субота, 30 січня 2010 р.

ЦЕ – ЗРАДА (відкритий лист Президенту України В. Ющенку)

Пане Президенте.

Ось і все. Трапилося. Всупереч Вашій боротьбі за вільну незалежну Україну і за український Крим єдину україномовну і єдину українську патріотичну газету загальнокримського масштабу „Кримська світлиця” закрито, її головного редактора, людину талановиту, порядну і чесну В. Качулу за надуманими мотивами звільнено. Заборонено розповсюдження першого випущеного в цьому році номера газети. Заступник міністра культури та туризму України М. Яковина пресує її системного адміністратора, щоб закрити і останнє її відлуння – інтернет-сайт. Справжні українські патріоти не лише в Україні, а й в діаспорі, яким стає відомо про це, висловлюють свою незгоду, незадоволення і обурення облудним рішенням української влади. В Києві ж терміново реалізується чергова оборудка, яка має зробити ситуацію незворотною. Призначається новий редактор цієї газети, який працює в Києві, і, відповідно, газета має виходити в Києві. Не лише справжній редактор, а й весь кримський колектив патріотів-журналістів залишається у незрозумілому стані, кульмінацією якого має стати їх масове звільнення. Дурістю називає цей крок народний депутат України, перший творець „Кримської світлиці”, справжній український патріот П. Мовчан. Він засновував це видання для Криму на противагу численній не українській за мовою і за змістом пресі, для того, щоб розвивати там українську культуру, мову, правдиво і цікаво висвітлювати українську політику, виховувати в людях український патріотизм. І журналісти цього видання обов’язково мають бути кримськими жителями, дихати кримським повітрям, з середини знати місцеву політичну і суспільно-культурну ситуацію, оперативно реагувати на процеси в цьому досить таки складному громадському середовищі. І ця газети до останнього свого подиху вірно служила цій меті, даючи слово українським політикам розповідаючи про них, про події, про рішення влади правдиво, без образливих коментарів і тлумачень, чим зловживає майже завжди кримська неукраїнська преса. Доброзичливо висвітлювалася в ній і Ваша особисто діяльність, пане Президенте.

Залишається захоплюватися, як це постійно вдавалося їй тримати український стяг у часто недоброзичливому до нього середовищі, у круговерті спокус та принад, скористатися якими можна було за рахунок зміни позиції, у постійній протягом останнього року боротьбі з рідною українською владою за право жити і захищати цю ж рідну українську владу.

Чому вийшло так? Міністр культури та туризму України В. Вовкун з невідомих причин вирішив щось витворити з культурологічною пресою України і незаконно звільнив з роботи директора Газетно-журнального видавництва І. Орендочку, якому і підпорядкована ця преса. Цей директор протягом 18 років оберігав і розвивав її, але, як говорилося в кулуарах, нездатний до беззаконної її реорганізації. Міністр прийняв інших осіб, які є здатними до беззаконних дій і мають ту перевагу, що є його особистими друзями. Перше, що зробили вони, то припинили випуск п’яти із семи своїх видань. Наказали довго жити журнали „Український театр”, „Українська культура”, „Театрально-концертний Київ”. „Музика”, газета „Культура та життя”. Лише наприкінці року напевне задля власної реабілітації випустили окремі номери, але й то не всіх видань. Зовсім інакшими, дорожчими, явно не розрахованими на того читача, на якого орієнтувалися і попереднє керівництво видавництва, і співзасновники цих видань – творчі спілки. Позвільняли професійних журналістів та спеціалістів. Натомість незаконно, без належної реєстрації почали видавати щотижневу кольорову ілюстровану газету „Українська культура та життя”, в якій на згадку про знищені журнали та газету на останній сторінці вписали їхні назви та прізвища редакторів. Видання у виробництві стало набагато дорожчим, ніж попереднє, назву якого частково увібрало у себе, змістовно гіршим, бо тематично обмежується лише знімками та текстівками, а якщо видає щось більше, грунтовніше, то чомусь антиукраїнського змісту. Із попередніх видань залишилися жити лише журнал „Пам’ятки України”, який редагує один із друзів Вовкуна і який збільшився у форматі та став значно дорожчим у випуску, та „Кримська світлиця” через опір її колективу цій реорганізації, в результаті якої від неї теж мала залишитися лише згадка на останній сторінці нового видання. Редакція „Кримської світлиці” не могла піти на це, усвідомлюючи свою роль та призначення у суспільно-політичному житті Криму, завдання гідно представляти там український політикум та культуру. Нове керівництво Газетно-журнального видавництва на відплату почало вимагати скоротити штати газети майже наполовину, що було рівнозначне, якщо не гибелі, то колапсу видання.. Редакція, колектив якої теж є співзасновником, не погодилася на це. Видавництво самовільно позбавило газету права платити гонорари, урізало зарплати працівникам, допустило велику заборгованість за випуск газети і оренду приміщення, мотивуючи тим, що не має для фінансування грошей. Цікаво, звідки ж воно взяло їх на випуск значно здорожених „Пам’яток України” і „Української культури та життя”? І ось фінал. Незаконний, як і всі попередні дії по знищенню культурологічних видань, дурний і ворожий Україні.

Чому б то так? Є багато припущень і пояснень. Відомі облудні звинувачення на адресу видання і самого редактора газети, які при близькому ознайомленні зі справами розсипаються в пух і прах, але все ж використовуються, як аргументи для неправедних рішень і дій. Відомі конкретні недоброзичливці, які могли вплинути і безумовно вплинули на долю „Кримської світлиці”, і яким повинні дати належну оцінку і суспільства, і влада. Вони, скоївши зло, спробують залишитися в тіні, перекласти відповідальність на самих постраждалих.

Здорові сили засуджують порушників. Ображені люди не здаються. Слава богу, окрім міністерської у нас ще є і судова влада. Започатковують судові процеси. І виграють їх. І, швидше усього, це міністерство чекає велика і тривала судова тяганина з масами ображених людей, які не можуть і не мають прощати нічого його лжеукраїнському керівництву. Це було б нечесно не лише щодо їх самих, але непатріотично й щодо країни. Прощати не маємо права, тому що таке прощення тільки розбещує порушників, заохочує їх до нових порушень та злочинів.

В ці відповідальні дні напередодні чергових президентських виборів вважаю необхідним, щоб Ви сказали своє слово, як керівник-патріот країни і держави, дали належну оцінку тим, кого наділили правом вирішувати важливі державні справи і хто своїми діями перед українською інтелігенцією, перед народом взагалі дискредитує і Вас, і державу.

Біля Вас вовтузиться Вовкун, який до того, як стати очільником міністерства, знаний був хіба що, як, хоч і великого масштабу, але все ж лише як масовик-витівник. Мабуть, у цій ролі він і тринькає великі бюджетні кошти за нашими рубежами. Йому, напевне, важливіші дружні поїздки до офшорного Кіпру чи Бразилії, на що витрачено більше грошей, ніж коштує річний випуск „Кримської світлиці”. Судячи з витрат, він вирішив затьмарити там навіть жагучі і пишні бразильські карнавали. І вже рік системно знищує культурологічну пресу України. Навіщо, за чиїм дорученням? І чи немає в його діях нічого щодо української держави злочинного?

Доля „Кримської світлиці” і загалом культурологічної преси України можливо й не найважливіший і не найхарактерніший приклад нинішньої суцільної української зради. Але він, як лакмусовий папірець, проявляє усю гнилість, усю продажність того явища, яке ми називаємо сучасним українським патріотизмом, і за якого люди живуть все гірше і гірше. зраджуються національні інтереси на світовому рівні, національні багатства все більше концентруються в руках незначної кучки осіб, переважно не українців, жорстокішою стає з боку цієї кучки експлуатація основних мас населення, дрібного та середнього бізнесу, загострюються соціальні протиріччя, що загрожує серйозними соціальними колізіями. І цю гнилість треба вичищати. Разом з тими, хто її розвів. Повертати здорове, знаходити, виховувати, формувати здорове.

А. Ковальчук,
член Спілки журналістів України

Немає коментарів:

Дописати коментар