субота, 30 січня 2010 р.

«КРИМСЬКІЙ СВІТЛИЦІ» – КРИМСЬКУ ЗЕМЛЮ, КРИМСЬКЕ ПОВІТРЯ, КРИМСЬКЕ СОНЦЕ, КРИМСЬКИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ДУХ!



З-поміж сотень російськомовних газет Криму єдина україномовна газета «Кримська світлиця» виходить ось уже 17 років. Стільки ж років, а, може, й значно більше її видання тут, в Криму, виборювало не одне покоління свідомих українців. І таки, нарешті, вибороло, коли настали вже часи нашої омріяної Незалежності.

«Кримська світлиця» для семисот тисяч кримських українців стала осередком національного відродження, стала тим рятівним колом, яке дає сподівання на порятунок рідної мови, культури, літератури, народного мистецтва від подальшої навальної русифікації.

Замість того, аби нарощувати випуск українських видань на зросійщеному півострові, видання єдиної (!) україномовної газети переносять до Києва. Це що – українська кримська преса в екзилі? Чи ж такі нині часи, аби своє, рідне, випускати поза межами місця проживання сотень тисяч людей, які є громадянами своєї країни, а не діаспорним населенням? Перенесення видання газети до Києва вкрай деморалізує кримських українців, позбавить їх тут, в Криму, присутності свого рідного українського духу, упевненості в собі, в свою незалежну країну Україну, пригнітить їх духовно, морально, розгубиться, розпорошиться той невеличкий колектив авторів-однодумців, який збирався довкола «Кримської світлиці» роками.

Що ж ми робимо, шановні?! Не подобається вам редактор, який виступає супроти руйнації колективу, назбираного по крихтах і за поглядами, і за громадянською державницькою позицією, не можете знайти спільної мови з ним, з головним редактором, не йдете на компроміси, знайдіть іншого або головного редактора газети, або директора, видавця газетно-журнального видавництва (ГЖВ), але до чого тут газета, колектив редакції?

А що, коли завтра Міністерству культури України не сподобається хтось із директорів кримських театрів? Він що, буде звільнений, а театр переведено до столиці? А що, коли, наприклад, і Міністерство промисловості звільнить завтра котрогось із директорів кримських заводів, скажімо «Фіоленту» чи Красноперекопського хімзаводу, то чи це означає, що цей завод з його виробництвом продукції буде перенесено до Києва? На моє глибоке переконання, такі необдумані дії керівництва ГЖВ, звісно ж, за потурання Міністерства культури України, не приносять і ніколи не принесуть користі нашій спільній справі – справі відродження української духовності в Криму. Видання газети однозначно мусить бути продовжено тут, в Криму, де живуть потенційні читачі й автори цього відомого вже на весь світ видання. Іншого не може бути і не дано. Недарма ж ми потом і кров’ю виборювали цю свою українську газету для Криму!

Тепер щодо редактора. Як і кожен з нас, Віктор Качула у своєму характері має і плюси, і мінуси. Більше ж, звичайно, плюсів. Він, безперечно, українець-патріот, якому болять проблеми українськості в Криму, і не тільки в Криму. Він – першокласний фахівець своєї справи, випускник факультету журналістики КДУ (нині Київського Національного університету ім. Т. Г. Шевченка), професійний журналіст з уже чималим стажем роботи, заслужений журналіст України, добра, порядна, чесна і глибоко принципова людина. Знайти таких в Криму – дуже й дуже проблематично.

Якщо хтось з керівництва ГЖВ гадає, що у Криму, так само, як у Львові чи Києві, де українські фахівці-журналісти ходять косяками, як оселедці в морі під час осінньої путини, то він дуже і дуже помиляється. Кваліфіковані українські журналісти в Криму на вагу золота, жоден з кримських вузів їх, українських журналістів, не готує. Їх тут і за кількістю, і за якістю – мізер, а ті «акули журналістського пера», котрі могли б піднести єдину українську газету на високий рівень, давно працюють за значно вищі зарплати у київських виданнях. За ту платню, яку пропонує ГЖВ, вони для «Кримської світлиці» не подадуть навіть найкоротшої інформації, не те, що прийдуть на постійну роботу.

То ж, панове з ГЖВ, опам’ятайтесь, що ви робите? Хочете скоротити, читай – зруйнувати той острівець журналістики, який на пориванні душі, на ентузіазмі творить і готовий далі творити українську газету в Криму? Зупиніться, поки не пізно. Адже в Криму проблематично знайти не те, що кваліфікованого українського журналіста, а й кваліфікованого верстальника, роботу якого змушений виконувати сам наш головний редактор. Ми, в Криму, і ви, в Києві, живемо у різних вимірах. Не дай Бог вам опинитися в нашій кримській журналістській шкурі…

А тепер щодо підвищення ціни на газету у роздріб та про її передплату. Кому це та з яких пір видалося, що на єдиній в Криму україномовній газеті можна заробити? Та тут різних газет – хоч греблю гати. Усі вони, за винятком «Кримської світлиці», російськомовні. Навіть найрадикальніша з них, так звана «главная газета Крыма» «Крымская правда» коштує в кіосках до 1 гривні (0,75 грн.), а єдина україномовна – 1 грн. 90 коп. І що ж маємо? Половина продається, решта – йде в макулатуру. Та її, «Кримську світлицю», як казав колись Богдан Ступка, відвідавши нашу редакцію, треба роздавати безкоштовно, розсівати з гелікоптера над Кримом, аби хоч якось донести українське слово до читача. Про які прибутки мова, тут би хоч поки що безкоштовно, або ж за найменшу ціну поширити її у найвіддаленіші куточки півострова. А для чого удвічі підвищувати було передплатну ціну? Чи вже є досвід на отриманні прибутків від газети «Культура і життя»?

Тепер щодо ролі співзасновників. Чому це Мінкультури вирішило, що воно має одноосібне право на скорочення штату, на звільнення головного редактора, бухгалтера? А де ж трудовий колектив, а де ж Всеукраїнська «Просвіта? Один голос переважує два? Що ж це за такий волюнтаризм, що за свавілля? Чи хто запитав згоди трудового колективу, профспілки, хочемо ми іншого керівника, чи ні? Чи ГЖВ розраховувалося вчасно з усіма боргами – за поліграфію, за оренду – і тепер має моральне право на диктат своєї кадрової політики? Чи хоч раз було викликано головного редактора на виробничу нараду до ГЖВ, чи хоч раз хтось із керівництва ГЖВ за останні роки коли-небудь побував у нас в редакції, поцікавився виробничим процесом, нашим життям-буттям?

І ще одне з найважливіших питань. Звільніть з-під «арешту» перший цьогорічний номер «Кримської світлиці», аби він пішов до передплатників! Вони, передплатники, мають право за власні гроші на ту газету, яку вони свідомо передплатили і на яку чекають. Інший зміст іншої «Кримської світлиці» збудоражить їхні душі, і тоді виникне багато різних запитань, на які буде відповісти непросто.

І ще. Чому, звільнивши головного редактора, не поставили до відома колектив, відпустили його на півмісяця святкувати з пригніченими душами, не повідомили йому, колективу, про його подальшу долю, чому про це він, колектив, має дізнаватися з різних чуток, а не офіційних повідомлень? Хотілося б почути бодай слова вибачення за такі ганебні дії.
Вдаючи, що допомагаєте, хоч не заважайте нам, журналістам-відчайдухам, робити в Криму свою важливу просвітницько-культурну справу по відродженню українськості на нашій на своїй землі.

Гадаємо, що в керівництва ГЖВ та Мінкультури України все ж таки вистачить здорового глузду і вони не переведуть видання газети до Києва, не будуть силоміць відривати духовне дитя від свого материнського лона. Протестуємо проти таких дій, проти такого свавілля і такого ганебного ставлення до семисоттисячного кримського українства, якого хочуть позбавити свого національного видання, українства, справі духовного відродження якого ми, працівники «Кримської світлиці», присвятили сімнадцять років свого життя і наполегливої творчої праці. Газета повинна й надалі видаватися тільки в Криму, а не в київському екзилі.

Вимагаємо скасувати наказ про звільнення нашого головного редактора і не заважати нам продовжувати працювати на відбудову української державності. Так жадають і читачі, і працівники «Кримської світлиці». Такої думки усі прогресивні люди Криму та України. «Кримській світлиці» – кримську землю, кримське повітря, кримське сонце, кримський український дух!

Данило КОНОНЕНКО,
один із співзасновників газети «Кримська світлиця» 1992 року,
ветеран газети, редактор відділу літератури і мистецтва
та шеф-редактор дитячого додатку «Джерельце»,
заслужений журналіст України.

"Кримська Свiтлиця" > #2 за 08.01.2010 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8368

Немає коментарів:

Дописати коментар