один із співзасновників видання), відродити видання в його первісному форматі, у форматі до 2010 року, повернути «Кримську світлицю» з київського «заслання» додому, до Криму, поновити на
посаді головного редактора Віктора Володимировича Качулу, перепросивши його за безпідставні наклепи й звинувачення, беззаперечно спростовані в результаті двох прокурорських перевірок.

З непохитною вірою в справедливість:
Бут Валентин Вікторович,
Гайванюк Ярослав Михайлович,
Попельнюк Борис Андрійович,
Сущенко Оксана Олександрівна.

с. Міжводне, Чорноморський район, АР Крим.

ЧИ ДЕСЬ ТАМ СОВІСТЬ ПРОБІГАЛА?

І у мене зо два місяці тому теж була телефонна розмова з Пілунським, який нічого толком не міг сказати про те, чи буде «Світлиця» колись нормально виходити, чи ні, але дуже старався переконати мене у «нехорошості» свого попередника, що ніби це Качула (уже давно звільнений!) довів газету до такого стану. Теж молов щось про три редакторські посади і астрономічні зарплати собі і «наближеним», що ніби Качула мав при редакції якесь своє «сімейне» підприємство, де «відмивав» великі гроші. Я тоді сказала йому, що не вірю, що перш, ніж в такому звинувачувати, треба все перевірити. І ось тепер справді відбулася перевірка з прокуратури і довела, що все це – брехня і наклеп.
Якби в редакції не були відключені за несплату телефони (розруха там тепер без Качули), я б подзвонила Пілунському, щоб запитати, чи є в нього гідність і совість? Наговорити на людину, зайняти його місце і сплюндрувати все, що він зробив? Це хіба по-людськи, по-Божому? Та люди, як і Бог, все бачать і все пам’ятають. І то таки свята правда і мудрість, що брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся. І той, хто пішов проти заповідей, рано чи пізно за все заплатить. Шкода тільки Качули і нашої газети, і українців, у яких такі «поводирі»…

Марина Марківна ВОЛОШИНА.
смт. Чорноморське, АР Крим.

середу, 16 червня 2010 р.

НЕ ПЛЮЙ У «СВІТЛИЦЮ»!

Пане Пілунський!

Десь ще на початку року я мав з вами телефонну розмову, коли ви ще часом з’являлися на роботі в захопленій вами редакції «Кримської світлиці». Я хотів тоді написати статтю про післявиборчу ситуацію в Україні, як робив це не раз раніше за попереднього редактора, коли кожен читач на будь-яку тему, що його хвилює, міг висловитися у своїй газеті. Ви тоді заявили, що, мовляв, пиши, але чи пропустить цензура у Києві…
Отакий прийшов у «Світлицю» редактор, але не про це зараз мова. Більшу частину нашої розмови, аж поки я не кинув слухавку, ви присвятили тому, що кляли і поливали брудом свого неправедно звільненого попередника – Віктора Качулу, який нібито займався в редакції всякими махінаціями, був оформлений на трьох посадах і скрізь отримував величезну зарплату, розвів корупцію і сімейність, що за ним тюрма плаче – просто гидко тепер все те згадувати (тому й кинув тоді слухавку).
І от нещодавно я довідався, що відбулась серйозна перевірка у В. Качули (навіть дві, бо була на чиюсь вимогу ще й додаткова), і прокуратура, яка його цілий місяць «трусила», відмовила у відкритті проти Качули кримінальної справи, бо не знайшла у його діях, коли він усе робив для того, щоб виходила і «Кримська світлиця», і «Джерельце», ніякого складу злочину.
Пане Пілунський, чи готові ви і сьогодні повторити мені при свідках всю ту бридоту, яку розносили слідом за своїм київським начальником Сатаренком, що написав на Качулу доноса в прокуратуру? Ви яке взагалі маєте тепер моральне право на нашу «Світлицю» - з такою чорнотою в душі? Як ви своїм читачам, для яких маєте бути в усьому прикладом, можете в очі дивитися?
Покаявся б ти, чоловіче, та пішов собі… Бо яка людина – така і слава, який рухівець – такий і РУХ (де він - твій РУХ у Криму?), який редактор – така й газета. Не марай далі собою нашу «Світлицю»!

З неповагою,
Іван Лук’янович ЛАВТАР,
пенсіонер.
м. Сімферополь.

СПІВЗАСНОВНИКАМ ГАЗЕТИ «КРИМСЬКА СВІТЛИЦЯ»

Міністру культури і туризму України
КУЛИНЯКУ М. А.

Голові Всеукраїнського товариства
«Просвіта» ім. Тараса Шевченка,
народному депутату України
МОВЧАНУ П. М.

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

Шановний Михайле Андрійовичу!
Шановний Павле Михайловичу!

Ми, постійні читачі й дописувачі єдиної української газети в Криму - «Кримської світлиці», звертаємося до Вас, як до відповідальних за її долю, як до співзасновників цієї газети. Ми не отримуємо «Кримську світлицю» вже третій місяць. Не станемо зайвий раз повторювати, що це було для нас у Криму єдине джерело інформації рідною мовою, якому ми довіряли, тому й передплатили газету на 2010 рік, незважаючи на удвічі збільшену вартість передплати. Але ось уже закінчується перше півріччя, протягом якого ми повинні були отримати 26 номерів «Кримської світлиці», натомість вийшло лише шість здвоєних, іншого формату і змісту, незрозумілої періодичності, бо ми звикли читати свіжу інформацію в нашій газеті щоп’ятниці, а не тоді, коли видавцеві заманеться надрукувати тираж. Хіба це не є порушенням прав людини і зазіханням на свободу слова, вільне використання і поширення інформації, що гарантується Конституцією України?
Ми знаємо, що коли у газети був третій співзасновник — трудовий колектив редакції, який очолював заслужений журналіст України В. Качула, то він дбав про виконання своїх (і Ваших!) зобов’язань перед читачами. До кінця грудня 2009 року, коли В. Качулу раптово й необґрунтовано звільнили з посади, не було такого, щоб не вийшов якийсь номер газети. Пам’ятаємо, що були проблеми з фінансуванням, життя тепер таке, що без них не обійтися, але і редактор, і очолюваний ним колектив завжди знаходили вихід зі скрути, і наша газета була з нами.
Тепер у «Світлиці» новий керівник, якого ніколи не застати на роботі, не видзвонити, бо редакційні телефони давно відключені, а від злагодженого бойового колективу залишилася бліда тінь. Тому просимо Вас, як співзасновників газети, відповісти на наші запитання:
— Чи збираєтеся Ви далі випускати в Криму українську газету, чи Ваша нинішня поведінка вже визначена курсом діючої влади на повну здачу українських інтересів і остаточну русифікацію Криму і його інформаційного простору? Чи буде продовжена передплата «Кримської світлиці» на друге півріччя 2010 року і на 2011 рік?
— Чи збираєтеся Ви повернути «Кримській світлиці» її попередній, звичний для нас формат, зміст і періодичність і взагалі готувати до випуску та друкувати кримську газету у Сімферополі, як це було до 2010 року і, наскільки нам відомо, коштувало у декілька разів дешевше?
— Чи дочекаються передплатники «Кримської світлиці» повернення своїх втрачених коштів або хоча б вибачень від видавця та співзасновників газети?
— Чи збираєтеся Ви відновити у Сімферополі третього законного співзасновника «Кримської світлиці» — її трудовий колектив, і повернути на посаду головного редактора В. Качулу, за якого газета набула такої якості, форми і змісту, що цілком влаштовували нас? Яка доля чекає головного редактора, заслуженого журналіста України, котрий до сьогодні залишається безробітним, бо суд про його поновлення на роботі безпідставно затягується і вже вчетверте переноситься?
— Як Ви тепер оцінюєте мотиви звільнення В. Качули, коли, за останньою інформацією, прокуратурою Залізничного району м. Сімферополя після подвійної (!) перевірки відмовлено у порушенні проти нього кримінальної справи, чого домагався своєю заявою в прокуратуру директор ДП «Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України» В. Сатаренко? Як Ви після цих наклепницьких дій п. Сатаренка збираєтеся співпрацювати з ним далі? Наприклад, нам газета, яка робитиметься руками таких людей, не потрібна, бо вона ніколи не буде «Світлицею»…
Просимо у визначений законом термін відверто і конкретно відповісти на наш лист за адресою: 95017, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Комсомольська, 38, кв. 1, Королю В. М. Нагадаємо, що ми, українці Криму, фактично є в автономії меншиною, і як добросовісні платники податків, з чиїх коштів підтримуються інші національні меншини, мали б розраховувати на державну фінансову допомогу для нашої газети. Але у випадку, якщо у Вас немає більше можливості, ресурсів чи бажання випускати «Кримську світлицю», просимо чесно про це повідомити і вийти зі складу її співзасновників. Тоді українська громада Криму та читачі «Кримської світлиці» з інших регіонів України хоча б марно не сподіватимуться на владу, у якої вічно не доходять руки до наших гуманітарних проблем.

14. 06. 2010 р.
м. Сімферополь

Сімферопольці – читачі «Кримської світлиці»:
Володимир Максимович КОРОЛЬ
Микола Йосипович МОСКАЛЕНКО
Василь Леонтійович ОВЧАРУК
Іван Лук’янович ЛАВТАР
Владислав Григорович ХМЕЛОВСЬКИЙ
Петро Васильович СМОЛЯНІНОВ
Майя Олексіївна ГОРОВА
Володимир Іванович ГОРОВИЙ
Марія Гаврилівна ХОРОЛЬСЬКА
Борис Трохимович ГНАТЮК
Микола Олександрович КЛИМЕНКО
Надія Федосіївна ЗАДИРІЄНКО
Ніна Петрівна МЕЛЬНИЧУК

Це звернення також підтримали читачі «Кримської світлиці» з Ялти: З. Я. Бойко, Л. І. Дементьєва, І. М. Градицька, В. А. Хомик, В. В. Навроцький, О. О. Розсоха, С. М. Регрут, Г. В. Гуленко, В. А. Овсейчук, Г. Г. Литвин, С. П. Лужний, В. М. Яворський, С. Ф. Лесик, І. Л. Лесик, С. І. Мирун, Р. Гумбатов, М. Н. Вовк, Ж. М. Кришталь, М. П. Мисяк, Р. Д. Видиш, М. Ф. Кравченко, А. Кравченко, — всього близько 50 осіб.

* * *
Закликаємо українців Криму і всієї держави, колишніх і майбутніх читачів «Кримської світлиці», кому не байдужа її доля, приєднатися до нашого звернення і, додавши свої підписи, відправляти його за адресами:
01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19, Міністру культури і туризму України Кулиняку Михайлу Андрійовичу. Тел. приймальні: (044) 226-26-45.
01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 10-б, Голові Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка Мовчану Павлу Михайловичу. Тел. приймальні: (044) 278-24-63.
Ваші координати (контактні телефони, адреси) для створення осередків відродження, поширення і популяризації «Кримської світлиці», повідомляйте по тел.: (096)58-75-622, (0652)57-44-59, Король Володимир Максимович, або залишайте у Книзі відгуків «Кримської світлиці» в Інтернеті (http://svitlytsia.crimea.ua).

також
http://www.telekritika.ua/news/2010-06-17/53680

вівторок, 15 червня 2010 р.

Проти екс-редактора «Кримської світлиці» вирішили не порушувати справу

«Радіо Свобода» 15-06-2010

Рішення ухвалили «у зв’язку з відсутністю в діях Качули ознак складу злочину»

Прокуратура Залізничного району Сімферополя за результатами перевірки відмовила в порушенні кримінальної справи проти головного редактора єдиної в Криму україномовної газети «Кримська світлиця» Віктора Качули, раніше звільненого з цієї посади видавцем - Державним газетно-журнальним видавництвом Міністерства культури України. Про це сьогодні повідомив Комітет з моніторингу свободи преси в Криму, передає кореспондент Радіо Свобода.

За даними Комітету, таке рішення ухвалили «у зв'язку з відсутністю в діях Качули ознак складу злочину». Перевірка проводилася за заявою директора Державного газетно-журнального видавництва Мінкультури Віталія Сатаренка, підтриманою листом до Генпрокуратури народним депутатом України від НУНС В'ячеславом Ковалем.

Багатолітній головний редактор газети «Кримська світлиця» Віктор Качула був звільнений з посади наприкінці грудня минулого року за звинуваченнями у «систематичних порушеннях вимог наказів та розпоряджень» і «неналежному виконанні службових обов'язків». Качула назвав причини свого звільнення політичними. Новим редактором був призначений голова кримської організації НРУ, депутат кримського парламенту Леонід Пилунський (фракція «Рух-Курултай), а частина журналістів газети звільнилися з роботи.

У 2010 році нова редакція почала видавати «Кримську світлицю» у тримовному режимі, газета перейшла на двотижневий випуск, а з квітня - припинила вихід. Зараз газета не видається. Також з нового року не видається дитячий україномовний додаток «Джерельце».

Віктор Качула повідомив, що продовжує домагатися відновлення його у посаді головного редактора, зараз справа за його цивільним позовом слухається в місцевому суді Сімферополя.

Єдина в Криму повноцінна україномовна громадсько-політична і літературна газета «Кримська світлиця» виходила в Сімферополі з 1992 року. Станом на 1 січня 2010 року вона мала 2200 передплатників, а її разовий наклад сягав 3 тисяч примірників.

«Радіо Свобода»
http://www.radiosvoboda.org/archive/news/20100615/630/630.html?id=2072006

«Кримська світлиця» при смерті

Єдине україномовне видання півострова перестали друкувати через брак коштів

Василь САДОВСЬКИЙ

Новий головний редактор «Кримської світлиці», «рухівець» Леонід Пілунський, спромігся цьогоріч видати «на–гора» лише 12 газетних номерів, значну частину яких становлять здвоєні. Останній датований п’ятого квітня. «Світлиця» «гавкнулась», — відверто зізнався в розмові з «УМ» пан Пілунський, — немає фінансування. Міністр (культури і туризму Михайло Кулиняк. — Авт.) пообіцяв гроші наприкінці червня. Ми готові до цього — зверстано сім наступних номерів». За словами Пілунського, у такому ж «безвихідному» становищі решта дев’ять друкованих видань, зокрема «Культура і життя», що друкувалися в Києві на базі підпорядкованого міністерству державного підприємства «Журнально–газетне виробництво».

Але завоювати довіру колишніх відданих читачів і передплатників «світличникам» буде доволі проблематично. Чимало з них, як свідчать відгуки на спеціальному сайті «За українську «Кримську світлицю», не в захваті від нового, київського, «формату» (до 2009 року газету друкували в Сімферополі). Мовляв, нинішнє видання не є українським за духом, містить неактуальні матеріали, багато передруків тощо. Певно, тому на друге півріччя 2010 року єдина на півострові україномовна газета вперше за 18 років свого існування залишилася взагалі без передплатників.

А тим часом у Київському райсуді Сімферополя вкотре перенесено розгляд позову колишнього головного редактора «КС» Віктора Качули до ДП «Журнально–газетне виробництво». Нагадаємо, директор ДП Віталій Сатаренко в грудні минулого року звільнив Качулу за «систематичні порушення вимог наказів та розпоряджень» і «неналежне виконання службових обов’язків». Качула цих звинувачень не визнає і в судовому порядку намагається скасувати директорський наказ. Водночас він перебував під щільною «опікою» спочатку працівників контрольно–ревізійного управління, а тепер — місцевої прокуратури, які з ініціативи Сатаренка намагалися знайти кримінал у фінансово–бухгалтерському господарстві звільненого редактора. Проте буквально вчора Віктору Качулі прийшло офіційне повідомлення із Залізничної районної прокуратури Сімферополя, у якому сказано, що, за результатами додаткової перевірки, ознак злочину в діях колишнього редактора не виявлено, а тому підстав для порушення проти нього за заявою Віталія Сатаренка кримінальної справи немає.
http://www.umoloda.kiev.ua/number/1673/116/59068/
Номер 106 за 12.06.2010

вівторок, 18 травня 2010 р.

«Рога и копыта» по-київськи

Шановна редакціє газети «Нація і держава»! Своєю публікацією від 23 березня ц. р. «При світлі «Кримської світлиці» або аргументи проти опонентів» ви мене по-справжньому ошелешили. Якби це було якесь прокомуністичне, шовіністичне чи будь-яке інше видання, що не приховує своїх антиукраїнських позицій і відверто спрямоване на задоволення імперських сверблячок сусідньої держави, то така публікація здивування не викликала б. Але коли такі статті дозволяє собі оприлюднювати друкований орган Конгресу Українських Націоналістів, що завжди позиціонував себе як твердинна державницька сила, і при цьому не надає слова звинувачуваній стороні, це не може не ошелешити.
Ця публікація, як з’ясувалося, занепокоїла не тільки мене. Принаймні півдесятка осіб, з якими я телефоном обговорював цю статтю, були приголомшені не менше. Ми, давні передплатники «Кримської світлиці», не можемо знати всіх деталей звільнення з посади головного редактора газети В. Качули. Але порівнюючи змістовність «Світлиці» за редакторства Качули і після його звільнення, можемо робити певні висновки. На превеликий жаль, вони є невтішними для української справи.
Бридко читати нападки в «комісарському стилі» одних заслужених журналістів на іншого, теж, до речі, заслуженого.
Бридко, що підзаголовок статті – «аргументи проти опонентів», на мою думку, абсолютно не відповідає дійсності.
Аргументи, як на мене, повинні спиратися на факти, які бодай задокументовані. Наскільки мені відомо, ніяких ревізій діяльності редакції газети «Кримська світлиця» не було. І те, що автори публікації в «Нації і державі» вважають аргументами, такими не є. Їх можна сприймати лише як версії, витягнуті із комісарських галіфе.
Коли перечитував цю статтю, в пам’яті мимоволі зринали деякі епізоди з роману К. Симонова «Живые и мертвые». Досвідчений читач пригадає, як Симонов описує діяльність деяких «штатних» базікаючих патріотів. Пам’ятаєте, як у тяжкий час панічного відступу Червоної армії партійці-горлопани не зупиняли наступ ворога збройно. Вони організовували «трійки» і починали шукати і врешті-решт знаходили винуватих у відступі Робітничо-селянської червоної армії.
Саме «закомісареність» стилю цієї статті не може не навести на думку про її замовність. «Заслужені» автори, а це, нагадаю, підлеглі пана Сатаренка, отого, що неправедно звільнив В. Качулу, працівники Газетно-журнального видавництва В. Бурбан, І. Малюта і А. Ситник, вже, на щастя, не можуть використовувати методи сумнозвісного Л. З. Мехліса, коли «сначала расстреливаем, а потом фамилию спрашиваем». Не ті, слава Богу, часи. Але ця «закомісареність» зрезонувала у мені такими рядками:

Чорний ворон чорну мітку
Чорноперо кинув в Крим.
Світле Слово впхав у клітку
Дзьобом хижо гвалтівним.
Загорнувши дух «Світлиці»
В заяложений гламур,
Причесав, немов дівицю,
Гребінцем із трьох культур.
А без духу – що за праця?
Без позицій – яка твердь?
Лиш слухняність папарацтва
І шикарна – з глянцем – смерть.

Як з’ясувалося, я далеко не поодинокий у такій оцінці ситуації з «Кримською світлицею». Ось як відгукнулася на цю проблему київська поетеса Тамара Костецька:

«КРИМСЬКА СВІТЛИЦЯ»
(Реінкарнація)

Та святиться ім’я твоє!
Хай святиться!
Тільки не помирай,
«Кримська світлице»!
Дешеву пляжну повію
зробили з тебе, розцяцьковану,
а душу твою спантеличено
і зацьковано…
Пусто-порожній реліз
не звеселить подорожнього.
Так жалко,
жаль до сліз
листочка твого кожного…
Я знаю магічні слова,
щоб тебе оживити.
От і нагода трапилася
тебе зцілити.
Хоч хижа сторота п’янь
отут у Києві
Не чує твоїх волань –
в такому похмільному вияві
любові до тебе… Агов!
Світися, світлице світла!
Свята і спасенна душа
на диких вітрах не зблідла.
Знову заграй життя кольорами,
а не мертвотним блиском!
Хай заспіває щасливе «Джерельце»
біля твоєї колиски!
Хай золоті потоки любові,
добрі, веселі і чулі
славу співають твоєму поводиреві,
пану Качулі.
Пощади, сохрани і помилуй, Творець,
нашу мову, державу, світлицю…
Хай святиться ім’я Твоє у віках!
Хай святиться…

Та «закомісарені» звинувачувачі В. Качули ситуацію оцінюють з діаметрально протилежних позицій. Не спираючись ні на які документи, вони звинувачують його в усіх мислимих і немислимих гріхах. Але мені не дуже віриться, а скоріше, дуже не віриться, що головний світличанин мав можливість всі кадрові питання вирішувати безконтрольно, на власний розсуд. Як на мене, то люди нехай запрошують на роботу хоч власного тестя, або тестя свого тестя, аби це було лише на користь справі.
А щодо закидів на його бізнесову активність, то як я не напружував пам’ять, але прізвище Качула серед грошових мішків України мені пригадати не вдалося.
І як нам бути з презумпцією невинуватості?
І як нам бути з презумпцією порядності?
... Чи з презумпцією непорядності?
Тим часом «заслужені» київські підписанти у своєму пасквілі нагадують про необхідність шанувати кримінальний кодекс, навівши заяложену цитату Остапа Сулеймана Берта Марія Бендер-бея з «Дванадцяти стільців» Ільфа і Петрова, лишаючи поза увагою той факт, що то була лише декларація «великого комбінатора». Бо у своїй повсякденній діяльності «син турецькопідданого» кримінальний кодекс порушував ледве не на кожному кроці. Саме така бурхлива діяльність літературного героя і підказала мені назву цієї публікації. До речі, а нинішня ситуація з «Кримською світлицею», за яку взяли з передплатників грубі гроші, а тепер випускають лише раз на місяць, нічого Бендерівського вам не нагадує? Які небудь київські газетні «нью-васюки» або підфарбований «великими комбінаторами-реформаторами» газетний «тушкан» - (ні духу українського, ні змісту!) для незабутньої Еллочки-людоїдки. Ви що ж, читачів «Кримської світлиці» до рівня Еллочки зібралися опустити, котра зі своїм словниковим запасом здатна лише кольорові картинки в газеті розглядати?
Щоби закінчити тему «бендеріади», зауважу авторам статті «При світлі «Кримської світлиці»..., що карнавал в «білоштанному» Ріо-де-Жанейро відвідував не головний редактор «КС» Качула, а зовсім інші особи. Високочиновні особи держави. За державний кошт, до речі. І кошт чималенький.
Сам Остап Сулейман Берта Марія Бендер-бей пишався і наголошував, що він «син турецькопідданого», і вважав, що найуспішніше він себе зреалізує десь у закордонні.
Мені здається, що В. Качулу прибрали з посади саме за українство. Певно, були особи, зацікавлені в тому, щоб відсторонити газету від участі у висвітленні президентських виборчих перегонів, позбавити кримських українців, яким і так непросто в автономії, свого рупора. Комусь кісткою в горлі була не лише професійна, газетярська діяльність головного редактора, але й активна громадська робота, популярні масові культурницькі заходи, спрямовані на об’єднання, згуртування співвітчизників.
Прибираючи В. Качулу з посади, ці особи мали на меті надати «Світлиці» інше, не державницьке спрямування, поставити «на верный путь», змусити працювати «в нужном направлении». І таку «оновлену» «Кримську світлицю» презентувати новому президенту чи президентці. Це моє особисте бачення ситуації, або, якщо хочете, моя версія, яка грунтується на співставленні часу розправи зі «Світлицею» з деякими фактами і подіями нашого суспільного життя. І найголовнішим аргументом на підкріплення цієї версії є порівняння газети, яка виходила за В. Качули, з тією, яку читачі отримують (втім, знову цілий місяць не отримують!) тепер. Тоді «Кримська світлиця» була з державницькою, непідцензурною позицією, відкритою для діалогу, для висловлення читачами свого наболілого.
Те, що почало виходити за нового редактора, назвати газетою можна лише умовно. Складається враження, що редакція тепер просто не знає, чим заповнити площу, зловживаючи величезною кількістю ілюстрацій і білих плям у кожному номері. Автори, які «розкомісарилися» проти Качули, запевняють, що «оновлена» «Світлиця» нібито робитиметься за «європейським» штибом.
Щиро дякую трійці «заслужених» авторів-просвітителів: невиконання зобов’язань перед передплатниками – це, виявляється, і є високий європейський стиль? А я, заквашений на розуміннях традиційної порядності, вважав європейським стилем діаметрально протилежне – тобто, цілковите дотримання зобов’язань. Хіба ж є європейськістю те, що «оновлена» «КС» доходить до передплатників не щотижня, а удвічі, утричі рідше?
Не знав. Отакий дрімучий провінціал. Тепер, просвітлений трійцею професіоналів, буду знати.
Та все ж не хочеться такого «високого європейського» стилю. Хоч убийте, але не хочеться. І ані трішечки не соромно своєї провінційності. Бо мені, як і моїм однодумцям, не потрібна «Світлиця», у якій немає «Світлиці».
Київські дядьки-автори мали б зрозуміти, що їхніми опонентами є не В. Качула, не читачі-патріоти, не виплекана ними у роки боротьби за виживання в суворих кримських реаліях справді українська «Кримська світлиця». У них один єдиний опонент - Україна, для якої така газета була справжнім інформаційним і духовним форпостом у непростому кримському регіоні.
Риторичне запитання до «європеїзаторів»: які переспективи мають держави, що власноруч знищують власні форпости?
Наприкінці своєї статті в «Нації і державі» автори тішаться з того, що «оновлена» «Кримська світлиця» почала користуватися більшим попитом. Вибачте, шановні, у це якось не дуже віриться, бо постійні і давні передплатники «Світлиці» відмовляються від такої газети.
А якщо й так... Невже «закомісарені просвітителі» не второпають, що коли дух зрівняти з крамом, розтиражувати і винести на торговисько, то найпершими, найщедрішими замовниками і покупцями такого товару будуть вороги?..
Такі ситуації, які ми розглядаємо, в нашій українській історії були, на жаль, є і будуть. Ось як про щось подібне мовиться в Івана Багряного у вступі до поеми «Аvе Магіа», написаному, як лист до друга: «Не турбуйся, це ж просто: ти кажеш «Обминай те каміння, будь гнучким, будь липким, улесливим, запобігливим і, головне, будь покірним — і ти будеш щасливий». Це кажеш ти, що маєш титул редактора... Ну, а я кажу: «Ходи тільки по лінії найбільшого опору і ти пізнаєш світ. Ти пізнаєш його на власній шкурі. А пізнавши світ, ти пізнаєш себе і не понесеш ніколи душу свою на базар, бо вона буде цінніша за Всесвіт, і не буде того, хто міг би й купити. Пробував і я ходити по-твоєму і як ходять інші, і не зумів. Це гидко. Це більше ніж гидко. А гидше те, що такі та шукають сучка в оці твоєму»...
Чи можемо ми щось відняти чи додати до цих слів автора «Саду гетсиманського», «Огненного кола», «Тигроловів»? Це вже залежить від нашого світогляду, самооцінок, нашої порядності чи ницості.

Петро КОВАЛЬ,
не заслужений, не журналіст,
пересічний обдурений передплатник «Кримської світлиці».
Січеславщина,
Дніпропетровський район,
с. Олександрівка.

"Кримська Свiтлиця" Тема "Резонанс"
http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8393

понеділок, 10 травня 2010 р.

Із захопленням газети так сталось, як і гадалось. Фото.

Так виглядав за часів Віктора Качули вхід до будівлі, де розміщувалась редакція газети:



А це - вигляд нині. Промовисто, чи не так?



За чиєю вказівкою знищена вивіска? Відповідь: за вказівкою нинішнього редактора :) Пилунського, який виконує всі забаганки чиновників міністерства культури і туризму.

За будь-якої влади існують чиновники, які нищать все українське?

пʼятницю, 7 травня 2010 р.

Слухання щодо незаконного звільнення головного редактора «Кримської світлиці» переноситься вчетверте

07 травня 2010 р.

Не інакше, як знущанням над Віктором КАЧУЛОЮ, який й далі залишається безробітним, бо його трудова книжка досі в Києві, можна назвати те, що відбулося на так званому судовому засіданні за фактом його незаконного звільнення з посади головного редактора газети «Кримська світлиця» наприкінці минулого року, вважають члени Комітету півострова по захисту «Кримської світлиці», куди входять передплатники та читачі колишньої газети, які були присутні в суді, а також голова Кримського КУНу Василь ОВЧАРУК, голова Української Громади Криму Владислав ХМІЛОВСЬКИЙ, голова Ліги етнічних українців Криму «Лелека» Петро Смолянінов та інші представники патріотичних сил Криму. Про це заявив голова управи Кримської організації Української Народної партії Микола БОРИСЕНКО. Так він прокоментував «вже третє судове слухання 5 травня, що відбулося в Київському районному суді м. Сімферополя, яке виявилося рекордно коротким». Причиною цього, за його повідомленням, була «відсутність третьої сторони — Міністерства культури і туризму України, про що суду було повідомлено факсом менше як за дві години до початку слухання». За словами представника УНП, «поважною» причиною цього виявилася…відсутність коштів на відрядження(!) представника Міністерства в Сімферополь, про що повідомляється у факсі».
«Не менш дивує й той факт, що хоч сторони — і В. КАЧУЛА, і довірена особа відповідача, директора «Газетно-журнального видавництва» В. САТАРЕНКА, його заступниця Н. МЄХ — погодилися на розгляд справи без участі третьої сторони, суддя відклав слухання аж на липень, бо, як з’ясувалося, в червні в нього відпустка, — зазначив представник УНП. — Н. МЄХ в свою чергу заявила, що в липні відпустка буде в неї, і суд, скоріше за все, буде знову перенесено на невизначений термін».
«Тож САТАРЕНКО, використовуючи штучно створену тривалу паузу в судовому розгляді, подав позов у Господарський суд на Віктора КАЧУЛУ про сплату боргу за реалізацію газети — 28 тис. грн., які в минулому році, коли Міністерство припинило фінансування газети без поважних причин і «Світлиці» довелося буквально виживати, довелося пустити на поточні редакційні витрати — сплати за телефон, Інтернет, утримання редакційного комп’ютерного видавничого комплексу, витратні матеріали, пошту, відрядження та ін.», — зазначив Микола БОРИСЕНКО.
За його словами, «якби Міністерство культури України було впевнено в тому, що виграє суд над незаконно звільненим головним редактором Віктором КАЧУЛОЮ, він вже давно б відбувся». «Причина затягування процесу одна: звільненого редактора просто хочуть «дотиснути» і заставити відступитися, бо нікому в новій владі не потрібна справжня патріотична україномовна газета», — підсумував представник УНП.
Також він пояснює прояв агресії проти КАЧУЛИ й тим, що ДП «Газетно-журнальне видавництво» спішить використати ситуацію, щоб списати на нього свої гріхи, оскільки зі слів нового Міністра культури і туризму України М. КУЛИНЯКА стало відомо, що з десяти видань, анонсованих цим видавництвом, він бачить лише одну газету, «собівартість якої не зовсім адекватна».Також виявилося, що не розрахувалися з поліграфічним підприємством, яке друкувало цю продукцію, хоча кошти Міністерство на це «Газетно-журнальному видавництву» виділяло немалі — близько 5 млн. грн. (http://www.dt.ua/3000/3680/69102/ )». «В цьому напрямку вже працюють правоохоронні органи», — додав він.
Микола БОРИСЕНКО нагадав, що «наприкінці минулого року керівництво «Газетно-журнального видавництва» Міністерства культури і туризму України» незаконно звільнило головного редактора «Кримської світлиці» Віктора КАЧУЛУ, якого заступник Міністра культури та туризму України М. ЯКОВИНА та директор «Газетно-журнального видавництва» Мінкультури» В. САТАРЕНКО через застосування шантажу намагалися примусити «добровільно» написати заяву на звільнення за власним бажанням». «Віктор КАЧУЛА відповів відмовою та подав заяву до суду про скасування догани та поновлення його на посаді головного редактора», — зазначив він. За його словами, «проти незаконних дій колишнього керівництва Міністерства висловила протест українська громадськість Криму, яка ініціювала створення Комітету по захисту «Кримської світлиці» Віктора КАЧУЛИ».
«А тим часом, газета «Кримська світлиця» зусиллями нового керівництва поступово припиняє своє існування, виходячи все рідше та рідше, як повідомляють в кіосках «Союздруку», — підсумував Микола БОРИСЕНКО.

Тетяна Степченкова, прес-служба
Кримської організації УНП, 050 2853997

суботу, 10 квітня 2010 р.

Чи є патріотом модератор форуму Майдан-Крим?

Tatarchuk ® є модератором форуму Майдан-Крим і позакривав всі теми, повязані з обговоренням болючого для українців Криму питання. Його Пилунський взяв на роботу на посаду під назвою СІНЄКУРА. Головним завданням лишається не робота в газеті, яка не виходить, а замовчати проблеми українців Криму, поставивши перепону на форумі Майдану.
Виникає просте питання: чи патріотичний цей форум? Чи гідно займає посаду Tatarchuk ®?
Ганьба?

ЗАКАЗУХА ПОПЕРЛА

З кінця минулого року почали публічно підніматися питання про долю газети „Кримська світлиця”, над якою несправедливо учинив розправу руками своїх поплічників колишній міністр культури і туризму України В. Вовкун, звільнивши з роботи її редактора Віктора Качулу та розгромивши трудовий колектив. Проте, коли редактор звернувся до суду, захисники редакції припинили публічні виступи, щоб ніяким чином не впливати на судове рішення. Тим більше, що порушення трудового законодавства з боку Вовкуна і його прислужників очевидне. Але команда порушників не витримала. Напередодні судового розгляду, яке, нагадаю, відбулося 29 березня в Київському районному суді м. Сімферополя, у засобах масової інформації поперла заказуха, на світ божий вилилася маса липових звинувачень проти того ж Качули, певно, з надією, що всю цю гидоту прочитають судді і ... Словом, зрозуміло. Про свої наміри вони так прямо і заявляють: „Отож, творчі працівники ДП "Газетно-журнальне видавництво" Міністерства культури і туризму України вимушені ще до судової ухвали дещо охолодити емоції таких "захисників української преси" на півострові”- (виділено мною - А.К). Це примушує й нас повернутися до болючої теми переслідувань кримських патріотичних журналістів.
Авторами першого опусу заказухи, обнародуваного, як не дивно, у газеті «Нація і держава», яка, можна сказати, була посестрою «Світлиці» того зразка, що редагувався В. Качулою, стали аж два заслужені журналісти України - Іван Малюта та Анатолій Ситник і прилиплий до них Володимир Бурбан. Останній для поважності підписався званням „заслужений працівник культури” та „письменник”. Не відаю, яке він там колись писав „письмо”, що дописався аж до письменника, але це гуртове заслуговує особливої уваги. Воно надто поважне. Написане в дусі справжнього соціалістичного реалізму, бо, як і годиться, захищає „добро”, тобто, начальство, і бореться проти „зла”, тобто, проти тих, хто спробує протистояти начальственному свавіллю. Його, тобто цього свавілля, до речі, зазнав і сам Бурбан, який був переведений з редактора „Культури і життя” на нижчу посаду, а його місце посів давній друг Вовкуна А. Сєріков. Словом, чим нам сильніше покарання, тим нам миліші пани.
Другий опус, розміщений в інтернеті на сайті «Майдану», належить якомусь Олександру Корнійчуку, чомусь досі не заслуженому ні на ниві журналізму, ні на ниві культури (такий висновок роблю, тому що у підпису немає посилання ні на які заслуги) . Але, гадаємо, все це ще попереду: при такій хватці та великій схожості його творіння з попереднім опусом тут нема іншого шляху, як у заслужені. Якщо ж будуть якісь гальмування, то можна й посперечатися: мовляв, ось вони написали - і всі заслужені, а я теж майже те саме, а відзнаки ніякої. Зате ім’я і прізвище у нього аж надто вже символічні. Чомусь нагадують про відомого радянського класика-драматурга, який писав не лише класичні п’єси, а й доноси на замовлення сталінських поплічників і з власної ініціативи, що, по-перше, убезпечувало його самого від сталінських репресій, а по-друге, ще й допомагало легше просуватися вперед у середовищі таких же соціалістичних класиків, інколи залишаючи їх аж далеко позаду, навіть далі від сибірської Колими. Та й я сам, грішним ділом, пожалкував, що колись відмовився від пропозиції увійти в список представлених на заслуженого, уступив право журналістам іншим, яких вважав заслуженими більше. А не відмовився б, то зміг би опонувати ворогам кримських товаришів паритетним, так би мовити, підписом.
Не хотілося б повторювати всі ті приклади та інсинуації, що „прикрашають” творіння вищеназваних авторів, з їхніми облудними поясненнями та трактуваннями, але дещо в загальних рисах розкрити маю, бо й сам деякий час працював у «Кримській світлиці», тож про її проблеми знаю не зі сторони. Ще у січні після запевнень колишнього президента Ющенка, що він захистить «Світлицю», її колектив і редактора, його сатрапи, певно, „на виконання” президентської обіцянки пригрозили, що того ж Качулу, якщо він не упокориться, посадять у в’язницю. Так і зараз вони погрожують тим же самим. І публічно звинувачують у всіх негараздах і злочинах, які лише спроможні придумати.
Різниця у цих творіннях досить таки незначна. Якщо „славна” трійця письменників та заслужених більше спеціалізується на докорах іншим письменникам та заслуженим, які стали на захист теж заслуженого журналіста Качули і трудового колективу редакції, то тезка славетного драматурга йде второваним попередником шляхом – „рубає” прямо з плеча. Мабуть, упевнений, що агресивна риторика зможе замінити факти і стати царицею звинувачення. У сталінські часи це спрацьовувало. І за цих принципів, звичайно, доречно, сипати термінами типу „безчинства”, називати Качулу „місцевим князем”, іронізувати над учиненою київськими чиновниками трагедією і часопису, і людей, що його сумлінно в ім’я України вони творили вже 17 літ. Він майже цитує Качулу, приписуючи йому слова: „Справжня катастрофа, газету закривають, редактора звільнили, борги зростають і винні у всьому цьому київські чиновники”. І погодимося, що це таки правда. І погодимося, що „пан Качула ніколи публічно не звітував про фінансові справи газети, лише скаржився на брак коштів”. Не звітував, оскільки вся бюджетна бухгалтерія велася не ним, а тим же Газетно-журнальним видавництвом. І якщо так хочеться пану Корнійчуку звіту, то має прозвітувати саме воно, і, можливо, вирішити з ним особисто, яку форму публічності для цього обрати.
Тоді може щось детальніше проявиться щодо оголошених ним махінацій. Погодьтеся, гучне і страшне слово. Почувши його, так і хочеться когось та на нари... Тим більше, якщо мова йде про якісь таємничі дві структури, тобто про дві „Кримські світлиці”, одна з яких начебто обжирається бюджетом, та ще й друга на цьому бюджеті теж розкошує. І чому тоді тому ж Качулі єрепенитися, кричати про якусь там бюджетну недостачу, про уявні недофінансування і скорочення кадрів. Живи і, так би мовити, фінансуйся на здоров’я. І, вчитуючись в твердження Корнійчука, можна подумати, що підстави, вірніше, база для цього є. Він заявляє, що „...Видавництво за рахунок бюджетних асигнувань покривало всі редакційні видатки на друк, закупівлю паперу, сплату оренди редакційного приміщення, заробітну плату працівникам редакції «Кримська світлиця». В той же час, усупереч його заяві, недостатність фінансування підтверджують Газетно-журнальне видавництво і сам же він в іншому випадку. Протягом минулого року ГЖВ не сплачувало вчасно ні за випуск газети, ні за оренду приміщення, наробивши боргів більше 100 тисяч гривень, обрізало зарплати і знищило гонорари. І якби не ота друга «Кримська світлиця» - а це, до речі, ніяка не підпільна структура, а те підприємство, яке десяток років до ГЖВ було офіційним і законним видавцем газети, то ніколи б не бачила редакція ні ремонтів, ні нових меблів, ні оргтехніки для свого комп`ютерного видавничого цеху. І якби хоч на місяць припинилися виплати за користування телефонами чи Інтернетом, до чого ГЖВ взагалі не докладало рук, то редакція просто оглохла б і осліпла б. Редактор і сам ставив питання про закриття того підприємства, сприймаючи його, як зайве навантаження. Ставив лише цілком нормальну умову: щоб всі витрати на забезпечення видання «Кримської світлиці», як передбачалося державним бюджетом, виконувалися ГЖВ. Але як попереднє, так і наступне керівництво ГЖВ за це просто не бралося.
Після перереєстрації газети ніхто не взяв собі з того підприємства ні копійки, видатки йшли лише на підтримку і створення умов для діяльності редакції, що, нагадаю, не поспішало остаточно переоформлювати на себе ГЖВ. І це легко перевірити, якщо підняти бухгалтерію. Але авторам «заказухи» це, звісно, важче, ніж просто огульно звинуватити, заявити про якісь качулинські привласнення. І те ж стосовно зарплат. 5000 гривень, які заздрісно називає автор, по-суті невелика зарплата для редактора загальнодержавного видання, та і її ні разу сповна не виплачували. Може б авторам варто поцікавитися, скільки мають зарплати той же Сатаренко і той же улюбленець Вовкуна Сєріков, який за короткий строк перебування у ГЖВ вже обіймав посади то редактора „Пам’яток України”, то якогось міфічного шеф-редактора видавництва, а зараз „Культури і життя”, одночасно залишається негласним управлінцем усього ГЖВ і ініціатором усіх знищень, що втілюються у ньому. Вони в Києві ближчі до каси і до управління цією касою, і певно що мають можливості більше продемонструвати свою безкорисність, ніж ті, хто в Криму. Чи продемонстрували?
Автори опусів заявляють, що через „Кримську світлицю” змушені були скоротити зарплати для тих, хто працює в Києві. Бо Качула відмовився скоротити кадри в Криму. Отакий він, виходить, лиходій. А насправді? Він не вимагав чогось зайвого, а лише прохав, щоб не знищували колектив, як знищили ряд підпорядкованих ГЖВ культурологічних видань, щоб віддавали газеті те належне, що визначене державним бюджетом, який захищався і виборювався для цієї газети зусиллями громадськості та попереднім керівництвом ГЖВ. І пропонував, якщо гальмується перерахування коштів зверху, разом ставити питання і бити тривогу. Не били й не ставили. А якщо б поставили хоч би раз, то, можливо, Вовкун не потратив би 2 мільйони 200 тисяч гривень на карнавал у Бразилії, а дещицю б виділив для тих своїх підлеглих, хто в скруті. І той же Сєріков не розкошував би, не здорожував би випуски „Пам’яток України”, перетворюючи їх на майже сімейні альбоми вищих українських чиновників, в тому числі Ющенка і Вовкуна. Ось тут би глибоченько попорпатися драматурговому тезці, а не в світличних недоданих копійках. Можливо, не те що б опус написав, а й трагедію, а ще краще, комедію. Справді було б цікаво: Вовкун і Бразилія, Вовкун у запальному танці з жагучими чорношкірими бразильськими українками, Вовкун і два мільйони, Вовкун і голодні українсько-кримські і українсько-київські патріоти. Словом, сюжетів маса. Та ще для таких талантів... Блиск.
Та ні. Ідеї не сприйняті, інтригуючі теми не помічені, сподівання побачити, почути щось цікаво-захоплююче і талановите не справдилися. Усі надії на святкову неординарність перебила нудна і буденно-сіра чиновницька сюжетна традиція – нищити того, хто слабкіший. Можна тут і по трьох Совиках посоватися, родичах між собою дуже далеких, але винних у тому, що працювали у виданні. Що бухгалтер Совик не погодилася на дурну пропозицію переїхати працювати головним бухгалтером у Київ без ніяких пропозицій житлового улаштування. І хорошу журналістку знеславити за те, що вона донька редактора. Така, знаєте, вимальовується собі мафія, що насіла на бюджет, якого не дають, і злочинно майже задарма „вкалує”, випускаючи хорошу газету. Ату її... Та ці хоч спеціалісти, добре свою справу знають і роблять. А ті нові керівники ГЖВ ні писати не вміють, ні справу нормально організувати. Тільки того й добилися, що розвалили її, розігнали колективи та припинили видання своїх газет та журналів і відновили їх частково лише після того, як півень та кудись клюнув, тобто, коли почав підніматися загальний осуд проти їхньої, з дозволу сказати, діяльності. Одним тільки й похваляються у своїх опусах, що примусово звільнили Качулу і що такий випадок в історії ГЖВ стався вперше. Але чомусь не кажуть, що тут вперше в історії з’явилися такі керівники, що здатні лише дрова ламати. До речі, це заняття у них, можна сказати, профільне - той же Сатаренко раніше працював з лісоматеріалами...
У статтях багато й іншої брехні, яка миттєво спростовується реальними фактами. „Принципові” заслужені та незаслужені, огульно звинувачуючи Качулу у різних порушеннях та злочинах, чомусь зовсім не звертають уваги на історію його звільнення і розгрому трудового колективу ”Кримської світлиці”, який є співзасновником видання. Не помічають, що ті дії є беззаконням. І за них мають відповідати той же Вовкун і ті ж новоспечені ним керівники ГЖВ.
І все ж, прочитавши їхні статті, з деякими постулатами та цитатами хочеться й погодитися. Особливо із завершальним корнійчуківським акордом:
„Ці факти свідчать про порушення Статей 364 та 365 Кримінального кодексу України «Зловживання владою або службовим становищем» і «Перевищення влади або службових повноважень» та інших законів України. А це значить - виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від двохсот п'ятдесяти до семисот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”.
Справді, факти свідчать, але тільки проти тих, хто знищує авторитетне кримське видання, його колектив і його редактора. І можливо, що з відповідним переадресуванням дана підказка суду з боку „просунутого” у юридичній царині журналіста цілком заслужена.

Анатолій Ковальчук.
м. Київ.

вівторок, 30 березня 2010 р.

В. М. Король: «ТОМУ БІБЛІОТЕКУ, ЯКУ Я РАНІШЕ ПЕРЕДАВ У КОРИСТУВАННЯ «КРИМСЬКІЙ СВІТЛИЦІ», Я ЗАБИРАЮ...»

Головному редактору
газети НЕ «Кримська світлиця»
Леоніду Пілунському,
голові партії РУХ в Криму

від постійного передплатника
та шанувальника «Кримської світлиці»,
ветерана-інваліда 2-ї світової війни
Короля Володимира Максимовича

З В Е Р Н Е Н Н Я
Особисто не сприймаю рейдерський метод захвату редакції газети «Кримська світлиця», яка 18 років радувала передплатників не тільки Криму, а й усієї України та поза нею.
«Нова» газета та її передплатники втратили:
- право друкувати без цензури свої матеріали, поезію, спогади, оповідання;
- незаконно звільненого головного редактора Віктора Качулу – досвідчену, шановану людину;
- ліквідацію дитячо-юнацької газети «Джерельце», звільнення її шеф-редактора, відомого поета Данила Кононенка;
- переведення друку газети до Києва, звільнення кваліфікованих співпрацівників газети;
- право на свободу слова, бо вивели з-під критики голову партії БЮТ, екс-прем’єра Ю. Тимошенко напередодні виборів Президента України та враховуючи майбутні вибори (для цього й був зроблений переворот);
- діти шкіл, гімназій, вишів – право на участь в постійних конкурсах: на кращу поезію та оповідання, пісню, знання державної мови, історії рідного краю і т. ін.; отримання винагород: музичних інструментів, комп’ютерів. Дитяча творчість всеукраїнських конкурсів була переднім краєм боротьби за Україну, її мову, культуру, мистецтво, а не була ареною боротьби за владу. Організаторами всіх конкурсів була «Кримська світлиця».
Як для мене, «Кримська світлиця» була життєутверджуючим ковтком свіжого повітря, щирих, правдивих історичних досліджень науковців-істориків, які проживають і творять в нашому Криму. Навіть у важкі періоди безгрошів’я «Кримська світлиця» своєчасно приходила до свого читача, передплатника.
Не відчув нічого світлого в нинішній «Кримській світлиці», хіба що постійну «передовицю» головного редактора – взявши за взірець газету «Правда». Та ще телепрограму на цілу сторінку, нікому не потрібну, бо до передплатника газета приходить тоді, коли закінчується останній день програми.
Думаю, що малюнками, фарбами газета нікого не здивує.
Тому бібліотеку, яку я раніше передав у користування «Кримській світлиці», я забираю та передаю у власність Українській гімназії. Там вона більше користі принесе. Прошу Вас зберегти бібліотеку в цілості.

В. М. КОРОЛЬ.
29. 03. 2010 р.
м. Сімферополь.



З архіву "Кримської світлиці"

"КНИГА – ДУХОВНИЙ МІСТОК ДО ДЕРЖАВИ", -
так вважає сімферополець В. М. Король, який зробив цього тижня справді "королівський" подарунок для "Кримської світлиці" (а значить, і для усіх її читачів), передавши до редакційної читальні добру половину своєї унікальної українознавчої бібліотеки.
Наш читач Володимир Максимович Король в Криму мешкає недавно – переїхав сюди з Кіровограда. Ми вже розповідали про його нелегку долю сина "ворога народу". Але це було лише продовженням, а не початком нашої дружби, яка зав’язалася одразу ж після знайомства.
У себе, в Кіровограді, Володимир Максимович разом з однодумцями мали за "штаб-квартиру" редакцію місцевої газети демократичного спрямування "Народне слово", редактор якої Валерій Павлович М’ятович запропонував до їхніх послуг редакційну приймальню.
Тут, при газеті, створювалися і демократична ветеранська організація "За державність і злагоду в Україні", і Товариство політв’язнів та репресованих. Тут гуртувалася й релігійна громада УПЦ КП. І все то – заслуга ініціативного центру на чолі з Володимиром Максимовичем, поєднана з доброю волею головного редактора газети – їхнього однодумця.
Відкривши для себе "Кримську світлицю", Володимир Король одразу ж переконався щодо своєї внутрішньої спорідненості з нею. Він бажав би, щоб наш часопис став не лише "творчою лабораторією", а й гостинною світлицею, двері якої відчинені для кожного, кому болить доля своєї держави, хто хоче відчути себе "серед своїх", прагне краще пізнати історію свого народу.
І перший крок для реалізації цього задуму Володимир Максимович здійснив – він подарував "Кримській світлиці" добру половину власної бібліотеки, яку підбирав з великим смаком і наполегливістю. Книги ці мають стати тим об’єднавчим началом, що привабить сюди читачів-однодумців. А це – близько двохсот збірок творів українських письменників, державних діячів, науковців.
Чи можливо ще десь познайомитися з об’ємними томами енциклопедичного характеру, присвяченими голодомору в Україні, або ж заглибитися в документацію науково-практичної конференції, пов’язаної з діяльністю української дивізії СС "Галичина"? Зрозуміло, що перш ніж підтримувати чи критикувати, бажано мати про будь-який історичний факт об’єктивну інформацію максимального обсягу. А чи має її хто-небудь в Криму – особливо з таких складних і суперечних тем?
Твори, присвячені Михайлу Грушевському та його власні, оповіді про гетьманів Сагайдачного, Хмельницького, "Історія запорозьких козаків" Д. Яворницького, "Історія України" І. Крип’якевича, "Національні символи" А. Сокульського, "Історія галицького стрілецтва" М. Литвина, "Рідні голоси з далекого континенту" – усім цим живим сторінкам нашої історії немає ціни. Серед авторів такі високоавторитетні в Україні письменники, як О. Гончар, М. Коцюбинський, Ю. Мушкетик, Є. Гребінка, О. Кобилянська, М. Стельмах, О. Апанович, М. Слабошпицький, П. Глазовий, П. Мовчан та багато інших.
А ще подарував Володимир Король для "Кримської світлиці" чудовий портрет Тараса Григоровича Шевченка, аби він прикрасив куточок, де розташовуватиметься бібліотека.
– Уявіть собі, як би цікаво можна було проводити тут Шевченківські свята! Для усіх демократичних сил Кіровограда вони завжди були надзвичайною подією, – розповідає Володимир Максимович. – І взагалі нам, українцям, треба якомога більше спілкуватися поміж собою. Особливо це важливо напередодні виборів, щоб ми не "проспали" свого президента.
Я теж, як і багато інших, був свого часу зросійщеним, а повернувся до рідної мови завдяки щирому бажанню і... читанню. Цікава книга – це найкращий підручник для опанування мови. І нізащо не повірю, що це так вже складно – сам вивчив свого часу російську за півтора місяця, поки перед відправкою на фронт нас готували на молодших сержантів. Дуже хотілося б, аби подаровані мною книги допомогли українцям пригадати свою мову, а росіянам – стати ближчими до своєї держави. І мені втішно про це думати...
Втішно і нам думати про те, що попри свій вже солідний вік та виснажливі хвороби, які залишила по собі війна, Володимир Король може скласти приклад будь-якому молодому козакові.
І він ніколи не залишиться "у минулому", бо живе майбутнім.

Тамара СОЛОВЕЙ.
№29 за 18 липня 2003 р.

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 09.03.2010 > Тема "Резонанс"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8391