За українську "Кримську світлицю"!

Відновлено випуск газети

2010-10-27T08:39:00.000-07:00

Останнiй випуск газети #43 за 22.10.2010.

Але все не так просто. Читайте

«Кримська Свiтлиця», Редактор Віктор Качула, №43
http://svitlytsia.crimea.ua/

Міністерство культури і туризму поновило Віктора Качулу на посаді редактора газети

2010-10-17T10:47:00.000-07:00

Тримаймось!

"Це був 37-й рік в мініатюрі..."

2010-09-16T10:28:00.001-07:00

В суботу, 18 вересня, в авторськійтелепрограмі О. Польченка "Млин" (ДТРК "Крим", поч. о 17 год. 50 хв.) В. Качула розповість про деякі обставини брутального звільнення його з посади редактора "Кримської світлиці" і про тернистий шлях повернення назад...

Міністр культури і туризму Михайло Кулиняк: "Bидання єдиної в Криму україномовної газети «Кримська світлиця» відновиться".

2010-09-15T06:51:00.000-07:00

Закон про культуру

10.09.2010
Ірина Штогрін

Міністр культури і туризму Михайло Кулиняк обіцяє підтримувати книговидавництво України, а також українські фільми. В ефірі Радіо Свобода він також запевнив, що видання єдиної в Криму україномовної газети «Кримська світлиця» відновиться.
– Пане Кулиняк, люди собі якось так думають, що якщо міністр оборони, то, як мінімум, влучно стріляє, якщо міністр культури… Але Ви вже маєте цю преференцію. Ви – скрипаль.

– Так.

– Що найулюбленіше у Вас? Чим налаштовуєтеся, може, на роботу чи на важкий день? Чим стрес знімаєте? Якого композитора, який твір найбільше любите?

– Слухаю багато музики. Згадую те, що колись сам виконував. Тому сказати, що у мене є щось любиме? Включаю. У мене є багато компакт-дисків, які є класичні: Бетховен, Моцарт… Музика різнопланова. Це залежить від настрою.

– А книжки?

– На книжки, на жаль, зараз зовсім мало часу, тому стараюся переглядати хоча б ті, які дарують, приходять у видавництва, щось нове. Відверто? За ці півроку не прочитав ще повністю ні одної книжки.

Але читаю ті, які приносять, переглядаю, тому що багато там різнопланових книжок. Тому не можу сказати, що зовсім живу без книжок.

В дитинстві, звичайно, читав їх більше і в юності. І мама сварила і діставала настільну лампу з-під ковдри. Зараз того, на жаль, трохи стало менше, але стараюся час від часу приділяти.

– Мусите читати державні документи. Ось Закон України «Про культуру». На сайті міністерства написано, що, мовляв, над цим законом працюють ще з 1999 року, а тут нарешті прийшов момент перше читання у парламенті.

Яка його основна революційна роль, якщо така є, пане міністре?

– За цей закон проголосувало 303 народних депутати.

– І це ми помітили. Одностайність вражає.

– В чому його революційність? Всі гуманітарні галузі мають свої базові закони. Культура якби пасла задніх – вона не мала свого закону. В тому, що він є, то це вже якби всі працівники культури не гордість відчувають, а якесь самоствердження, що вони вже мають свій закон, який їх захищає. Це перше.

Друге. Ви абсолютно правильно сказали, що цей закон з 1999 року. В 2007 році я працював заступником міністра. Ми повернулися до цього закону, тодішній Прем’єр, сьогоднішній Президент України В.Ф.Янукович поставив чітке завдання: його ухвалити. Я якраз працював заступником міністра по зв’язках з Верховною Радою і іншими органами державної влади. Ми його ухвалили на Кабміні. Я його доповідав. Я дуже добре пам’ятаю.

– Зараз доопрацьовували щось до того документа, який був зроблений?

– Не багато, тому що основна фабула – це соціальний захист працівників культури. Він був як тоді, так і зараз залишився. І в 2007 році був розпуск Верховної Ради, і комітет так і не зважився, бо я це по-другому не буду називати, хоча всі казали, що вони за цей закон, випустити у залу.

Зміна влади. Згідно нашого законодавства, йде перепогодження. Його перепогоджували два роки. Він тільки на кінець 2009 року пройшов Кабмін, вже не було якби часу. Ви знаєте, яка ситуація була в 2009 році у Верховній Раді – його не винесли у залу.

І зараз, коли став Президентом Янукович В.Ф. постало ще раз чітке завдання, щоби цей закон ухвалити. Він є у ланці цих першочергових завдань, які ставить Президент до культури.

– Стаття 29 цього закону говорить: «Працівникам у сфері культури, які працюють у державних і комунальних закладах культури, держава забезпечує роботу на повну тарифну ставку». Що це означає?

До сьогоднішнього часу є дуже багато працівників культури, які ще працюють на 0,5, а подекуди і на 0,25 ставки. Ця практика з ухваленням цього закону закінчується
– До сьогоднішнього часу є дуже багато працівників культури, які ще працюють на 0,5, а подекуди і на 0,25 ставки. Ця практика з ухваленням цього закону закінчуєтьсяЩо у нас до сьогоднішнього часу є дуже багато
працівників культури, які ще працюють на 0,5, а подекуди і на 0,25 ставки. Зараз ця практика з ухваленням цього закону закінчується. І держава забезпечує їм роботу на повну ставку.

– При цьому збережеться існуюча мережа закладів культури?

– Звичайно, базова мережа збережеться.

– А де візьмуться гроші на це?

– З бюджету. Ми погоджували цей закон і з Мінфіном, то так само ми це розуміли, ми вишуковували ці можливості, тому що це додаткові видатки з бюджету, але держава йде на це, щоби нарешті працівники культури, простіше кажучи, відчули себе повноцінними людьми.

– Ми маємо запитання від радіослухача.

Слухачка: 17 років в Криму виходила газета, єдина на українській мові, «Кримська світлиця». Але у нас її попросту вкрали, а головного редактора Качулу Віктора Володимировича незаконно звільнили з посади.

Замість нашої газети нам підсунули щось на кшталт красивих картинок. Ми передплачували зовсім іншу газету на 2010 рік, але й вже ця друга перестала приходити. Зараз ми не отримуємо нічого.

Головного редактора поновили на посаді ще в липні цього року, але він не може приступити до своїх обов’язків. Чому? І коли ми будемо мати свою улюблену газету?

– Я вже тричі зустрічався з паном Качулою. В нас є порозуміння щодо його роботи в газеті «Кримська світлиця». «Кримська світлиця» виходити будеЯ вже тричі зустрічався з паном Качулою. В нас є порозуміння щодо його роботи в газеті «Кримська світлиця». На жаль, зараз ще деякий час будуть тягнутися ці судові засідання. Коли вони закінчаться, буде рішення, і тоді ми вже зможемо на основі цього рішення його поновити.

В загальному я Вам хочу сказати, що газета «Кримська світлиця» (я з нею знайомий, я ще з нею був знайомий багато років назад), можу Вас запевнити, виходити буде. Я думаю, що правда і справедливість буде на боці пана Качули. Але це залежить від суду. Я думаю, що там буде все нормально, і пан Качула повернеться до роботи, і газета буде знову виходити такою, якою ви її полюбили вже багато років.

– У Законі України «Про культуру» є стаття 5, в якій йдеться про мову у сфері культури. І це якоюсь мірою дотично і до попередньої теми. Пункт 2 статті 5 каже, що «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування державної мови у сфері культури».

Український дубляж фільмів іноземних, поширення української мови, звучання її з радіоефіру і телевізійного екрану. Як Ви як міністр країни Україна бачите цю проблему? Чи насправді є певне звуження гарантій державної мови, звучання її з тих носіїв культури, які у нас існують в нашому просторі? І чи є це проблемою?

Український дубляж не зникне

– Український дубляж не зникнеНа даний момент я не бачу проблеми звуження. Є проблеми, і ми визнаємо, і ми від цього нікуди не дінемося, що велика частина України розмовляє російською мовою. Але державна мова є українська.

Щодо дублювання фільмів ми провели багато засідань, багато списів зламали і все-таки, коли ми зібралися з дистриб’юторами, по-другому кажучи, були державні люди і були люди, які займаються комерцією – це дистриб’ютори, це кінопрокатники, то ми зрозуміли одне, що забороняти ми не повинні, так як була чітка заборона, але ми повинні зробити рівні умови для ринку.

Що це значить? Це значить, що, якщо, наприклад, дистриб’ютор бачить, що, грубо кажучи, що йому вигідно зробити 10 копій (кожна копія отримує прокатне посвідчення фільму, тобто кожна копія йде в прокат) українською мовою, а одну копію російською, ми йому не повинні цього забороняти. Якщо він бачить, що йому зробити треба 10 копій, одну російською, одну молдавською, ми йому не повинні цього забороняти.

При цьому я впевнений, що український дубляж не зникне.

– Чому?

Коли ми зробимо умови, що і на українську мову, і на російську мову цей дубляж треба буде робити з однаковими фінансовими затратами, ця проблема сама собою зніметься
– Коли ми зробимо умови, що і на українську мову, і на російську мову цей дубляж треба буде робити з однаковими фінансовими затратами, ця проблема сама собою зніметьсяТому що на нього є попит. І ми це прекрасно з Вами
розуміємо. Ми не повинні до нього примушувати, але ми робимо…

У чому була проблема? Проблема все-таки у фінансовому наповненні. За що ламаються списи? Фільми, дубльовані на російську, можуть бути завезені до нас без дубляжу російською мовою на території України. А коли ми зробимо умови, що і на українську мову, і на російську мову цей дубляж треба буде, по-простому кажучи, робити з однаковими фінансовими затратами, повірте мені, ця проблема сама собою зніметься.

– Якби, скажімо, французький законодавець подібним чином думав (я лише припускаю), то, можливо, тепер би прекрасного французького кіно як такого не було, а був би лише, наприклад, голлівудський продукт.

– Воно не залежить напряму від українського кіновиробництва. Я Вам можу це сказати абсолютно точно. Якщо ми трошки подумаємо над законодавчою базою, то це вже і роялті, і збори – це наші майбутні кроки.

Наприклад, беремо пана Батруха. Він ніколи не відмовиться від українського дубляжу, і держава йому ніколи не скаже, що ви робіть замість українського російський дубляж. Такого не буде, тому що у нас є державна українська мова. Але якщо пану Батруху вигідно зробити копію молдавською мовою, я ще раз кажу…

– Про що закон так само каже, законодавець. Закон «Про культуру», стаття 10: «Держава створює умови для культурного розвитку громадян України усіх національностей».

– Ми повинні надавати державну підтримку українським фільмам. Ми зараз будемо нарощувати фінансування кіновиробництваАбсолютно правильно. Ми йому не повинні цього
забороняти. А стояла заборона. Це диктує ринок.

Ми повинні надавати державну підтримку українським фільмам. Я абсолютно з цим згідний. Ми зараз будемо нарощувати фінансування виробництва, кіновиробництва. Але тут це вже більше йде економіка, більше йде сфера бізнесу. Кінопрокат вже сам ринок регулює, скільки і яких копій виготовляти. Але їх повинні виготовляти дублювання в Україні, щоби всі були в рівних умовах. Якщо ми це відстроїмо, повірте, зникнуть всі розмови.

– Створення сприятливого режиму оподаткування вітчизняного культурного продукту. Ви знаєте, що не було такого уряду в Україні за роки незалежності, якого би книговидавці не звинувачували у тому, що вони не мають преференцій у своїй країні, тому страждають від засилля, скажімо, російськомовної книги. Як тут бути?

Я завжди завізую всі податкові пільги щодо книговидавництва і завжди буду підтримувати
– Я завжди завізую всі податкові пільги щодо книговидавництва і завжди буду підтримуватиЯ погоджуюся з цим, але хочу відразу сказати, що зараз
йдуть напрацювання, але книговидавнича справа – трохи не міністерська. Я тільки даю якісь рекомендації, ми зустрічаємося.

Це Держтелерадіо України. Тому більш детально керівник цієї установи може на це питання відповісти. Я можу від себе сказати, що я завжди завізую всі ці податкові пільги щодо книговидавництва і завжди буду підтримувати.

– Ви уявляєте, якої ваги ця заява щойно прозвучала?

– Українська книга повинна розвиватися, ми повинні мати своє книговидавництво. Звичайно, це буду підтримувати, тому що українська книга повинна розвиватися, ми повинні мати своє книговидавництво.

– Ми маємо запитання від радіослухача.

Слухач: Пане Кулиняк, де наша передача «Культура»? Її немає. Де дитяча передача «На добраніч, діти!»? Її немає. Чому?

І ще. Чому на екрані ми бачимо тільки титри, а де голосовий переклад? У нас глухих приблизно 1%, а 99% цілодобово слухають чужу мову. Цим самим ви сприяєте русифікації України.

– Я сам виріс на передачі «На добраніч, діти!». Я ще навіть пам’ятаю діда Панаса.

– Та його тут усі в цій країні пам’ятають.

– Я маю на увазі, що я з цього ще покоління, що ще його пам’ятає.

– Він тепер живе в Інтернеті просто.

– Це не пряма функція міністерства, але часто спілкуюся з «Першим національним». Я думаю, що вони зараз опрацьовують цю ідею, тому що в нас насправді мало є передач дитячих.

Щодо «Культури», то він існує. І зараз ми якраз з ними часто спілкуємося. В Україні насправді проходить багато цікавих культурних подій. Ми зараз з ними пробуємо знайти ці точки співпраці, де максимально ми би могли висвітлювати ці проблеми і питання і живе спілкування, щоби більше він був наповнений і насичений якраз культурним життям України.

– Радіоканал «Культура» є, телевізійний не існує як окремий канал.

– Так, він існує в кабельному телебаченні. Я думаю, що раз він існує вже у кабельному, ми повинні працювати над тим, щоби він був доступний всім жителям України.

– Наші східні сусіди – Росія - мають прекрасний зразок такого каналу. Так що тут нам треба повчитися.

– Так. У нас попереду дуже багато роботи.

– Україна по суті зараз кожного року нарощує кількість туристів, які приїжджають. Самі українці нарешті зрозуміли, що можна просто на вихідні поїхати і побачити. Є на що дивитися, оці прекрасні замки, які є на території України.

Закон «Про культуру» каже про те, що пам’ятки археології і пам’ятки, включені до переліку пам’яток, які не підлягають приватизації. Стоїть цей прекрасний один, другий, третій, десятий замок, які у страшному стані. Ніхто не хоче братися за те, щоби їх насправді реставрувати і брати кошти на це.

Який є закордонний досвід, який, Ви вважаєте, можна було б застосувати, щоби врятувати ці пам’ятки архітектури?

– Є декілька шляхів насправді. І ми вже так само почали роботу у цьому напрямку. Є і варіант концесій.

Що саме головне? Про це дуже багато і довго можна розповідати. Я хочу сказати в загальному. Коли інвестор зрозуміє, що, по-перше, в країні наступив порядок, мир і злагода, по-друге, чіткі правила гри від держави – гроші підуть.

Тобто, ми бачимо в тій же Польщі. Дають замок в оренду, концесію з тим, що витримуються чіткі границі: інвестор вкладає, в нього є деякі заборони, наприклад, якщо в середині замку нічого не було, то у багатьох замках роблять ті ж готелі, ресторан.

Я об’їхав дуже багато замків України. Я сам родом з Львівської області. Я коли перший раз приїхав в Свірж – відразу перед очима стрічка «Д’Артаньян і три мушкетери». Це якраз Ля Рошель – це якраз замок Свірж. Мало хто знає. Тому його обновити, просто дати рекламу.

– То ця проблема в тому, що інвестори не хочуть за це братися, чи ще не вироблені правила гри, які дозволяли б і залишити це власністю держави, і людині потім повернути гроші?

– Наше завдання якраз у тому, щоби випрацювати прозорі правила гри до кінця, щоби інвестор зацікавився цим.

Друге - внутрішнє питання, що деякі замки належать Міністерству культури, деякі замки належать Мінрегіонбуду, земля належить місцевій громаді. Це ми вже за 20 років такого напрацювали, прийшли зараз до цього.

Так само паралельно зараз ми працюємо над тим, що (Ви ж розумієте) має бути один господар: чи Мінкультури, чи Міністерство регіонального будівництва, але не може бути, що експозиція в замку наша, а замок не наш, а земля під замком належить ще третій стороні. Це створює такий трошки сумбур. І ми зараз так само працюємо в законодавчій ініціативі.

Воно не виникло сьогодні. Але ми чітко розуміємо, що наше завдання – це трошки виправити, щоби була можливість у людей приїхати і насолодитися нашими замками.

– Ми маємо запитання від радіослухача.

Слухач: Пане міністре, за висловом класика, життя – це театр, де в кожного своя роль. А ще. Театр починається з вішалки.

Мені цікаво знати, яка головна роль у Вас як в людини та міністра в житті? І з чого для Вас починається культура: з закону чи ще з чогось?

– Яка моя роль? Це, напевне, не мені судити. Це хай люди потім скажуть. Я дуже радий, що до мене приходить дуже багато людей. До мене приходять люди, які зі мною навчалися, до мене приходять люди, з якими я десь працював і в колективі, з якими я займався музикою. Вони мені дуже багато й підказують.

Я отримую величезну радість, коли мені щось вдається. Не багато часу я міністр, півроку, але коли мені вдається зробити щось, щось добре, наприклад, той же закон, питання навіть не в законі, а в тому, що тисячі людей колись згадають, що цей закон був прийнятий, і вони стали трошки більше захищеними.

– Набагато важливіше, якщо він ще й запрацює.

– Я в цьому впевнений, тому що до другого читання ми з комітетом просто відпрацюємо невеличкі… Як кажуть у чиновників, він вже «вилизаний» повністю і з профспілками, зі всіма, зі всіма.

– Пане міністре, Ви не знаєте, хто проти Вас розпочав інформаційну кампанію в Інтернеті? Банери висять: «Кулиняку мало часу залишилося керувати міністерством!»

– Я на це не звертаю уваги. Чесно Вам скажу. В мене є дуже багато роботи. Я цим, як в нас кажуть, не переймаюся.

Я дуже багато людей знаю, на яких йдуть різні такі інформаційні… Значить, робота йде, значить, я щось роблю, значить, може, йдуть якісь зміни. Може, це комусь й не подобається. На здоров’я!

http://www.radiosvoboda.org/content/article/2154496.html

Питання до міністра, надіслані електронною поштою:

Доброго дня! Знаю, що сьогодні на Радіо «Свобода» буде міністр культури і туризму Кулиняк, попробую задати йому запитання по телефону, але, щоб з гарантією, попрошу внука, щоб послав оце ще й інтернетом.
Мене звуть Король Володимир Максимович, я ветеран і інвалід війни, живу в Сімферополі. Ще у червні цього року ми, група кримчан, українців, читачів єдиної української газети в Криму «Кримської світлиці», яка була оберегом нашої української культури і мови в Кримській автономії, зверталися до співзасновників нашої газети голови «Просвіти» Мовчана і міністра культури Кулиняка з листом, але, на жаль, і досі – ні від одного, ні від другого, не отримали відповіді. Тому, користуючись можливістю, пересилаю вам цього листа, щоб ви його, може, хоч показали міністру, і зараз ще раз повторю йому наші запитання:
— Чи збираєтеся Ви далі випускати в Криму українську газету, чи Ваша нинішня поведінка вже визначена курсом діючої влади на повну здачу українських інтересів і остаточну русифікацію Криму і його інформаційного простору? Чи виходитиме газета до кінця року і чи буде оголошена передплата «Кримської світлиці» на 2011 рік?
— Чи збираєтеся Ви повернути «Кримській світлиці» її попередній, звичний для нас формат, зміст і періодичність і взагалі готувати до випуску та друкувати кримську газету у Сімферополі, як це було до 2010 року і, наскільки нам відомо, коштувало у декілька разів дешевше?
— Чи дочекаються передплатники «Кримської світлиці», які у цьому році фактично не мають своєї газети, повернення своїх втрачених коштів або хоча б вибачень від видавця та співзасновників газети?
— Чи збираєтеся Ви відновити у Сімферополі третього законного співзасновника «Кримської світлиці» - її трудовий колектив, і повернути на посаду головного редактора В. Качулу, за якого газета набула такої якості, форми і змісту, що цілком влаштовували нас? Яка доля чекає головного редактора, заслуженого журналіста України, котрий до сьогодні залишається безробітним, хоч виграв усі суди, отримав виконавчі листи про своє поновлення на роботі?
— Як Ви тепер оцінюєте мотиви звільнення В. Качули, коли, за останньою інформацією, прокуратурою Залізничного району м. Сімферополя після трьох (!) перевірок було відмовлено у порушенні проти нього кримінальної справи, чого домагався своєю заявою в прокуратуру директор ДП «Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України» В. Сатаренко? Знаємо, що Сатаренко Вами зі свої посади вже звільнений, так само, як і заступник міністра Яковина, які разом з Вовкуном нищили нашу газету і через коліно ламали неугодного їм редактора Качулу, казали, що нема грошей, а 5 мільйонів кудись прилаштували. Чого ж ви продовжуєте їхню чорну справу, не відновлюєте людину на роботі, затіваєте апеляційні суди? Чим ви від них відрізняєтеся? А газети тим часом нема, хоч вже треба думати про передплату на наступний рік. Скільки можна вже воду варити?
Сподіваюся, що мене і в моїй особі усіх прихильників нашої газети буде почуто і ми отримаємо хоч якусь відповідь.

З повагою, Король Володимир Максимович, м. Сімферополь.

Шановний пане Кулиняк!

Українська громадськість країни, Криму і Севастополя з надією чекає на повернення на посаду п. Віктора Качули і відновлення нормальної роботи редакції та випуск газети "Кримська світлиця". Несправедливість, допущена 9 місяців тому, судові засідання, які виграв п. Качула мусили б привести до логічного завершення і торжества правди. Люди сподіваються на позитивне рішення міністерства, яке ви нині очолюєте.
Просимо вас дати конкретну відповідь на це важливе для українців питання.

З повагою і надією,
Максим Розумійко.

Вельмишановний пане Кулиняк!

Прошу пояснити, чому затримується виконання судового рішення щодо поновлення п. Качули на посаді редактора газети Кримська світлиця. Адже всі передумови для цього є - рішення суду, наявність керівництва у міністерстві, яке мусить виконувати рішення суду.

Микола Іванопулос

Питання знаходиться на постійному контролі...

2010-09-06T10:53:00.000-07:00

Відповідь Державного комітету телебачення та радіомовлення України щодо проблеми із "Кримською світлицею" читачу і прихильнику газети Валентину Буту

і відповідь міністерства культури та туризму.

Робимо висновки самі.

Культура мусить заробляти на хліб сама. Навіщо тоді держава?

2010-08-22T07:44:00.000-07:00

Журналістів видавництва Мінкульту залишать без зарплат?
05-08-2010

Журналісти державного підприємства «Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України» востаннє отримували зарплати у травні. 9 серпня їм пропонують піти у відпустку, але щодо її тривалості не інформують. Про це ТК дізналася з власних джерел.

Нагадаємо, газета «Культура і життя», журнали «Український театр», «Пам'ятки України», «Театрально-концертний Київ», «Музика», «Українська культура» призупинили вихід у квітні 2010 року, газета «Кримська світлиця» - у липні.

Інформацію про затримку коштів «Телекритиці» підтвердив директор видавництва Віталій Сатаренко. Він розповів, що з травня випуск видань не припинявся: матеріали готували до друку і верстали, але до типографії вони не надходили - за відсутністю коштів.

Сам пан Сатаренко вже близько місяця перебуває у відпустці, виконувачем обов'язків директора є Володимир Оніщенко, з яким на час написання новини «Телекритиці» зв'язатися не вдалося.

За інформацією джерел ТК, чиновники Мінкульту переадресовують запитання щодо зарплат один одному. Остання інформація, яку надали редакціям: для отримання коштів треба дочекатися, поки необхідні для цього папери завізує Мінкульт.

Як уточнив у коментарях «Телекритиці» головний редактор газети «Культура і життя» Анатолій Сєріков, у видавництві працюють понад 30 людей, які виконують обов'язки редакторів та журналістів: за принципом американського пулу. У кожного видання є головний редактор, відповідальний секретар, іноді - заступник. Над матеріалами працюють також видавничо-моніторинговий, науково-довідковий, видавничий та інші відділи.

Раніше фінансування видань здійснювалося нерівномірно. За словами заступника головного редактора «Культури і життя» Анни Пароваткіної, до травня 2010 року газета виходила на 32 шпальтах і в кольорі, хоча кошти з минулорічного бюджету було передбачено на видання з 16 чорно-білих шпальт.

Творчий колектив редакції підготував звернення до президента України Віктора Януковича, прем'єр-міністра України Миколи Азарова та національних спілок України - журналістів, письменників, театральних діячів, композиторів, до Національної музичної спілки України, Федерації профспілок України, ЦК профспілок працівників культури України.

«Реалізується небачений у світовій практиці акт знищення національної культурологічної преси. Упродовж тривалого часу не виходять у світ журнали "Українська культура", "Український театр", "Музика", "Пам'ятки України", "Театрально-концертний Київ", газети "Культура і життя" та "Кримська світлиця"», - заявляють автори листа, з повним текстом якого можна ознайомитися тут.

Найактивніше обговорюється ситуація довкола центрального видання Мінкульту - газети «Культура і життя». Ще минулого року редактор відділу культури тижневика «Дзеркало тижня» Олег Вергеліс опублікував статтю про складну ситуацію у видавництві Мінкульту. «Десятки людей, котрі колись тримали на плечах ці ЗМІ, уже звільнили або примушують до звільнення. На "бойові" пости приходять загадкові "менеджери" - щоправда, не відомо звідки. Вихід ряду видань - питання туманного майбутнього», - писав тоді пан Вергеліс.

Щодо нинішньої ситуації, пан Вергеліс у коментарях ТК зазначив:
«Моя версія така. Мінкульт до цієї пори не встиг розібратися та навести лад у напівкримінальній ситуації, яка склалася за попереднього складу керівників Мінкульту. Там є питання декількох мільйонів, про це міністр говорив неодноразово в інтерв'ю, у тому числі і "Дзеркалу тижня". Там відкриті питання до керівництва холдингу видавництва: можливо, ті люди мають піти, а хтось має лишитися.

Кошти на виробництво цих видань, очевидно, передбачено, ніхто їх не відмінив. Але час все це зрушити з мертвої точки, не треба затягувати... В нас є чимало гідних журналістів, науковців, яких варто залучати як авторів, як колумністів. Проблема в цинічному вичікуванні. Час іде і нічого не змінюється, а "промедление смерти подобно". І ця смерть же на підході, тому що чим більше видання запускають, тим важче його буде відновити. Я думаю, Міністерству культури треба оперативно вирішувати це питання вже на початок нового творчого сезону, щоб з вересня вже почався циклічний вихід».

З повним текстом коментарів Олега Вергеліса можна ознайомитися тут.

Песимістично оцінює перспективи «Культури і життя» головний редактор Анатолій Сєріков: «Я не маю зв'язку з небесною канцелярією, але мені відомі два варіанти вибору для журналістів, які не потрібні новому міністру: або на панель або під церкву».

ТК звернулася за коментарем до Мінікульту. Прес-секретар Олена Чередніченко пообіцяла надіслати відповіді на поставлені запитання.

«Телекритика»

«Мінкульт: Окрім нашої фінансової підтримки, решту коштів «Газетно-журнальне видавництво» має заробляти самостійно»

Коментар прес-служби МКТ інтернет-виданню ТЕЛЕКРИТИКА з приводу фінансування ДП «Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України»

13 серпня 2010 | Прес-служба МКТ України

Як відомо, з травня цього року друк видань Державного підприємства «Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України» було призупинено, а його співробітники не отримували заробітну плату.

Підтримка культурологічних видань – один з пріоритетів діяльності Міністерства культури і туризму, тому Мінкульт докладає всіх необхідних зусиль для відновлення фінансування газетно-журнального видавництва.

Газетно-журнальне видавництво зареєстроване як державне комерційне підприємство. Згідно Господарського кодексу України, воно є суб’єктом підприємницької діяльності – тобто, має працювати на отримання прибутку. В Законі «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» також вказано, що діяльність друкованих ЗМІ спрямована на отримання прибутку та є підприємницькою діяльністю у цій сфері.

Іншими словами, ДП «Газетно-журнальне видавництво» не є таким, що фінансується Міністерством культури і туризму повністю. Воно отримує від Міністерства лише фінансову підтримку. Решту необхідних коштів видавництво має заробляти самостійно.

Фінансову підтримку газетно-журнальному видавництву Міністерство надає за бюджетною програмою «Фінансова підтримка друкованих періодичних видань культурологічного та літературно-художнього напрямку». Порядок використання бюджетних коштів за цією програмою затверджується постановою Кабінету Міністрів України. Така постанова може бути прийнята лише після схвалення у Верховні Раді державного бюджету. Як відомо, Закон «Про державний бюджет України на 2010 рік» було прийнято лише 27 квітня.

Після прийняття держбюджету Мінкульт направив розроблений проект постанови КМУ щодо затвердження Порядку використання бюджетних коштів на 2010 рік за вказаною бюджетною програмою на погодження. Через неактивну позицію керівництва ДП «Газетно-журнальне видавництво» погоджувальна процедура, яка завжди займає певний час, цього разу тривала більше двох місяців. 9 серпня проект постанови було схвалено на засіданні Урядового комітету, 11 серпня – на засіданні Уряду. Отже, незабаром фінансування ДП «Газетно-журнальне видавництво МКТ» буде відновлено.

Але відсутність бюджетного фінансування протягом згаданого періоду навряд чи паралізувала би діяльність видавництва, якби його керівництво спромоглося налагодити цю діяльність на засадах професійного менеджменту.

Перевірка фінансово-господарської діяльності ДП «Газетно-журнальне видавництво», яку навесні цього року провів контрольно-ревізійний сектор Мінкульту, зокрема, встановила, що планування діяльності видавництва фактично базувалося не на прогнозуванні обсягу реалізації видавничої продукції, розробці заходів по забезпеченню виготовлення конкурентоспроможної продукції та оптимізації витрат, а на підрахунках витрат на утримання видавництва коштами держбюджету.

Бюджетне фінансування видавництва у 2009-му – першому кварталі 2010 року склало 4.97 млн. гривень. При цьому розмір власних доходів видавництва за 2009 рік склав 502 тис. гривень, а за І-й квартал 2010 року – 113 тис. гривень.

5 серпня звільнено генерального директора видавництва. Щоби визначитися з новим керівником у найближчий час, Міністерство наразі розглядає декілька кандидатур серед фахівців мас-медійного менеджменту. Відповідним співробітникам видавництва доручено у найкоротший термін розробити бізнес-план, який передбачатиме виготовлення, друк та реалізацію конкурентноспроможних видань, забезпечення власних надходжень та фінансового оздоровлення підприємства.

ГЖВ скасувало дисциплінарне стягнення на Віктора Качулу!

2010-08-22T07:40:00.001-07:00

Правильним шляхом крокуєте, товариші!

Державне мито та витрати на судовий процес - за рахунок позивача...

2010-07-29T03:33:00.000-07:00

27 липня 2010 р. завершилася ще одна судова епопея, яку затіяв проти звільненого головного редактора «Кримської світлиці» Віктора Качули його колишній київський начальник, директор Газетно-журнального видавництва Міністерства культури і туризму України В. Сатаренко.

Господарським судом Автономної Республіки Крим, через який п. Сатаренко збирався стягнути з В. Качули понад 28 тис. грн. надуманого боргу, було відмовлено у позові, бо, як зазначено у рішенні суду, «…наявні в матеріалах справи документи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення з відповідача заборгованості, не є належними доказами в розумінні норм чинного законодавства…».

Нагадаємо, що цим позовом до Господарського суду, як і поданою ще раніше заявою до органів прокуратури з вимогою порушити проти В. Качули кримінальну справу, п. Сатаренко намагався чинити тиск і на колишнього редактора «Кримської світлиці», і на місцевий суд Київського району м. Сімферополя, де розглядалася справа про відновлення В. Качули на роботі. Та попри це, 27 травня 2010 р. прокуратура Залізничного району м. Сімферополя після декількох перевірок відмовилася порушувати проти В. Качули кримінальну справу - «у зв’язку з відсутністю в його діях ознак складу злочину». 9 липня 2010 р. рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Віктора Качулу було поновлено на роботі. І ось 27 липня 2010 р. виграно ще один суд, Господарський, який відмів підтасовані боргові претензії київського чиновника до свого колишнього підлеглого.

Тож тепер лише від нового керівництва Міністерства культури і туризму України та ДП «Газетно-журнальне видавництво Мінкультури» залежить, коли буде виконане рішення суду про поновлення Віктора Качули на посаді головного редактора «Кримської світлиці», а сама газета отримає шанс відновити регулярні щотижневі випуски у звичному для постійних читачів «кримському» форматі. Чекає на вирішення своєї долі також єдина кримська україномовна дитяча газета-вкладка у «Кримську світлицю» - «Джерельце», яка за В. Качули впродовж багатьох років друкувалася регулярно, але тепер, незважаючи навіть на те, що у кримському бюджеті на підтримку «Джерельця» цього року виділені 20 тис. грн., не виходить вже цілих сім місяців – рівно стільки, скільки безробітний редактор Віктор Качула судиться за своє повернення на роботу…

Рішення суду - поновити на посаді НЕГАЙНО!

2010-07-22T10:30:00.000-07:00

СУД ДІЯВ У НАПРЯМКУ ДО СПРАВЕДЛИВОСТІ

2010-07-09T06:50:00.001-07:00

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. СІМФЕРОПОЛЯ ПРИЙНЯВ РІШЕННЯ ПРО ПОНОВЛЕННЯ ВІКТОРА КАЧУЛИ НА ПОСАДІ ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА «КРИМСЬКОЇ СВІТЛИЦІ»!

8 липня у Київському районному суді м. Сімферополя відбулося судове слухання за позовом звільненого наприкінці 2009 р. з посади головного редактора «Кримської світлиці» Віктора Качули. Нагадаємо, що 28 грудня 2009 р. В. Качула отримав факсом з Києва догану (до речі, першу за його 25-річну журналістську кар’єру) - за нібито систематичне невиконання наказів і розпоряджень керівництва Міністерства культури і туризму України та ДП «Газетно-журнальне видавництво Мінкультури України». А 29 грудня з таким самим формулюванням і також факсом було передано наказ про звільнення В. Качули, який до цього очолював газету більше 9 років.
Представники відповідача – Газетно-журнального видавництва, та третьої сторони – Міністерства культури і туризму України на слухання не з’явилися, але суд визнав можливим проводити розгляд справи без їхньої присутності на підставі наданих документів. В. Качула також попросив долучити до матеріалів справи постанову прокуратури Залізничного району м. Сімферополя, яка після тривалої перевірки відмовила директору Газетно-журнального видавництва В. Сатаренку у порушенні проти В. Качули кримінальної справи у зв’язку з відсутністю у його діях ознак складу злочину. Як заявив на суді В. Качула, цим зверненням до прокуратури, брудними й необґрунтованими звинуваченнями відповідач намагався додатково мотивувати його звільнення, передбачаючи свій програш у суді.
9 липня Київським районним судом м. Сімферополя було прийнято рішення про задоволення позовних вимог Віктора Качули у повному обсязі: скасування дисциплінарного стягнення – догани, скасування наказу про звільнення і поновлення на посаді головного редактора «Кримської світлиці» та виплату компенсації за півроку вимушеного прогулу. Відповідач – Газетно-журнальне видавництво Мінкультури та саме Міністерство культури і туризму України мають право у 10-денний термін оскаржити це рішення в Апеляційному суді. Отже, чи скористаються вони цим правом, чи отримає «Кримська світлиця» шанс відродити свій попередній формат і зміст, чого вже півроку добиваються разом з В. Качулою її постійні давні читачі – покаже час…

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 09.03.2010 > Тема "З перших уст"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8396

Я, як патріот України, дуже стурбований становищем, у яке потрапив Народний Рух України

2010-07-06T07:39:00.000-07:00

Голові Народного Руху України
Борису Тарасюку

Пане Тарасюк!

Пише Вам пенсіонер з м. Сімферополя. Я, як патріот України, дуже стурбований становищем, у яке потрапив Народний Рух України, який колись з покійним В’ячеславом Чорноволом зробив Україну самостійною державою.

Справа в тім, що Ю. Тимошенко, готуючись до президентських виборів, добивалась, щоб Верховна Рада України наклала заборону на критику уряду в пресі. Але коли її не підтримали, вона вирішила ввести цензуру на ЗМІ, які від неї залежали.

В Криму виходила україномовна газета «Кримська світлиця», головним редактором якої був Качула Віктор Володимирович. Це була незалежна газета, її читачі поміщали свої критичні статті на президента, уряд, тобто, не знали ніякої цензури. Але треба відмітити, що цю газету хотіли зробити кишеньковою ще з 2002 року, коли перестали її фінансувати з Києва. І в цей час тодішній голова ВР Криму Борис Дейч запропонував В. Качулі перейти на кримський бюджет, тобто, під їхнє управління.

Але Качула відмовився бути кишеньковим. Газета, яка виходила на 24 шпальтах, скоротилася до 8 шпальт. Багато працівників пішли з редакції, але ті, що залишилися, робили все, щоб газета виходила. Качула виконував обов’язки головного редактора, кореспондента, комп’ютерного верстальника. Дуже тривалий час «Світлиця» виходила з чорною полосою на першій сторінці, тобто, подавала такий сигнал SOS. Газету підтримували пенсіонери, дрібні підприємці, вносили, хто скільки міг. І газета виходила вчасно, без єдиного зриву.

Дуже великі надії були на помаранчевих. Але коли після виборів приїхала до Криму прем’єр Тимошенко і редактор звернувся до неї по допомогу, вона відповіла «я не бачу проблем для українців в Криму». Потім Єхануров на цьому посту заявив «переходите на хозрасчет».

А українці в Криму – як прибульці з іншої планети. Заговори по-українськи, тут же тебе обізвуть націоналістом, бандерою, фашистом. Тому наша порадниця і захисниця «Кримська світлиця» була нам як промінь світла в темному царстві! І тільки завдяки наполегливості Качули три роки тому вдалося, нарешті, заручитися підтримкою держави і зареєструвати газету з Міністерством культури. Після чого «Світлиця» стала нормально функціонувати, набирати колектив, випускати додатки.

Але коли Ю. Тимошенко перейшла на тотальну підготовку до президентських виборів, це було під кінець літа 2008 року, коли вона відкрито пішла на політичний «шлюб» з Януковичем, в газеті з’явилися критичні статті про це. Я відібрав дві статті і висилаю Вам разом з цим листом. Зрозуміло, що команді Тимошенко це не сподобалось, і 2009 рік почався для газети з великих труднощів. В міністерстві культури був змінений куратор, який займався видавництвом. Він постійно давив на газету. А перед самим стартом президентських виборів вирішили нанести остаточний удар: 28 грудня 2009 р. прийшла з Києва догана Качулі, а 29 грудня – наказ на його звільнення. А оскільки звільнення було грубе і без підстав, то йому пропонували написати заяву за власним бажанням. Качула відмовився, подав до суду про відновлення на роботі, його трудова книжка до цих пір в Києві, а на його самого почали тиснути судами і прокуратурою.

В даний час головним редактором «Кримської світлиці» є Ваш рухівець пан Пілунський, який одночасно є депутатом Верховної Ради Криму. І от коли я після виборів подзвонив йому і сказав, що хочу написати статтю про післявиборчу ситуацію в Україні, як робив це не раз раніше ще за попереднього редактора, пан Пілунський заявив, що, мовляв, пиши, але чи пропустить цензура у Києві... Ю. Тимошенко, до речі, на той час ще була прем’єром.

Отакий прийшов у нашу «Кримську світлицю» редактор, але не про те зараз мова. Більшу частину нашої розмови, аж поки я не кинув слухавку, він присвятив тому, що спочатку почав вихваляти себе, що він єдиний в парламенті Криму розмовляє українською мовою і т. п. Потім почав клясти і поливати брудом свого неправедно звільненого попередника – Віктора Качулу, який нібито займався в редакції всякими махінаціями, був оформлений на трьох посадах і скрізь отримував величезні зарплати, розвів корупцію і сімейність, що за ним тюрма плаче – просто гидко тепер все те згадувати, тому й кинув тоді слухавку.

І от нещодавно я довідався, що відбулась серйозна перевірка у В. Качули (навіть дві, бо була на чиюсь вимогу ще й додаткова), і прокуратура, яка його, давно звільненого і тепер безробітного, цілий місяць «трусила», відмовила у відкритті проти Качули кримінальної справи, бо не знайшла в його діях, коли він усе робив для того, щоб виходила і «Кримська світлиця», і дитячий додаток «Джерельце», і студентське «Будьмо!», ніякого складу злочину.

Коли я поцікавився, чиїх це рук була справа з прокуратурою, з чиєї «подачі» так наполегливо перевіряли колишнього редактора, то довідався, що до цього приклав руку депутат В’ячеслав Коваль, Ваш заступник по партії. Він разом з київським начальником Качули по видавництву Сатаренком написав у Генпрокуратуру листа, щоб зробити з колишнього багатолітнього редактора нашої газети злочинця!

Так от, пане Тарасюк, якщо Ви порядна людина і патріот України, Ви повинні зберегти честь Народного Руху України, щоб він залишився в історії України, як її творець. Для цього Вам потрібно зібрати Ваших партійців, зачитати цього мого листа, ті кляузи, що їх написали в прокуратуру Сатаренко і Ваш заступник Коваль, а потім підтримував Пілунський, і в кінці зачитати рішення прокуратури, що Качула ні в чому не винуватий. І прийняти рішення про Ваших рухівців Пілунського і Коваля. Якщо Ви цього не зробите, то доля РУХУ буде така ж, як і СДПУ (о) і Соцпартії після ганебних дій їх лідерів Медведчука і Мороза. Причому, я вимагаю, щоб зробили Ви це публічно, тому й звертаюся до Вас з відкритим листом, щоб знала про це вся Україна, яка завжди чула про «Кримську світлицю» тільки хороше, і якій перед виборами, що будуть осінню, треба знову якось об’єднуватися, але ж не довкола брехні і бруду, що, на жаль, проникли і у Ваші ряди.

«Кримській світлиці», яка виходила за редактора В. Качули, люди довіряли і вона могла об’єднати кращі українські патріотичні сили, але чи підуть тепер ці люди за тими рухівцями, що такими своїми діями сплюндрували їхню газету і кинули тінь на редактора, який стільки для цієї газети зробив, – це тепер залежить тільки від Вас.

Поки що з повагою,
Іван Лук’янович Лавтар, пенсіонер.

м. Сімферополь.

ВІДНОВИТИ НАШЕ ПРАВО!

2010-07-06T04:50:00.001-07:00

КУЛЬТУРКА З ОСОБЛИВИМ ЦИНІЗМОМ

2010-07-06T04:32:00.000-07:00

Копію цього листа до газети «Нація і держава», де у березні ц. р. була опублікована брехлива наклепницька стаття проти колишнього редактора «Кримської світлиці» В. Качули, сімферополець І. Л. Лавтар два місяці тому надіслав до редакції «Кримської світлиці» і до Міністерства культури і туризму України.
«Нація і держава», як і «Світлиця» Пілунського, не відгукнулися, а от з Міністерства культури на домашню адресу І. Л. Лавтаря нещодавно надійшла відповідь, яку він попросив розмістити в Інтернеті поруч з цим його зверненням – для порівняння й оцінки рівня, так би мовити, діалогу…

#3 за 09.03.2010
Л. Пілунський: «ПИШІТЬ, ЯКЩО ПРОПУСТИТЬ ЦЕНЗУРА В КИЄВІ...».

Шановна редакціє газети «Нація і держава», пише вам пенсіонер із Сімферополя, мені вже 76 років, але я не можу спокійно переносити, коли топчуть порядних людей і справжніх патріотів України. Я був вражений і обурений, коли прочитав у вашій газеті статтю «При світлі «Кримської світлиці».
Віктора Качулу я знаю багато років як порядну людину, талановитого журналіста і редактора. Переконаний, що в цій статті – брехня і бруд.
Не буду вдаватися в деталі, це хай вирішує суд, якщо він не буде куплений дільцями із міністерства. Я хотів би тільки підкреслити дві вопіющі брехні. Перша, це те, що Качула зробив у газеті «сімейний підряд». Але ж на роботу в редакції затверджували у Києві! Є такі слова із пісні: «не сватав ти мене вночі, не вилізли ж тобі очі».
А друга брехня – що зріс попит на цю газету. На підтримку «Кримської світлиці» і В. Качули на суд, який мав відбутися 29 березня, прийшло кілька десятків читачів «КС», які казали, що відмовилися від такої газети. З усіх кінців України від читачів приходять листи до Пілунського, але він їх рве і викидає у смітник. Всі вони пишуть, що далі ніхто не буде передплачувати «КС» у цій редакції.
«Кримська світлиця» при Качулі була справжньою незалежною газетою, не знала ніякої цензури. У ній друкувалися критичні статті на всіх керівників держави. Але Ю. Тимошенко це не подобалось, вона не хотіла, щоб народ знав про її обман. Не випадково вона вносила у Верховну Раду законопроект, щоб заборонити пресі критикувати уряд. А коли ВР відхилила цей проект, тоді Тимошенко вирішила ввести цензуру на пресу, яка залежала від уряду.
Я остаточно переконався у цьому, коли подзвонив редактору Пілунському і спитав, чи можна написати статтю у «Кримську світлицю» про причини поразки демократичних сил на виборах. В той час Ю. Тимошенко ще була прем’єром. Відповідь була така: «Пишіть, якщо пропустить цензура в Києві...».
Порядний і патріотичний уряд повинен навпаки вітати і підтримувати незалежну пресу, щоб почути справжню правду. У мене до вас прохання – надрукуйте мого листа у вашій газеті, щоб не склалося враження, що ваша газета теж кишенькова...

З повагою,
ЛАВТАР Іван Лук’янович, пенсіонер.
м. Сімферополь.
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=8395

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО СВІТЛИЧАН, СЬОГОДНІШНІХ І ПРИЙДЕШНІХ, ТА ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

2010-06-20T22:39:00.000-07:00

Те, що трапилося з «Кримською світлицею», ще раз доводить істинність того, що незугарній владі - вчорашній, сьогоднішній - в принципі не потрібна незалежна вільна преса. На відміну від країн сталої демократії, де владу навчили поважати свободу слова, де й сама влада навчилася бачити безсумнівну вигоду в існуванні вільної преси, незалежних мас-медіа - як дзеркала своєї діяльності, наші владоможці і на дев’ятнадцятому році незалежності віддають перевагу кишеньковій пресі, власним, купленим мас-медіа, що з холуйською запобігливістю ладні писати, озвучувати все, що
їй, владі, треба.
Але незалежні видання потрібні нам, громадянам, аби та влада хоч іноді чула наш голос, голос народу. Власне, вільна преса ой, як потрібна і тій владі, яка нині в опозиції, чи тій, що завтра там буде. От тільки хто про це згадує у вигідному владному кріслі!
Борімося - поборемо. Нам є що відстоювати – «Світлиця» Качули була неординарною газетою. Вона плекала дух вольності, відроджувала пригасле в багатьох відчуття гордості за свій народ, свій Край. Вона була осередком єднання українців Криму. Власне, не лише українців. «Світличку» читали і передплачували, до неї дописували і росіяни, і вірмени, і татари. І вона не потребувала перекладів, бо той, хто справді бажає правди, п'є з її чистого джерела. І читали її не лише тут, в Криму, а й в багатьох куточках України і поза її межами.
Ми, читачі «Кримської світлиці» з села Міжводне Чорноморського району, просимо Президента України, як гаранта дотримання наших конституційниї прав, дати доручення Уряду, однією з ланок якого є Міністерство культури й туризму України (один із співзасновників видання), відродити видання в його первісному форматі, у форматі до 2010 року, повернути «Кримську світлицю» з київського «заслання» додому, до Криму, поновити на
посаді головного редактора Віктора Володимировича Качулу, перепросивши його за безпідставні наклепи й звинувачення, беззаперечно спростовані в результаті двох прокурорських перевірок.

З непохитною вірою в справедливість:
Бут Валентин Вікторович,
Гайванюк Ярослав Михайлович,
Попельнюк Борис Андрійович,
Сущенко Оксана Олександрівна.
с. Міжводне, Чорноморський район, АР Крим.

ЧИ ДЕСЬ ТАМ СОВІСТЬ ПРОБІГАЛА?

2010-06-20T22:38:00.001-07:00

І у мене зо два місяці тому теж була телефонна розмова з Пілунським, який нічого толком не міг сказати про те, чи буде «Світлиця» колись нормально виходити, чи ні, але дуже старався переконати мене у «нехорошості» свого попередника, що ніби це Качула (уже давно звільнений!) довів газету до такого стану. Теж молов щось про три редакторські посади і астрономічні зарплати собі і «наближеним», що ніби Качула мав при редакції якесь своє «сімейне» підприємство, де «відмивав» великі гроші. Я тоді сказала йому, що не вірю, що перш, ніж в такому звинувачувати, треба все перевірити. І ось тепер справді відбулася перевірка з прокуратури і довела, що все це – брехня і наклеп.
Якби в редакції не були відключені за несплату телефони (розруха там тепер без Качули), я б подзвонила Пілунському, щоб запитати, чи є в нього гідність і совість? Наговорити на людину, зайняти його місце і сплюндрувати все, що він зробив? Це хіба по-людськи, по-Божому? Та люди, як і Бог, все бачать і все пам’ятають. І то таки свята правда і мудрість, що брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся. І той, хто пішов проти заповідей, рано чи пізно за все заплатить. Шкода тільки Качули і нашої газети, і українців, у яких такі «поводирі»…

Марина Марківна ВОЛОШИНА.
смт. Чорноморське, АР Крим.

НЕ ПЛЮЙ У «СВІТЛИЦЮ»!

2010-06-16T22:07:00.001-07:00

Пане Пілунський!

Десь ще на початку року я мав з вами телефонну розмову, коли ви ще часом з’являлися на роботі в захопленій вами редакції «Кримської світлиці». Я хотів тоді написати статтю про післявиборчу ситуацію в Україні, як робив це не раз раніше за попереднього редактора, коли кожен читач на будь-яку тему, що його хвилює, міг висловитися у своїй газеті. Ви тоді заявили, що, мовляв, пиши, але чи пропустить цензура у Києві…
Отакий прийшов у «Світлицю» редактор, але не про це зараз мова. Більшу частину нашої розмови, аж поки я не кинув слухавку, ви присвятили тому, що кляли і поливали брудом свого неправедно звільненого попередника – Віктора Качулу, який нібито займався в редакції всякими махінаціями, був оформлений на трьох посадах і скрізь отримував величезну зарплату, розвів корупцію і сімейність, що за ним тюрма плаче – просто гидко тепер все те згадувати (тому й кинув тоді слухавку).
І от нещодавно я довідався, що відбулась серйозна перевірка у В. Качули (навіть дві, бо була на чиюсь вимогу ще й додаткова), і прокуратура, яка його цілий місяць «трусила», відмовила у відкритті проти Качули кримінальної справи, бо не знайшла у його діях, коли він усе робив для того, щоб виходила і «Кримська світлиця», і «Джерельце», ніякого складу злочину.
Пане Пілунський, чи готові ви і сьогодні повторити мені при свідках всю ту бридоту, яку розносили слідом за своїм київським начальником Сатаренком, що написав на Качулу доноса в прокуратуру? Ви яке взагалі маєте тепер моральне право на нашу «Світлицю» - з такою чорнотою в душі? Як ви своїм читачам, для яких маєте бути в усьому прикладом, можете в очі дивитися?
Покаявся б ти, чоловіче, та пішов собі… Бо яка людина – така і слава, який рухівець – такий і РУХ (де він - твій РУХ у Криму?), який редактор – така й газета. Не марай далі собою нашу «Світлицю»!

З неповагою,
Іван Лук’янович ЛАВТАР,
пенсіонер.
м. Сімферополь.

СПІВЗАСНОВНИКАМ ГАЗЕТИ «КРИМСЬКА СВІТЛИЦЯ»

2010-06-16T09:06:00.001-07:00

Міністру культури і туризму України
КУЛИНЯКУ М. А.

Голові Всеукраїнського товариства
«Просвіта» ім. Тараса Шевченка,
народному депутату України
МОВЧАНУ П. М.

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

Шановний Михайле Андрійовичу!
Шановний Павле Михайловичу!

Ми, постійні читачі й дописувачі єдиної української газети в Криму - «Кримської світлиці», звертаємося до Вас, як до відповідальних за її долю, як до співзасновників цієї газети. Ми не отримуємо «Кримську світлицю» вже третій місяць. Не станемо зайвий раз повторювати, що це було для нас у Криму єдине джерело інформації рідною мовою, якому ми довіряли, тому й передплатили газету на 2010 рік, незважаючи на удвічі збільшену вартість передплати. Але ось уже закінчується перше півріччя, протягом якого ми повинні були отримати 26 номерів «Кримської світлиці», натомість вийшло лише шість здвоєних, іншого формату і змісту, незрозумілої періодичності, бо ми звикли читати свіжу інформацію в нашій газеті щоп’ятниці, а не тоді, коли видавцеві заманеться надрукувати тираж. Хіба це не є порушенням прав людини і зазіханням на свободу слова, вільне використання і поширення інформації, що гарантується Конституцією України?
Ми знаємо, що коли у газети був третій співзасновник — трудовий колектив редакції, який очолював заслужений журналіст України В. Качула, то він дбав про виконання своїх (і Ваших!) зобов’язань перед читачами. До кінця грудня 2009 року, коли В. Качулу раптово й необґрунтовано звільнили з посади, не було такого, щоб не вийшов якийсь номер газети. Пам’ятаємо, що були проблеми з фінансуванням, життя тепер таке, що без них не обійтися, але і редактор, і очолюваний ним колектив завжди знаходили вихід зі скрути, і наша газета була з нами.
Тепер у «Світлиці» новий керівник, якого ніколи не застати на роботі, не видзвонити, бо редакційні телефони давно відключені, а від злагодженого бойового колективу залишилася бліда тінь. Тому просимо Вас, як співзасновників газети, відповісти на наші запитання:
— Чи збираєтеся Ви далі випускати в Криму українську газету, чи Ваша нинішня поведінка вже визначена курсом діючої влади на повну здачу українських інтересів і остаточну русифікацію Криму і його інформаційного простору? Чи буде продовжена передплата «Кримської світлиці» на друге півріччя 2010 року і на 2011 рік?
— Чи збираєтеся Ви повернути «Кримській світлиці» її попередній, звичний для нас формат, зміст і періодичність і взагалі готувати до випуску та друкувати кримську газету у Сімферополі, як це було до 2010 року і, наскільки нам відомо, коштувало у декілька разів дешевше?
— Чи дочекаються передплатники «Кримської світлиці» повернення своїх втрачених коштів або хоча б вибачень від видавця та співзасновників газети?
— Чи збираєтеся Ви відновити у Сімферополі третього законного співзасновника «Кримської світлиці» — її трудовий колектив, і повернути на посаду головного редактора В. Качулу, за якого газета набула такої якості, форми і змісту, що цілком влаштовували нас? Яка доля чекає головного редактора, заслуженого журналіста України, котрий до сьогодні залишається безробітним, бо суд про його поновлення на роботі безпідставно затягується і вже вчетверте переноситься?
— Як Ви тепер оцінюєте мотиви звільнення В. Качули, коли, за останньою інформацією, прокуратурою Залізничного району м. Сімферополя після подвійної (!) перевірки відмовлено у порушенні проти нього кримінальної справи, чого домагався своєю заявою в прокуратуру директор ДП «Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України» В. Сатаренко? Як Ви після цих наклепницьких дій п. Сатаренка збираєтеся співпрацювати з ним далі? Наприклад, нам газета, яка робитиметься руками таких людей, не потрібна, бо вона ніколи не буде «Світлицею»…
Просимо у визначений законом термін відверто і конкретно відповісти на наш лист за адресою: 95017, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Комсомольська, 38, кв. 1, Королю В. М. Нагадаємо, що ми, українці Криму, фактично є в автономії меншиною, і як добросовісні платники податків, з чиїх коштів підтримуються інші національні меншини, мали б розраховувати на державну фінансову допомогу для нашої газети. Але у випадку, якщо у Вас немає більше можливості, ресурсів чи бажання випускати «Кримську світлицю», просимо чесно про це повідомити і вийти зі складу її співзасновників. Тоді українська громада Криму та читачі «Кримської світлиці» з інших регіонів України хоча б марно не сподіватимуться на владу, у якої вічно не доходять руки до наших гуманітарних проблем.

14. 06. 2010 р.
м. Сімферополь

Сімферопольці – читачі «Кримської світлиці»:
Володимир Максимович КОРОЛЬ
Микола Йосипович МОСКАЛЕНКО
Василь Леонтійович ОВЧАРУК
Іван Лук’янович ЛАВТАР
Владислав Григорович ХМЕЛОВСЬКИЙ
Петро Васильович СМОЛЯНІНОВ
Майя Олексіївна ГОРОВА
Володимир Іванович ГОРОВИЙ
Марія Гаврилівна ХОРОЛЬСЬКА
Борис Трохимович ГНАТЮК
Микола Олександрович КЛИМЕНКО
Надія Федосіївна ЗАДИРІЄНКО
Ніна Петрівна МЕЛЬНИЧУК

Це звернення також підтримали читачі «Кримської світлиці» з Ялти: З. Я. Бойко, Л. І. Дементьєва, І. М. Градицька, В. А. Хомик, В. В. Навроцький, О. О. Розсоха, С. М. Регрут, Г. В. Гуленко, В. А. Овсейчук, Г. Г. Литвин, С. П. Лужний, В. М. Яворський, С. Ф. Лесик, І. Л. Лесик, С. І. Мирун, Р. Гумбатов, М. Н. Вовк, Ж. М. Кришталь, М. П. Мисяк, Р. Д. Видиш, М. Ф. Кравченко, А. Кравченко, — всього близько 50 осіб.

* * *
Закликаємо українців Криму і всієї держави, колишніх і майбутніх читачів «Кримської світлиці», кому не байдужа її доля, приєднатися до нашого звернення і, додавши свої підписи, відправляти його за адресами:
01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19, Міністру культури і туризму України Кулиняку Михайлу Андрійовичу. Тел. приймальні: (044) 226-26-45.
01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 10-б, Голові Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка Мовчану Павлу Михайловичу. Тел. приймальні: (044) 278-24-63.
Ваші координати (контактні телефони, адреси) для створення осередків відродження, поширення і популяризації «Кримської світлиці», повідомляйте по тел.: (096)58-75-622, (0652)57-44-59, Король Володимир Максимович, або залишайте у Книзі відгуків «Кримської світлиці» в Інтернеті (http://svitlytsia.crimea.ua).

також
http://www.telekritika.ua/news/2010-06-17/53680

Проти екс-редактора «Кримської світлиці» вирішили не порушувати справу

2010-06-15T05:13:00.001-07:00

«Радіо Свобода» 15-06-2010

Рішення ухвалили «у зв’язку з відсутністю в діях Качули ознак складу злочину»

Прокуратура Залізничного району Сімферополя за результатами перевірки відмовила в порушенні кримінальної справи проти головного редактора єдиної в Криму україномовної газети «Кримська світлиця» Віктора Качули, раніше звільненого з цієї посади видавцем - Державним газетно-журнальним видавництвом Міністерства культури України. Про це сьогодні повідомив Комітет з моніторингу свободи преси в Криму, передає кореспондент Радіо Свобода.

За даними Комітету, таке рішення ухвалили «у зв'язку з відсутністю в діях Качули ознак складу злочину». Перевірка проводилася за заявою директора Державного газетно-журнального видавництва Мінкультури Віталія Сатаренка, підтриманою листом до Генпрокуратури народним депутатом України від НУНС В'ячеславом Ковалем.

Багатолітній головний редактор газети «Кримська світлиця» Віктор Качула був звільнений з посади наприкінці грудня минулого року за звинуваченнями у «систематичних порушеннях вимог наказів та розпоряджень» і «неналежному виконанні службових обов'язків». Качула назвав причини свого звільнення політичними. Новим редактором був призначений голова кримської організації НРУ, депутат кримського парламенту Леонід Пилунський (фракція «Рух-Курултай), а частина журналістів газети звільнилися з роботи.

У 2010 році нова редакція почала видавати «Кримську світлицю» у тримовному режимі, газета перейшла на двотижневий випуск, а з квітня - припинила вихід. Зараз газета не видається. Також з нового року не видається дитячий україномовний додаток «Джерельце».

Віктор Качула повідомив, що продовжує домагатися відновлення його у посаді головного редактора, зараз справа за його цивільним позовом слухається в місцевому суді Сімферополя.

Єдина в Криму повноцінна україномовна громадсько-політична і літературна газета «Кримська світлиця» виходила в Сімферополі з 1992 року. Станом на 1 січня 2010 року вона мала 2200 передплатників, а її разовий наклад сягав 3 тисяч примірників.

«Радіо Свобода»
http://www.radiosvoboda.org/archive/news/20100615/630/630.html?id=2072006

«Кримська світлиця» при смерті

2010-06-15T05:12:00.001-07:00

Єдине україномовне видання півострова перестали друкувати через брак коштів

Василь САДОВСЬКИЙ

Новий головний редактор «Кримської світлиці», «рухівець» Леонід Пілунський, спромігся цьогоріч видати «на–гора» лише 12 газетних номерів, значну частину яких становлять здвоєні. Останній датований п’ятого квітня. «Світлиця» «гавкнулась», — відверто зізнався в розмові з «УМ» пан Пілунський, — немає фінансування. Міністр (культури і туризму Михайло Кулиняк. — Авт.) пообіцяв гроші наприкінці червня. Ми готові до цього — зверстано сім наступних номерів». За словами Пілунського, у такому ж «безвихідному» становищі решта дев’ять друкованих видань, зокрема «Культура і життя», що друкувалися в Києві на базі підпорядкованого міністерству державного підприємства «Журнально–газетне виробництво».

Але завоювати довіру колишніх відданих читачів і передплатників «світличникам» буде доволі проблематично. Чимало з них, як свідчать відгуки на спеціальному сайті «За українську «Кримську світлицю», не в захваті від нового, київського, «формату» (до 2009 року газету друкували в Сімферополі). Мовляв, нинішнє видання не є українським за духом, містить неактуальні матеріали, багато передруків тощо. Певно, тому на друге півріччя 2010 року єдина на півострові україномовна газета вперше за 18 років свого існування залишилася взагалі без передплатників.

А тим часом у Київському райсуді Сімферополя вкотре перенесено розгляд позову колишнього головного редактора «КС» Віктора Качули до ДП «Журнально–газетне виробництво». Нагадаємо, директор ДП Віталій Сатаренко в грудні минулого року звільнив Качулу за «систематичні порушення вимог наказів та розпоряджень» і «неналежне виконання службових обов’язків». Качула цих звинувачень не визнає і в судовому порядку намагається скасувати директорський наказ. Водночас він перебував під щільною «опікою» спочатку працівників контрольно–ревізійного управління, а тепер — місцевої прокуратури, які з ініціативи Сатаренка намагалися знайти кримінал у фінансово–бухгалтерському господарстві звільненого редактора. Проте буквально вчора Віктору Качулі прийшло офіційне повідомлення із Залізничної районної прокуратури Сімферополя, у якому сказано, що, за результатами додаткової перевірки, ознак злочину в діях колишнього редактора не виявлено, а тому підстав для порушення проти нього за заявою Віталія Сатаренка кримінальної справи немає.
http://www.umoloda.kiev.ua/number/1673/116/59068/
Номер 106 за 12.06.2010

«Рога и копыта» по-київськи

2010-05-18T08:10:00.001-07:00

Шановна редакціє газети «Нація і держава»! Своєю публікацією від 23 березня ц. р. «При світлі «Кримської світлиці» або аргументи проти опонентів» ви мене по-справжньому ошелешили. Якби це було якесь прокомуністичне, шовіністичне чи будь-яке інше видання, що не приховує своїх антиукраїнських позицій і відверто спрямоване на задоволення імперських сверблячок сусідньої держави, то така публікація здивування не викликала б. Але коли такі статті дозволяє собі оприлюднювати друкований орган Конгресу Українських Націоналістів, що завжди позиціонував себе як твердинна державницька сила, і при цьому не надає слова звинувачуваній стороні, це не може не ошелешити.
Ця публікація, як з’ясувалося, занепокоїла не тільки мене. Принаймні півдесятка осіб, з якими я телефоном обговорював цю статтю, були приголомшені не менше. Ми, давні передплатники «Кримської світлиці», не можемо знати всіх деталей звільнення з посади головного редактора газети В. Качули. Але порівнюючи змістовність «Світлиці» за редакторства Качули і після його звільнення, можемо робити певні висновки. На превеликий жаль, вони є невтішними для української справи.
Бридко читати нападки в «комісарському стилі» одних заслужених журналістів на іншого, теж, до речі, заслуженого.
Бридко, що підзаголовок статті – «аргументи проти опонентів», на мою думку, абсолютно не відповідає дійсності.
Аргументи, як на мене, повинні спиратися на факти, які бодай задокументовані. Наскільки мені відомо, ніяких ревізій діяльності редакції газети «Кримська світлиця» не було. І те, що автори публікації в «Нації і державі» вважають аргументами, такими не є. Їх можна сприймати лише як версії, витягнуті із комісарських галіфе.
Коли перечитував цю статтю, в пам’яті мимоволі зринали деякі епізоди з роману К. Симонова «Живые и мертвые». Досвідчений читач пригадає, як Симонов описує діяльність деяких «штатних» базікаючих патріотів. Пам’ятаєте, як у тяжкий час панічного відступу Червоної армії партійці-горлопани не зупиняли наступ ворога збройно. Вони організовували «трійки» і починали шукати і врешті-решт знаходили винуватих у відступі Робітничо-селянської червоної армії.
Саме «закомісареність» стилю цієї статті не може не навести на думку про її замовність. «Заслужені» автори, а це, нагадаю, підлеглі пана Сатаренка, отого, що неправедно звільнив В. Качулу, працівники Газетно-журнального видавництва В. Бурбан, І. Малюта і А. Ситник, вже, на щастя, не можуть використовувати методи сумнозвісного Л. З. Мехліса, коли «сначала расстреливаем, а потом фамилию спрашиваем». Не ті, слава Богу, часи. Але ця «закомісареність» зрезонувала у мені такими рядками:

Чорний ворон чорну мітку
Чорноперо кинув в Крим.
Світле Слово впхав у клітку
Дзьобом хижо гвалтівним.
Загорнувши дух «Світлиці»
В заяложений гламур,
Причесав, немов дівицю,
Гребінцем із трьох культур.
А без духу – що за праця?
Без позицій – яка твердь?
Лиш слухняність папарацтва
І шикарна – з глянцем – смерть.

Як з’ясувалося, я далеко не поодинокий у такій оцінці ситуації з «Кримською світлицею». Ось як відгукнулася на цю проблему київська поетеса Тамара Костецька:

«КРИМСЬКА СВІТЛИЦЯ»
(Реінкарнація)

Та святиться ім’я твоє!
Хай святиться!
Тільки не помирай,
«Кримська світлице»!
Дешеву пляжну повію
зробили з тебе, розцяцьковану,
а душу твою спантеличено
і зацьковано…
Пусто-порожній реліз
не звеселить подорожнього.
Так жалко,
жаль до сліз
листочка твого кожного…
Я знаю магічні слова,
щоб тебе оживити.
От і нагода трапилася
тебе зцілити.
Хоч хижа сторота п’янь
отут у Києві
Не чує твоїх волань –
в такому похмільному вияві
любові до тебе… Агов!
Світися, світлице світла!
Свята і спасенна душа
на диких вітрах не зблідла.
Знову заграй життя кольорами,
а не мертвотним блиском!
Хай заспіває щасливе «Джерельце»
біля твоєї колиски!
Хай золоті потоки любові,
добрі, веселі і чулі
славу співають твоєму поводиреві,
пану Качулі.
Пощади, сохрани і помилуй, Творець,
нашу мову, державу, світлицю…
Хай святиться ім’я Твоє у віках!
Хай святиться…

Та «закомісарені» звинувачувачі В. Качули ситуацію оцінюють з діаметрально протилежних позицій. Не спираючись ні на які документи, вони звинувачують його в усіх мислимих і немислимих гріхах. Але мені не дуже віриться, а скоріше, дуже не віриться, що головний світличанин мав можливість всі кадрові питання вирішувати безконтрольно, на власний розсуд. Як на мене, то люди нехай запрошують на роботу хоч власного тестя, або тестя свого тестя, аби це було лише на користь справі.
А щодо закидів на його бізнесову активність, то як я не напружував пам’ять, але прізвище Качула серед грошових мішків України мені пригадати не вдалося.
І як нам бути з презумпцією невинуватості?
І як нам бути з презумпцією порядності?
... Чи з презумпцією непорядності?
Тим часом «заслужені» київські підписанти у своєму пасквілі нагадують про необхідність шанувати кримінальний кодекс, навівши заяложену цитату Остапа Сулеймана Берта Марія Бендер-бея з «Дванадцяти стільців» Ільфа і Петрова, лишаючи поза увагою той факт, що то була лише декларація «великого комбінатора». Бо у своїй повсякденній діяльності «син турецькопідданого» кримінальний кодекс порушував ледве не на кожному кроці. Саме така бурхлива діяльність літературного героя і підказала мені назву цієї публікації. До речі, а нинішня ситуація з «Кримською світлицею», за яку взяли з передплатників грубі гроші, а тепер випускають лише раз на місяць, нічого Бендерівського вам не нагадує? Які небудь київські газетні «нью-васюки» або підфарбований «великими комбінаторами-реформаторами» газетний «тушкан» - (ні духу українського, ні змісту!) для незабутньої Еллочки-людоїдки. Ви що ж, читачів «Кримської світлиці» до рівня Еллочки зібралися опустити, котра зі своїм словниковим запасом здатна лише кольорові картинки в газеті розглядати?
Щоби закінчити тему «бендеріади», зауважу авторам статті «При світлі «Кримської світлиці»..., що карнавал в «білоштанному» Ріо-де-Жанейро відвідував не головний редактор «КС» Качула, а зовсім інші особи. Високочиновні особи держави. За державний кошт, до речі. І кошт чималенький.
Сам Остап Сулейман Берта Марія Бендер-бей пишався і наголошував, що він «син турецькопідданого», і вважав, що найуспішніше він себе зреалізує десь у закордонні.
Мені здається, що В. Качулу прибрали з посади саме за українство. Певно, були особи, зацікавлені в тому, щоб відсторонити газету від участі у висвітленні президентських виборчих перегонів, позбавити кримських українців, яким і так непросто в автономії, свого рупора. Комусь кісткою в горлі була не лише професійна, газетярська діяльність головного редактора, але й активна громадська робота, популярні масові культурницькі заходи, спрямовані на об’єднання, згуртування співвітчизників.
Прибираючи В. Качулу з посади, ці особи мали на меті надати «Світлиці» інше, не державницьке спрямування, поставити «на верный путь», змусити працювати «в нужном направлении». І таку «оновлену» «Кримську світлицю» презентувати новому президенту чи президентці. Це моє особисте бачення ситуації, або, якщо хочете, моя версія, яка грунтується на співставленні часу розправи зі «Світлицею» з деякими фактами і подіями нашого суспільного життя. І найголовнішим аргументом на підкріплення цієї версії є порівняння газети, яка виходила за В. Качули, з тією, яку читачі отримують (втім, знову цілий місяць не отримують!) тепер. Тоді «Кримська світлиця» була з державницькою, непідцензурною позицією, відкритою для діалогу, для висловлення читачами свого наболілого.
Те, що почало виходити за нового редактора, назвати газетою можна лише умовно. Складається враження, що редакція тепер просто не знає, чим заповнити площу, зловживаючи величезною кількістю ілюстрацій і білих плям у кожному номері. Автори, які «розкомісарилися» проти Качули, запевняють, що «оновлена» «Світлиця» нібито робитиметься за «європейським» штибом.
Щиро дякую трійці «заслужених» авторів-просвітителів: невиконання зобов’язань перед передплатниками – це, виявляється, і є високий європейський стиль? А я, заквашений на розуміннях традиційної порядності, вважав європейським стилем діаметрально протилежне – тобто, цілковите дотримання зобов’язань. Хіба ж є європейськістю те, що «оновлена» «КС» доходить до передплатників не щотижня, а удвічі, утричі рідше?
Не знав. Отакий дрімучий провінціал. Тепер, просвітлений трійцею професіоналів, буду знати.
Та все ж не хочеться такого «високого європейського» стилю. Хоч убийте, але не хочеться. І ані трішечки не соромно своєї провінційності. Бо мені, як і моїм однодумцям, не потрібна «Світлиця», у якій немає «Світлиці».
Київські дядьки-автори мали б зрозуміти, що їхніми опонентами є не В. Качула, не читачі-патріоти, не виплекана ними у роки боротьби за виживання в суворих кримських реаліях справді українська «Кримська світлиця». У них один єдиний опонент - Україна, для якої така газета була справжнім інформаційним і духовним форпостом у непростому кримському регіоні.
Риторичне запитання до «європеїзаторів»: які переспективи мають держави, що власноруч знищують власні форпости?
Наприкінці своєї статті в «Нації і державі» автори тішаться з того, що «оновлена» «Кримська світлиця» почала користуватися більшим попитом. Вибачте, шановні, у це якось не дуже віриться, бо постійні і давні передплатники «Світлиці» відмовляються від такої газети.
А якщо й так... Невже «закомісарені просвітителі» не второпають, що коли дух зрівняти з крамом, розтиражувати і винести на торговисько, то найпершими, найщедрішими замовниками і покупцями такого товару будуть вороги?..
Такі ситуації, які ми розглядаємо, в нашій українській історії були, на жаль, є і будуть. Ось як про щось подібне мовиться в Івана Багряного у вступі до поеми «Аvе Магіа», написаному, як лист до друга: «Не турбуйся, це ж просто: ти кажеш «Обминай те каміння, будь гнучким, будь липким, улесливим, запобігливим і, головне, будь покірним — і ти будеш щасливий». Це кажеш ти, що маєш титул редактора... Ну, а я кажу: «Ходи тільки по лінії найбільшого опору і ти пізнаєш світ. Ти пізнаєш його на власній шкурі. А пізнавши світ, ти пізнаєш себе і не понесеш ніколи душу свою на базар, бо вона буде цінніша за Всесвіт, і не буде того, хто міг би й купити. Пробував і я ходити по-твоєму і як ходять інші, і не зумів. Це гидко. Це більше ніж гидко. А гидше те, що такі та шукають сучка в оці твоєму»...
Чи можемо ми щось відняти чи додати до цих слів автора «Саду гетсиманського», «Огненного кола», «Тигроловів»? Це вже залежить від нашого світогляду, самооцінок, нашої порядності чи ницості.

Петро КОВАЛЬ,
не заслужений, не журналіст,
пересічний обдурений передплатник «Кримської світлиці».
Січеславщина,
Дніпропетровський район,
с. Олександрівка.

"Кримська Свiтлиця" Тема "Резонанс"
http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8393

Із захопленням газети так сталось, як і гадалось. Фото.

2010-05-10T20:46:00.001-07:00

Так виглядав за часів Віктора Качули вхід до будівлі, де розміщувалась редакція газети:

А це - вигляд нині. Промовисто, чи не так?

За чиєю вказівкою знищена вивіска? Відповідь: за вказівкою нинішнього редактора :) Пилунського, який виконує всі забаганки чиновників міністерства культури і туризму.

За будь-якої влади існують чиновники, які нищать все українське?

Слухання щодо незаконного звільнення головного редактора «Кримської світлиці» переноситься вчетверте

2010-05-07T03:56:00.000-07:00

07 травня 2010 р.

Не інакше, як знущанням над Віктором КАЧУЛОЮ, який й далі залишається безробітним, бо його трудова книжка досі в Києві, можна назвати те, що відбулося на так званому судовому засіданні за фактом його незаконного звільнення з посади головного редактора газети «Кримська світлиця» наприкінці минулого року, вважають члени Комітету півострова по захисту «Кримської світлиці», куди входять передплатники та читачі колишньої газети, які були присутні в суді, а також голова Кримського КУНу Василь ОВЧАРУК, голова Української Громади Криму Владислав ХМІЛОВСЬКИЙ, голова Ліги етнічних українців Криму «Лелека» Петро Смолянінов та інші представники патріотичних сил Криму. Про це заявив голова управи Кримської організації Української Народної партії Микола БОРИСЕНКО. Так він прокоментував «вже третє судове слухання 5 травня, що відбулося в Київському районному суді м. Сімферополя, яке виявилося рекордно коротким». Причиною цього, за його повідомленням, була «відсутність третьої сторони — Міністерства культури і туризму України, про що суду було повідомлено факсом менше як за дві години до початку слухання». За словами представника УНП, «поважною» причиною цього виявилася…відсутність коштів на відрядження(!) представника Міністерства в Сімферополь, про що повідомляється у факсі».
«Не менш дивує й той факт, що хоч сторони — і В. КАЧУЛА, і довірена особа відповідача, директора «Газетно-журнального видавництва» В. САТАРЕНКА, його заступниця Н. МЄХ — погодилися на розгляд справи без участі третьої сторони, суддя відклав слухання аж на липень, бо, як з’ясувалося, в червні в нього відпустка, — зазначив представник УНП. — Н. МЄХ в свою чергу заявила, що в липні відпустка буде в неї, і суд, скоріше за все, буде знову перенесено на невизначений термін».
«Тож САТАРЕНКО, використовуючи штучно створену тривалу паузу в судовому розгляді, подав позов у Господарський суд на Віктора КАЧУЛУ про сплату боргу за реалізацію газети — 28 тис. грн., які в минулому році, коли Міністерство припинило фінансування газети без поважних причин і «Світлиці» довелося буквально виживати, довелося пустити на поточні редакційні витрати — сплати за телефон, Інтернет, утримання редакційного комп’ютерного видавничого комплексу, витратні матеріали, пошту, відрядження та ін.», — зазначив Микола БОРИСЕНКО.
За його словами, «якби Міністерство культури України було впевнено в тому, що виграє суд над незаконно звільненим головним редактором Віктором КАЧУЛОЮ, він вже давно б відбувся». «Причина затягування процесу одна: звільненого редактора просто хочуть «дотиснути» і заставити відступитися, бо нікому в новій владі не потрібна справжня патріотична україномовна газета», — підсумував представник УНП.
Також він пояснює прояв агресії проти КАЧУЛИ й тим, що ДП «Газетно-журнальне видавництво» спішить використати ситуацію, щоб списати на нього свої гріхи, оскільки зі слів нового Міністра культури і туризму України М. КУЛИНЯКА стало відомо, що з десяти видань, анонсованих цим видавництвом, він бачить лише одну газету, «собівартість якої не зовсім адекватна».Також виявилося, що не розрахувалися з поліграфічним підприємством, яке друкувало цю продукцію, хоча кошти Міністерство на це «Газетно-журнальному видавництву» виділяло немалі — близько 5 млн. грн. (http://www.dt.ua/3000/3680/69102/ )». «В цьому напрямку вже працюють правоохоронні органи», — додав він.
Микола БОРИСЕНКО нагадав, що «наприкінці минулого року керівництво «Газетно-журнального видавництва» Міністерства культури і туризму України» незаконно звільнило головного редактора «Кримської світлиці» Віктора КАЧУЛУ, якого заступник Міністра культури та туризму України М. ЯКОВИНА та директор «Газетно-журнального видавництва» Мінкультури» В. САТАРЕНКО через застосування шантажу намагалися примусити «добровільно» написати заяву на звільнення за власним бажанням». «Віктор КАЧУЛА відповів відмовою та подав заяву до суду про скасування догани та поновлення його на посаді головного редактора», — зазначив він. За його словами, «проти незаконних дій колишнього керівництва Міністерства висловила протест українська громадськість Криму, яка ініціювала створення Комітету по захисту «Кримської світлиці» Віктора КАЧУЛИ».
«А тим часом, газета «Кримська світлиця» зусиллями нового керівництва поступово припиняє своє існування, виходячи все рідше та рідше, як повідомляють в кіосках «Союздруку», — підсумував Микола БОРИСЕНКО.

Тетяна Степченкова, прес-служба
Кримської організації УНП, 050 2853997

Чи є патріотом модератор форуму Майдан-Крим?

2010-04-10T10:20:00.000-07:00

Tatarchuk ® є модератором форуму Майдан-Крим і позакривав всі теми, повязані з обговоренням болючого для українців Криму питання. Його Пилунський взяв на роботу на посаду під назвою СІНЄКУРА. Головним завданням лишається не робота в газеті, яка не виходить, а замовчати проблеми українців Криму, поставивши перепону на форумі Майдану.
Виникає просте питання: чи патріотичний цей форум? Чи гідно займає посаду Tatarchuk ®?
Ганьба?

ЗАКАЗУХА ПОПЕРЛА

2010-04-10T01:23:00.000-07:00

З кінця минулого року почали публічно підніматися питання про долю газети „Кримська світлиця”, над якою несправедливо учинив розправу руками своїх поплічників колишній міністр культури і туризму України В. Вовкун, звільнивши з роботи її редактора Віктора Качулу та розгромивши трудовий колектив. Проте, коли редактор звернувся до суду, захисники редакції припинили публічні виступи, щоб ніяким чином не впливати на судове рішення. Тим більше, що порушення трудового законодавства з боку Вовкуна і його прислужників очевидне. Але команда порушників не витримала. Напередодні судового розгляду, яке, нагадаю, відбулося 29 березня в Київському районному суді м. Сімферополя, у засобах масової інформації поперла заказуха, на світ божий вилилася маса липових звинувачень проти того ж Качули, певно, з надією, що всю цю гидоту прочитають судді і ... Словом, зрозуміло. Про свої наміри вони так прямо і заявляють: „Отож, творчі працівники ДП "Газетно-журнальне видавництво" Міністерства культури і туризму України вимушені ще до судової ухвали дещо охолодити емоції таких "захисників української преси" на півострові”- (виділено мною - А.К). Це примушує й нас повернутися до болючої теми переслідувань кримських патріотичних журналістів.
Авторами першого опусу заказухи, обнародуваного, як не дивно, у газеті «Нація і держава», яка, можна сказати, була посестрою «Світлиці» того зразка, що редагувався В. Качулою, стали аж два заслужені журналісти України - Іван Малюта та Анатолій Ситник і прилиплий до них Володимир Бурбан. Останній для поважності підписався званням „заслужений працівник культури” та „письменник”. Не відаю, яке він там колись писав „письмо”, що дописався аж до письменника, але це гуртове заслуговує особливої уваги. Воно надто поважне. Написане в дусі справжнього соціалістичного реалізму, бо, як і годиться, захищає „добро”, тобто, начальство, і бореться проти „зла”, тобто, проти тих, хто спробує протистояти начальственному свавіллю. Його, тобто цього свавілля, до речі, зазнав і сам Бурбан, який був переведений з редактора „Культури і життя” на нижчу посаду, а його місце посів давній друг Вовкуна А. Сєріков. Словом, чим нам сильніше покарання, тим нам миліші пани.
Другий опус, розміщений в інтернеті на сайті «Майдану», належить якомусь Олександру Корнійчуку, чомусь досі не заслуженому ні на ниві журналізму, ні на ниві культури (такий висновок роблю, тому що у підпису немає посилання ні на які заслуги) . Але, гадаємо, все це ще попереду: при такій хватці та великій схожості його творіння з попереднім опусом тут нема іншого шляху, як у заслужені. Якщо ж будуть якісь гальмування, то можна й посперечатися: мовляв, ось вони написали - і всі заслужені, а я теж майже те саме, а відзнаки ніякої. Зате ім’я і прізвище у нього аж надто вже символічні. Чомусь нагадують про відомого радянського класика-драматурга, який писав не лише класичні п’єси, а й доноси на замовлення сталінських поплічників і з власної ініціативи, що, по-перше, убезпечувало його самого від сталінських репресій, а по-друге, ще й допомагало легше просуватися вперед у середовищі таких же соціалістичних класиків, інколи залишаючи їх аж далеко позаду, навіть далі від сибірської Колими. Та й я сам, грішним ділом, пожалкував, що колись відмовився від пропозиції увійти в список представлених на заслуженого, уступив право журналістам іншим, яких вважав заслуженими більше. А не відмовився б, то зміг би опонувати ворогам кримських товаришів паритетним, так би мовити, підписом.
Не хотілося б повторювати всі ті приклади та інсинуації, що „прикрашають” творіння вищеназваних авторів, з їхніми облудними поясненнями та трактуваннями, але дещо в загальних рисах розкрити маю, бо й сам деякий час працював у «Кримській світлиці», тож про її проблеми знаю не зі сторони. Ще у січні після запевнень колишнього президента Ющенка, що він захистить «Світлицю», її колектив і редактора, його сатрапи, певно, „на виконання” президентської обіцянки пригрозили, що того ж Качулу, якщо він не упокориться, посадять у в’язницю. Так і зараз вони погрожують тим же самим. І публічно звинувачують у всіх негараздах і злочинах, які лише спроможні придумати.
Різниця у цих творіннях досить таки незначна. Якщо „славна” трійця письменників та заслужених більше спеціалізується на докорах іншим письменникам та заслуженим, які стали на захист теж заслуженого журналіста Качули і трудового колективу редакції, то тезка славетного драматурга йде второваним попередником шляхом – „рубає” прямо з плеча. Мабуть, упевнений, що агресивна риторика зможе замінити факти і стати царицею звинувачення. У сталінські часи це спрацьовувало. І за цих принципів, звичайно, доречно, сипати термінами типу „безчинства”, називати Качулу „місцевим князем”, іронізувати над учиненою київськими чиновниками трагедією і часопису, і людей, що його сумлінно в ім’я України вони творили вже 17 літ. Він майже цитує Качулу, приписуючи йому слова: „Справжня катастрофа, газету закривають, редактора звільнили, борги зростають і винні у всьому цьому київські чиновники”. І погодимося, що це таки правда. І погодимося, що „пан Качула ніколи публічно не звітував про фінансові справи газети, лише скаржився на брак коштів”. Не звітував, оскільки вся бюджетна бухгалтерія велася не ним, а тим же Газетно-журнальним видавництвом. І якщо так хочеться пану Корнійчуку звіту, то має прозвітувати саме воно, і, можливо, вирішити з ним особисто, яку форму публічності для цього обрати.
Тоді може щось детальніше проявиться щодо оголошених ним махінацій. Погодьтеся, гучне і страшне слово. Почувши його, так і хочеться когось та на нари... Тим більше, якщо мова йде про якісь таємничі дві структури, тобто про дві „Кримські світлиці”, одна з яких начебто обжирається бюджетом, та ще й друга на цьому бюджеті теж розкошує. І чому тоді тому ж Качулі єрепенитися, кричати про якусь там бюджетну недостачу, про уявні недофінансування і скорочення кадрів. Живи і, так би мовити, фінансуйся на здоров’я. І, вчитуючись в твердження Корнійчука, можна подумати, що підстави, вірніше, база для цього є. Він заявляє, що „...Видавництво за рахунок бюджетних асигнувань покривало всі редакційні видатки на друк, закупівлю паперу, сплату оренди редакційного приміщення, заробітну плату працівникам редакції «Кримська світлиця». В той же час, усупереч його заяві, недостатність фінансування підтверджують Газетно-журнальне видавництво і сам же він в іншому випадку. Протягом минулого року ГЖВ не сплачувало вчасно ні за випуск газети, ні за оренду приміщення, наробивши боргів більше 100 тисяч гривень, обрізало зарплати і знищило гонорари. І якби не ота друга «Кримська світлиця» - а це, до речі, ніяка не підпільна структура, а те підприємство, яке десяток років до ГЖВ було офіційним і законним видавцем газети, то ніколи б не бачила редакція ні ремонтів, ні нових меблів, ні оргтехніки для свого комп`ютерного видавничого цеху. І якби хоч на місяць припинилися виплати за користування телефонами чи Інтернетом, до чого ГЖВ взагалі не докладало рук, то редакція просто оглохла б і осліпла б. Редактор і сам ставив питання про закриття того підприємства, сприймаючи його, як зайве навантаження. Ставив лише цілком нормальну умову: щоб всі витрати на забезпечення видання «Кримської світлиці», як передбачалося державним бюджетом, виконувалися ГЖВ. Але як попереднє, так і наступне керівництво ГЖВ за це просто не бралося.
Після перереєстрації газети ніхто не взяв собі з того підприємства ні копійки, видатки йшли лише на підтримку і створення умов для діяльності редакції, що, нагадаю, не поспішало остаточно переоформлювати на себе ГЖВ. І це легко перевірити, якщо підняти бухгалтерію. Але авторам «заказухи» це, звісно, важче, ніж просто огульно звинуватити, заявити про якісь качулинські привласнення. І те ж стосовно зарплат. 5000 гривень, які заздрісно називає автор, по-суті невелика зарплата для редактора загальнодержавного видання, та і її ні разу сповна не виплачували. Може б авторам варто поцікавитися, скільки мають зарплати той же Сатаренко і той же улюбленець Вовкуна Сєріков, який за короткий строк перебування у ГЖВ вже обіймав посади то редактора „Пам’яток України”, то якогось міфічного шеф-редактора видавництва, а зараз „Культури і життя”, одночасно залишається негласним управлінцем усього ГЖВ і ініціатором усіх знищень, що втілюються у ньому. Вони в Києві ближчі до каси і до управління цією касою, і певно що мають можливості більше продемонструвати свою безкорисність, ніж ті, хто в Криму. Чи продемонстрували?
Автори опусів заявляють, що через „Кримську світлицю” змушені були скоротити зарплати для тих, хто працює в Києві. Бо Качула відмовився скоротити кадри в Криму. Отакий він, виходить, лиходій. А насправді? Він не вимагав чогось зайвого, а лише прохав, щоб не знищували колектив, як знищили ряд підпорядкованих ГЖВ культурологічних видань, щоб віддавали газеті те належне, що визначене державним бюджетом, який захищався і виборювався для цієї газети зусиллями громадськості та попереднім керівництвом ГЖВ. І пропонував, якщо гальмується перерахування коштів зверху, разом ставити питання і бити тривогу. Не били й не ставили. А якщо б поставили хоч би раз, то, можливо, Вовкун не потратив би 2 мільйони 200 тисяч гривень на карнавал у Бразилії, а дещицю б виділив для тих своїх підлеглих, хто в скруті. І той же Сєріков не розкошував би, не здорожував би випуски „Пам’яток України”, перетворюючи їх на майже сімейні альбоми вищих українських чиновників, в тому числі Ющенка і Вовкуна. Ось тут би глибоченько попорпатися драматурговому тезці, а не в світличних недоданих копійках. Можливо, не те що б опус написав, а й трагедію, а ще краще, комедію. Справді було б цікаво: Вовкун і Бразилія, Вовкун у запальному танці з жагучими чорношкірими бразильськими українками, Вовкун і два мільйони, Вовкун і голодні українсько-кримські і українсько-київські патріоти. Словом, сюжетів маса. Та ще для таких талантів... Блиск.
Та ні. Ідеї не сприйняті, інтригуючі теми не помічені, сподівання побачити, почути щось цікаво-захоплююче і талановите не справдилися. Усі надії на святкову неординарність перебила нудна і буденно-сіра чиновницька сюжетна традиція – нищити того, хто слабкіший. Можна тут і по трьох Совиках посоватися, родичах між собою дуже далеких, але винних у тому, що працювали у виданні. Що бухгалтер Совик не погодилася на дурну пропозицію переїхати працювати головним бухгалтером у Київ без ніяких пропозицій житлового улаштування. І хорошу журналістку знеславити за те, що вона донька редактора. Така, знаєте, вимальовується собі мафія, що насіла на бюджет, якого не дають, і злочинно майже задарма „вкалує”, випускаючи хорошу газету. Ату її... Та ці хоч спеціалісти, добре свою справу знають і роблять. А ті нові керівники ГЖВ ні писати не вміють, ні справу нормально організувати. Тільки того й добилися, що розвалили її, розігнали колективи та припинили видання своїх газет та журналів і відновили їх частково лише після того, як півень та кудись клюнув, тобто, коли почав підніматися загальний осуд проти їхньої, з дозволу сказати, діяльності. Одним тільки й похваляються у своїх опусах, що примусово звільнили Качулу і що такий випадок в історії ГЖВ стався вперше. Але чомусь не кажуть, що тут вперше в історії з’явилися такі керівники, що здатні лише дрова ламати. До речі, це заняття у них, можна сказати, профільне - той же Сатаренко раніше працював з лісоматеріалами...
У статтях багато й іншої брехні, яка миттєво спростовується реальними фактами. „Принципові” заслужені та незаслужені, огульно звинувачуючи Качулу у різних порушеннях та злочинах, чомусь зовсім не звертають уваги на історію його звільнення і розгрому трудового колективу ”Кримської світлиці”, який є співзасновником видання. Не помічають, що ті дії є беззаконням. І за них мають відповідати той же Вовкун і ті ж новоспечені ним керівники ГЖВ.
І все ж, прочитавши їхні статті, з деякими постулатами та цитатами хочеться й погодитися. Особливо із завершальним корнійчуківським акордом:
„Ці факти свідчать про порушення Статей 364 та 365 Кримінального кодексу України «Зловживання владою або службовим становищем» і «Перевищення влади або службових повноважень» та інших законів України. А це значить - виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від двохсот п'ятдесяти до семисот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”.
Справді, факти свідчать, але тільки проти тих, хто знищує авторитетне кримське видання, його колектив і його редактора. І можливо, що з відповідним переадресуванням дана підказка суду з боку „просунутого” у юридичній царині журналіста цілком заслужена.

Анатолій Ковальчук.
м. Київ.

В. М. Король: «ТОМУ БІБЛІОТЕКУ, ЯКУ Я РАНІШЕ ПЕРЕДАВ У КОРИСТУВАННЯ «КРИМСЬКІЙ СВІТЛИЦІ», Я ЗАБИРАЮ...»

2010-03-30T08:26:00.000-07:00

Головному редактору
газети НЕ «Кримська світлиця»
Леоніду Пілунському,
голові партії РУХ в Криму

від постійного передплатника
та шанувальника «Кримської світлиці»,
ветерана-інваліда 2-ї світової війни
Короля Володимира Максимовича

З В Е Р Н Е Н Н Я
Особисто не сприймаю рейдерський метод захвату редакції газети «Кримська світлиця», яка 18 років радувала передплатників не тільки Криму, а й усієї України та поза нею.
«Нова» газета та її передплатники втратили:
- право друкувати без цензури свої матеріали, поезію, спогади, оповідання;
- незаконно звільненого головного редактора Віктора Качулу – досвідчену, шановану людину;
- ліквідацію дитячо-юнацької газети «Джерельце», звільнення її шеф-редактора, відомого поета Данила Кононенка;
- переведення друку газети до Києва, звільнення кваліфікованих співпрацівників газети;
- право на свободу слова, бо вивели з-під критики голову партії БЮТ, екс-прем’єра Ю. Тимошенко напередодні виборів Президента України та враховуючи майбутні вибори (для цього й був зроблений переворот);
- діти шкіл, гімназій, вишів – право на участь в постійних конкурсах: на кращу поезію та оповідання, пісню, знання державної мови, історії рідного краю і т. ін.; отримання винагород: музичних інструментів, комп’ютерів. Дитяча творчість всеукраїнських конкурсів була переднім краєм боротьби за Україну, її мову, культуру, мистецтво, а не була ареною боротьби за владу. Організаторами всіх конкурсів була «Кримська світлиця».
Як для мене, «Кримська світлиця» була життєутверджуючим ковтком свіжого повітря, щирих, правдивих історичних досліджень науковців-істориків, які проживають і творять в нашому Криму. Навіть у важкі періоди безгрошів’я «Кримська світлиця» своєчасно приходила до свого читача, передплатника.
Не відчув нічого світлого в нинішній «Кримській світлиці», хіба що постійну «передовицю» головного редактора – взявши за взірець газету «Правда». Та ще телепрограму на цілу сторінку, нікому не потрібну, бо до передплатника газета приходить тоді, коли закінчується останній день програми.
Думаю, що малюнками, фарбами газета нікого не здивує.
Тому бібліотеку, яку я раніше передав у користування «Кримській світлиці», я забираю та передаю у власність Українській гімназії. Там вона більше користі принесе. Прошу Вас зберегти бібліотеку в цілості.

В. М. КОРОЛЬ.
29. 03. 2010 р.
м. Сімферополь.

З архіву "Кримської світлиці"

"КНИГА – ДУХОВНИЙ МІСТОК ДО ДЕРЖАВИ", -
так вважає сімферополець В. М. Король, який зробив цього тижня справді "королівський" подарунок для "Кримської світлиці" (а значить, і для усіх її читачів), передавши до редакційної читальні добру половину своєї унікальної українознавчої бібліотеки.
Наш читач Володимир Максимович Король в Криму мешкає недавно – переїхав сюди з Кіровограда. Ми вже розповідали про його нелегку долю сина "ворога народу". Але це було лише продовженням, а не початком нашої дружби, яка зав’язалася одразу ж після знайомства.
У себе, в Кіровограді, Володимир Максимович разом з однодумцями мали за "штаб-квартиру" редакцію місцевої газети демократичного спрямування "Народне слово", редактор якої Валерій Павлович М’ятович запропонував до їхніх послуг редакційну приймальню.
Тут, при газеті, створювалися і демократична ветеранська організація "За державність і злагоду в Україні", і Товариство політв’язнів та репресованих. Тут гуртувалася й релігійна громада УПЦ КП. І все то – заслуга ініціативного центру на чолі з Володимиром Максимовичем, поєднана з доброю волею головного редактора газети – їхнього однодумця.
Відкривши для себе "Кримську світлицю", Володимир Король одразу ж переконався щодо своєї внутрішньої спорідненості з нею. Він бажав би, щоб наш часопис став не лише "творчою лабораторією", а й гостинною світлицею, двері якої відчинені для кожного, кому болить доля своєї держави, хто хоче відчути себе "серед своїх", прагне краще пізнати історію свого народу.
І перший крок для реалізації цього задуму Володимир Максимович здійснив – він подарував "Кримській світлиці" добру половину власної бібліотеки, яку підбирав з великим смаком і наполегливістю. Книги ці мають стати тим об’єднавчим началом, що привабить сюди читачів-однодумців. А це – близько двохсот збірок творів українських письменників, державних діячів, науковців.
Чи можливо ще десь познайомитися з об’ємними томами енциклопедичного характеру, присвяченими голодомору в Україні, або ж заглибитися в документацію науково-практичної конференції, пов’язаної з діяльністю української дивізії СС "Галичина"? Зрозуміло, що перш ніж підтримувати чи критикувати, бажано мати про будь-який історичний факт об’єктивну інформацію максимального обсягу. А чи має її хто-небудь в Криму – особливо з таких складних і суперечних тем?
Твори, присвячені Михайлу Грушевському та його власні, оповіді про гетьманів Сагайдачного, Хмельницького, "Історія запорозьких козаків" Д. Яворницького, "Історія України" І. Крип’якевича, "Національні символи" А. Сокульського, "Історія галицького стрілецтва" М. Литвина, "Рідні голоси з далекого континенту" – усім цим живим сторінкам нашої історії немає ціни. Серед авторів такі високоавторитетні в Україні письменники, як О. Гончар, М. Коцюбинський, Ю. Мушкетик, Є. Гребінка, О. Кобилянська, М. Стельмах, О. Апанович, М. Слабошпицький, П. Глазовий, П. Мовчан та багато інших.
А ще подарував Володимир Король для "Кримської світлиці" чудовий портрет Тараса Григоровича Шевченка, аби він прикрасив куточок, де розташовуватиметься бібліотека.
– Уявіть собі, як би цікаво можна було проводити тут Шевченківські свята! Для усіх демократичних сил Кіровограда вони завжди були надзвичайною подією, – розповідає Володимир Максимович. – І взагалі нам, українцям, треба якомога більше спілкуватися поміж собою. Особливо це важливо напередодні виборів, щоб ми не "проспали" свого президента.
Я теж, як і багато інших, був свого часу зросійщеним, а повернувся до рідної мови завдяки щирому бажанню і... читанню. Цікава книга – це найкращий підручник для опанування мови. І нізащо не повірю, що це так вже складно – сам вивчив свого часу російську за півтора місяця, поки перед відправкою на фронт нас готували на молодших сержантів. Дуже хотілося б, аби подаровані мною книги допомогли українцям пригадати свою мову, а росіянам – стати ближчими до своєї держави. І мені втішно про це думати...
Втішно і нам думати про те, що попри свій вже солідний вік та виснажливі хвороби, які залишила по собі війна, Володимир Король може скласти приклад будь-якому молодому козакові.
І він ніколи не залишиться "у минулому", бо живе майбутнім.

Тамара СОЛОВЕЙ.
№29 за 18 липня 2003 р.

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 09.03.2010 > Тема "Резонанс"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8391

УНП: слухання щодо незаконного звільнення головного редактора «Кримської світлиці» переноситься на 5 травня

2010-03-30T08:14:00.000-07:00

Судове слухання справи за фактом незаконного звільнення з посади головного редактора газети «Кримська світлиця» Віктора КАЧУЛИ, яке мало відбутися 29 березня в Київському районному суді м. Сімферополя, перенесено на 5 травня. Відповідач — директор «Газетно-журнального видавництва Міністерства культури і туризму України» В. САТАРЕНКО — не з’явився на суд, повідомивши листом, що не має змоги, і попросив перенести дату слухання. Про це повідомила голова Центральної районної організації Української Народної партії м. Сімферополя Тетяна СТЕПЧЕНКОВА.

За її словами, «пан САТАРЕНКО тепер не буде за довіреністю представляти в суді інтереси третьої сторони, якою був визначений у позові вже колишній Міністр культури В. ВОВКУН, котрий підписав наказ на звільнення В. КАЧУЛИ. Міністерство культури з цього приводу також звернулося до суду з листом, в якому у зв’язку зі зміною довіреної особи просить перенести дату слухання». «На думку Віктора КАЧУЛИ, все це, скоріше всього, пов’язане з кадровими змінами у самому Міністерстві культури і туризму, тому за порадою адвоката він також подав до суду клопотання про заміну відповідачів: тепер це будуть безпосередньо Міністерство культури і туризму України і ДП “Газетно-журнальне видавництво Мінкультури України”, а не їхні керівники, які, як бачимо, також не вічні», — зазначила представниця УНП. За її словами, «29 березня заслуженого журналіста України Віктора КАЧУЛУ прийшли підтримати в суді українські патріоти Криму, передплатники «Кримської світлиці».

Тетяна СТЕПЧЕНКОВА нагадала, що «наприкінці минулого року керівництво «Газетно-журнального видавництва Міністерства культури і туризму України» незаконно звільнило головного редактора «Кримської світлиці» Віктора КАЧУЛУ, якого заступник Міністра культури та туризму України М. ЯКОВИНА та директор «Газетно-журнального видавництва Мінкультури» В. САТАРЕНКО через застосування шантажу намагалися примусити «добровільно» написати заяву на звільнення за власним бажанням». «Віктор КАЧУЛА відповів відмовою та подав заяву до суду про скасування догани та поновлення його на посаді головного редактора», — зазначила вона. За її словами, «проти незаконних дій колишнього керівництва Міністерства висловила протест українська громадськість Криму, яка ініціювала створення Комітету по захисту «Кримської світлиці» Віктора КАЧУЛИ».

Прес-служба Кримської організації УНП, 050 2853997

ДОПОМОЖІТЬ НАМ ПОВЕРНУТИ НАШУ "Кримську світлицю"!

2010-03-22T12:35:00.000-07:00

Жінки незалежного товариства "Прозерок" надіслали копію звернення до тодішньої влади. Ні відповіді, ні тодішньої влади немає. Немає і так потрібної всім газети. Є статті з інших газет, переклади російськомовних книжок нікому не відомих авторів, друкуються календарі з неукраїнськими датами і іменами в газеті з украденим чиновниками і місцевими штрейкбрехерами славним іменем.

ХТО "З’ЇВ" «КРИМСЬКУ СВІТЛИЦЮ»?

2010-03-22T12:32:00.001-07:00

Відкритий лист Українському Урядові,
редактору "Кримської світлиці" панові Пилунському

Хто "з’їв" "Кримську світлицю"? Невже так званий український уряд?
Якщо це так, то у Дереві Життя Українства взагалі, а кримського зокрема, вирубано половину розкішної крони. Бо чого варті партійні газетки, що роздмухують міжусобну ненависть? А от "Кримська світлиця" В. Качули за духом була ідентичною українському характерові: толерантною до опонентів, але, де треба, то і наступальною в ідеології... І таку ми її передплачували на цілий рік. Та "рідні урядовці" порушили нашу угоду й громадянське право на вибір газети та "підсунули" нам картинки й ідею зречення від українства, або поголовне змішування етносів: он, бачте, українець-християнин Каленчук О.П. уже давно перекинувся на іншу віру, назвався Алі Мухамедом, а ви й досі прагнете чогось українського... Спасибі Владиці, що "потішив" нас зворотним переходом мусульман у християнство. Що ж, у кожній нації є люди, які ходять по життю зиґзаґами, а то й, може, уздріли духовні переваги віри іншого етносу. Таке трапляється, та не є визначальним у людських спільнотах. А Ви, пане Пилунський, думаєте інакше? Чи міркуєте (а, може, за Вас розмірковував "український уряд"?), що нашим російськомовним і татарськомовним друзям не треба вчити державну мову? Тому Ваша газета тримовна? Вважаємо це приниженням українських громадян іншого етнічного походження.
Редакторська стаття " Кримської світлиці" у № 6-7 за лютий досить обтічна, але з неї ми зрозуміли, що "старому" нема вороття. Це вже як і що трактувати, як "старе". Попередня "Кримська світлиця" була давня і своїм змістом зібрала відповідних передплатників... Рідні державники-співзасновники змінили папір і дизайн газети — це похвально. Але ж із картинок на суші й під водою, які превалюють над читвом, ми, дорослі передплатники, вже виросли!
У покараній за українськість газеті "Кримська світлиця" ми ще мали хліб насущний для внуків-правнуків: "Джерельце" раз на місяць і Кримчаночку щотижня у кольорі. А якщо "не нагнеш молодий дубок, то до старого дуба не берися" (народна мудрість). Це ж була чи не найкраща дитяча газетка-сіяч, про яку так майстерно дбав Д. Кононенко. А де тепер літературна сторінка цього ж редактора? Звісно, художні твори можна читати й у книжках! Та не часто беремо їх до рук за браком часу, а от у газеті неодмінно почитаємо. Саме тому й вимагаємо повернути нам передплачену нами "Кримську світлицю" та її редактора Віктора Качулу.

З повагою — група львівських передплатників газети "Кримська світлиця":
1. Ярослав Гірник — полковник, голова ЛОВ ВОВ,
2. Любов Романюк — Відмінник охорони здоров’я,
3. Олександра Захарків — доцент ЛОІ ППО,
4. Мирослава Зваричевська — Заслужений учитель України,
5. Володимир Королюк — інженер, учасник Другої світової війни,
6. Євгенія Ямінська — музикознавець,
7. Анастасія Гумницька — Заслужений учитель України,
8. Марта Бретун — голова товариства "Рідна школа"
та ще 21 підпис.

Дарія П’ятківська: «Я свій біль вам розказала…»

2010-03-18T23:47:00.001-07:00

Терноплянка Дарія П’ятківська, донька Іванни Блажкевич, відомої української громадської діячки – висловлює думки і почуття щодо ситуації із «Кримською світлицею»

http://www.mediafire.com/download.php?mih2omjlnae

Навіщо було руйнувати український острів духовності на півострові?

2010-03-18T10:18:00.000-07:00

Це кінець. Тепер вже й купувати не буду. Навіщо? Щоб псувати собі настрій?

2010-03-17T23:00:00.000-07:00

17-03-2010 22:50, Передплатник, колишній
Помовчіть! Це - Шевченко

Дочекалися. Тепер вже не має жодного сумніву, що те, що вкрало назву нашої Світлички робиться людьми без серця і розуму, робиться не українськими зайдами пройдисвітами, для яких не має нічого святого.

Помовчить! Це Шевченко
Так зветься неподобство, що надруковано на четвертій сторінці похудалого на поганенькому папері, але все ще кольорового, але вже похудалого варіанту колишньої Кримської світлиці за номером 10, що нарешті надійшов до кіосків. Під тією недолугою назвою чомусь надруковано відповідь на минулорічну статтю в Кримській правді "Опасная тарасоманія". На фото самітний Шевченко, біля якого квіти. Чомусь фото, які ви бачете внизу не надрукувала згвальтована Світличка, а надрукувало вороже до українства Кримське ехо. Ніби й не вешталися представники редакції під час покладання квітів... та на відкритті української книгарні біля кінотеатру імені Тараса Шевченка. Вешталися, все фотографували, а результат?
Це кінець. Тепер вже й купувати не буду. Навіщо? Щоб псувати собі настрій? Він і так достатньо зіпсований останніми подіями в країні.
Бог вам усім суддя київські убивці нашої Світлички. Дійде й до вас черга.
http://www2.maidanua.org/news/download_thread.php3?bn=maidan_krym&trs=-1&thread=1268859038

УНП: спалення підручників в Сімферополі свідчить про перекоси в кримському освітньому процесі

2010-03-16T12:02:00.000-07:00

«Акція спалення підручників новітньої історії України представниками україноненависницьких сил в Сімферополі — це наслідки послідовної роботи Міністерства освіти та науки Криму, яке постійно відстоює викладання радянського варіанту історії України та ігнорує розсекречені архіви СБУ», — вважає голова управи Кримської організації Української Народної партії Микола БОРИСЕНКО. За його словами, «відсутність реакції Міністерства освіти Криму на цю жахливу подію свідчить про мовчазну підтримку акції Міносвітою Криму на чолі з Міністром освіти комуністом В. ЛАВРОВИМ».
«На запитання журналіста нашої газети «Кримське слово» щодо акції, помічник Міністра освіти відповів, що «інформація про спалення підручників в Міністерство не поступала» й тому коментувати відмовився», — зазначив представник УНП.
«Оскільки в учнів виникло бажання знищити підручники, то це ставить під сумнів компетенцію вчителів історії тих шкіл, — вважає Микола БОРИСЕНКО. — Це означає, що Міносвіти України має негайно проінспектувати щколи Ялти, Феодосії, Керчі, Євпаторії, з яких школяри привезли підручники для спалення». За його словами, «інформацію про школи можна отримати в керівника республіканського комітету партії «Київска Русь» Н. ПОЛЯКОВОЇ, яка займалася підготовкою акції, про що повідомив кримський представник ПСПУ Ю. КУРТОЧКИН».
За думкою представника УНП, «Києву вкрай необхідно звернути увагу на відповідність викладання історії в кримських школах, затверджених методичними планами, бо дуже часто деякі політично заангажовані кримські викладачі історії протирічать змісту підручників, затверджених Міністерством освіти та науки України». «Те ж саме, тільки в більшій мірі, стосується й ВНЗ автономії».
Тепер, коли в Міносвіти Криму, завдяки нашому дзвінку, нарешті через три дні «дізналися» про акт спалення підручників в Сімферополі, ми чекаємо реакції на нього з боку Міністра освіти В. ЛАВРОВА, який має захистити освітній процес автономії від втручання в нього політичних партій, зокрема, кримських представництв ПСПУ та партії «Київська Русь», що порушили п. 1 та 2 ст. 8 Закону України «Про освіту» та мають нести за це відповідальність, — сподівається Микола БОРИСЕНКО.

Тетяна Степченкова, прес-служба
Кримської організації УНП, 050 2853997

Просимо Вас посприяти тому, щоби повернути нам, читачам, ту газету, якої нас позбавили...

2010-03-12T06:08:00.000-08:00

Голові Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України
з питань розслідування випадків втручання органів державної влади і місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність ЗМІ
та інших повідомлень про тиск на свободу слова в Україні,
народному депутату України
Едуарду Анатолійовичу ПРУТНІКУ

Ми, давні передплатники „Кримської світлиці”, стривожені зняттям з посади редактора газети Віктора Качули. Не знаючи всіх подробиць справи, можемо оцінювати результативність цього кроку лише на підставі вражень від нової газети в порівнянні з попередньою „Світлицею”.

Колишня „Кримська світлиця” сприяла формуванню високих моральних і духовних якостей, патріотичних почуттів жителів Криму і всієї України. Саме це приваблювало і нас, „материкових” передплатників. Газета приваблювала людей з активною громадянською позицією, які дбали про розбудову Української держави. Недарма ж серед її давніх, відданих читачів був учений зі світовим іменем, професор-історик Ярослав Дашкевич, який нещодавно відійшов у вічність... Він високо цінував „Кримську світлицю” – джерело правдивої інформації про минуле і сучасне суспільно-політичне життя в Криму та усій Україні, про її взаємини з близькими і далекими сусідами.

Нова газета дещо іншого спрямування, вона не задовольняє наші інтелектуальні читацькі запити. Глянцеві фотографії і крейдяний папір не можуть компенсувати потрібну змістовну інформаційну насиченість.

Вважаємо, що читачам Криму і всієї України потрібна така газета, якою була попередня „Кримська світлиця”, і вона надалі мала би виходити у Сімферополі. Адже в Києві є чимало різних видань.

Просимо Вас посприяти тому, щоби повернути нам, читачам, ту газету, якої нас позбавили, і відновити колишній склад редакції.

Степан Вовканич, доктор економічних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту регіональних досліджень НАН України.
Степан Гелей, доктор історичних наук, професор, проректор Львівської комерційної академії.
Роман Пляцко, доктор фізико-математичних наук, провідний науковий співробітник Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я. Підстригача НАН України, член Президії НТШ.
Лариса Крушельницька, доктор історичних наук, професор.
Йосиф Петрович, доктор економічних наук, професор, зав. кафедрою менеджменту і організації Національного університету «Львівська політехніка».
Микола Римар, доктор економічних наук, професор, зав. кафедрою менеджменту Львівського державного інституту новітніх технологій та управління ім. В. Чорновола.
Роксолана Зорівчак, доктор філологічних наук, професор, зав. кафедрою перекладознавства і контрастивної лінгвістики Львівського національного університету ім. І. Франка, член Президії НТШ.
Василь Лизанчук, доктор філологічних наук, професор, зав. кафедрою радіомовлення і телебачення Львівського національного університету ім. І. Франка.
Олександра Сербенська, доктор філологічних наук, заслужений професор Львівського національного університету ім. І. Франка.
Іван Крупський, доктор історичних наук, професор Львівського національного університету ім. І. Франка.

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 09.03.2010 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8388

Ахтем АЛІЄВ: "Цінували газету за справжній український дух"

2010-03-10T05:34:00.000-08:00

Давній читач «Кримської світлиці» Ахтем АЛІЄВ із с. Красногвардійського (Совєтський район в Криму) поділився своїми враженнями про стару-нову газету. Ахтем-ага переконаний, що присутність кримськотатарських анонсів у «Світлиці» навряд чи додасть їй читачів із середовища кримських татар, бо вони цінували газету зовсім за інше, зокрема, за справжній український дух, який нині, на жаль, втрачений...
http://www.mediafire.com/?jdqznunmmlv

Голова Союзу українок, м. Севастополь Богдана Процак: «Газета мала таку притягальну силу…»

2010-03-09T05:37:00.000-08:00

Слухати:
http://www.mediafire.com/?mdlz2iehyny

Газета «Крымская светлица» снова остановила свои выпуски

2010-03-03T10:07:00.001-08:00

03.03.10 16:42

Симферополь, Март 03 (Новый Регион, Евгений Андреев) – Злоключения теперь уже новой версии украиноязычной газеты «Крымская светлица» продолжаются.

В газетные киоски уже не пришло два пятничных выпуска, и все новации нового главреда, крымского депутата от фракции «Рух-Курултай» Леонида Пилунского остановились на третьем номере издания. Сайт газеты не обновляется, впереди – суды между старым и новым руководством печатного органа.

По словам Пилунского, у новой «Светлицы» продолжаются проблемы с финансированием и в 2010 году, так как не принят госбюджет. Пилунский отмечает, что улучшить полиграфию издания удалось благодаря сокращению арендных затрат и 6 сотрудников, близких к экс-редактору Качуле, «людей, которые, мягко говоря, ничего не делали в редакции». ( виділена особлива яскрава брехня п. Пилунського).

«Давайте дождемся, в конце марта будет судебный процесс, старый редактор подал иск на Министерство культуры, посмотрим. Самое главное для нас – чтобы каждый понял, что «Крымская светлица» – это для не для убежденных украинцев, а для всех, кто живет в Крыму – украиноязычная газета», – сказал депутат-главред в эфире телеканала «Черноморская».

Ведущая программы «Фокус» Валентина Самар отметила, что «Светлица» успела попасть в крымский антирейтинг СМИ в номинации «Голос вражды».

«Вы никогда не расширите количество читателей, и не сделаете привлекательной эту газету, если не смените тональность некоторых публикаций, в том числе и авторства Леонида Пилунского (особенно)», – заметила Самар.
http://www.nr2.ru/crimea/272863.html

КОНКУРС "Таланти та ерудити Севастополя"

2010-03-03T02:47:00.001-08:00

Міський конкурс "Таланти та ерудити Севастополя" проводиться під гаслом "Коли в людини є народ, тоді вона уже людина" та присвячується 80-річчю від дня народження Ліни Костенко й 10-річчю від дня заснування порталу "Українське життя в Севастополі".
http://ukrlife.org/main/index.html
http://ukrlife.org/main/uacrim/talants.html

ЩЕ ПРО «КРИМСЬКУ СВІТЛИЦЮ»

2010-02-26T03:54:00.001-08:00

!
Як повідомив редакції Віктор Качула, ще 11 січня він подав до Київського районного суду м. Сімферополя на своє київське керівництво, директора ДП “Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України” В. В. Сатаренка два судові позови: про скасування дисциплінарного стягнення та відновлення на роботі.
“З 2000-го я працюю на посаді головного редактора Всеукраїнської загальнополітичної і літературно-художньої газети “Кримська світлиця” з місцем перебування редакції у м. Сімферополі, — зазначив у позовній заяві В. Качула. — З 15 січня 2009 року відповідно до Установчого договору, засновниками газети виступають Міністерство культури і туризму України, Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Т. Шевченка і трудовий колектив “Об’єднаної редакції газети “Кримська світлиця”, який я як головний редактор, представляю.
З грудня 2006 року я перебуваю у трудових відносинах як головний редактор з ДП “Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України”, яке є державним підприємством Міністерства культури і туризму України, у відділі кадрів якого моя трудова книжка і трудові книжки всіх співробітників “Об’єднаної редакції газети “Кримська світлиця”.
За весь час роботи жодного дисциплінарного стягнення я не мав. За свою 25-річну журналістську роботу мав численні заохочення, зокрема, Почесні грамоти Президента України, Представництва Президента України в Криму, маю звання Заслужений журналіст України.
28 грудня 2009 року факсом я отримав з м. Києва наказ за підписом В. В. Сатаренка № 142 від 28.12. 2009 р. про накладення на мене дисциплінарного стягнення — догани. В мотивувальній частині наказу вказано: “Протягом тривалого часу головним редактором газети “Кримська світлиця” систематично не виконувалися вимоги наказів та розпоряджень Міністерства культури і туризму України і ДП “Газетно-журнальне видавництво”. Роз’яснення, що були надані адміністрації видавництва, не пояснюють дійсні причини неналежного виконання керівних розпоряджень”.
Це не відповідає дійсності. Ніяких наказів, розпоряджень, які б я не виконував, не було, окрім відстоювання інтересів газети і моїх настійних пропозицій стосовно збереження колективу редакції.
На порушення ст. 149 Кодексу законів України про працю від мене не було витребувано письмове пояснення перед накладенням вказаного дисциплінарного стягнення. З оригіналом наказу про накладення стягнення під розписку я ознайомлений не був.
Серед підстав у наказі про стягнення вказані службові записки головного бухгалтера, головного економіста, заступника директора ДП ГЖВ, з якими мене теж не ознайомили. А 29 грудня 2009 року, також факсом, я отримав наказ за № 143 про моє звільнення з посади.
Оскільки дисциплінарне стягнення зроблене з грубим порушенням чинного законодавства, а за своєю суттю є формальним приводом для наступного звільнення, на підставі ст. 148, 149, 150, 231, 233 Кодексу законів України про працю прошу визнати незаконним та відмінити наказ № 142 від 28 грудня 2009 р. про накладення на мене дисциплінарного стягнення у виді догани”.

* * *
“Наказом № 143 від 29 грудня 2009 року за підписом Сатаренка В. В. та погодженим з Міністром культури і туризму Вовкуном В. В., який було надіслано факсом, мене було звільнено із займаної посади головного редактора Всеукраїнської загальнополітичної і літературно-художньої газети “Кримська світлиця” на підставі п. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України “за систематичні порушення вимог наказів та розпоряджень Міністерства культури і туризму України, ДП “Газетно-журнальне видавництво” без поважних причин, неналежне виконання службових обовязків”, — зазначено у другій позовній заяві В. Качули.
Звільнення мене із вказаних підстав вважаю незаконним, тому що:
1. Ніяких, а тим більше систематичних порушень своїх обов’язків, наказів і розпоряджень Міністерства культури і туризму України і ДП “Газетно-журнальне видавництво”, а також правил внутрішнього трудового розпорядку не допускав.
2. Заходи дисциплінарного чи громадського стягнення раніше до мене не застосовувалися, окрім виданого спеціально для звільнення 28 грудня 2009 р. наказу про оголошення догани.
3. Попередньо про звільнення мені не було повідомлено.
4. Крім того, моє звільнення не було погоджене з двома із трьох співзасновників газети — трудовим колективом “Об’єднаної редакції газети “Кримська світлиця”, який я представляю та за дорученням якого підписав Установчий договір у січні 2009 року між Міністерством культури і туризму України, та Всеукраїнським товариством “Просвіта” ім. Т. Шевченка.
Згідно зі ст. 2, 5, 233, 235 Кодексу законів про працю України та част. 1 ст. 367 Цивільно-процесуального Кодексу України прошу:
1) поновити мене на посаді головного редактора Всеукраїнської загальнополітичної і літературно-художньої газети “Кримська світлиця”;
2) стягнути з ДП “Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України” на мою користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у зв’язку з незаконним звільненням”.
Віктор Качула
м. Сімферополь, 11 січня 2010 р.

* * *
17 лютого 2010 року о 10.30 в Київському районному суді м. Сімферополя мало відбутися попереднє судове слухання справи за фактом незаконного звільнення з посади головного редактора газети “Кримська світлиця” Віктора КАЧУЛИ.
Суд ухвалив цивільну справу за позовом Віктора КАЧУЛИ до директора ДП “Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України” В. САТАРЕНКА про скасування догани та поновлення його на роботі і призначив до розгляду в судовому засіданні на 29 березня 2010 року о 15.00 за тією самою адресою.
http://slovoprosvity.org/2010/02/25/ще-про-«кримську-світлицю»/

п. Оксана зі Львова: «Так жахливо нас ошукали, наплювали в душу…»

2010-02-26T00:01:00.000-08:00

Коли газета була всеукраїнською, а не належала купці чиновників з міністерства, вона обєднувала людей і чергового виходу передплатники чекали з нетерпінням. Зараз газети немає. Мабуть буде колись. З дарунком-додатком "Культура і життя", який роздають безкоштовно обмоскаленим бомжам на київському вокзалі чи метрі. Невже безголовість в міністерстві суцільна і нескінченна?

Ось що написала в приватному листі одній з кримських українок п. Оксана зі Львова.

Голова Феодосійської організації Союзу Українок Алла Осадча: «Кримська світлиця» була сімейною газетою».

2010-02-21T01:17:00.001-08:00

Слухати:
http://www.mediafire.com/?n3zqnxqjm15

21 лютого — Міжнародний день рідної мови. ПРО СЛОВА

2010-02-20T12:04:00.000-08:00

.
ПРО СЛОВА

Ось слова, прості і пишні,
Всякі — кручені й прямі,
Горді й ниці, святі й грішні —
Ось слова — зажинок мій.

Серп в руці — а втяти страшно:
Колос й кукіль — все ж впаде.
Тут не вкосишся замашно,
Треба — вибрати святе,

Те просте, що хлібом стане,
Влучне те, що користь дасть,
Горде — що як стяг над нами,
І пряме, що не продасть.

Хто там строчить з-поза вуха
В сто газет мільйон рядків?
Нащо людям та макуха
Зі словесних остюків?

Що в снопи зіжнеш, пов`яжеш —
Буде з того й хліб такий.
Тільки хто ж спасибі скаже
За погані глевтяки?

Людям треба — паляниці,
Лиш по хлібу скажуть — свій!
Ось слова — прості і пишні,
Горді й ниці, святі й грішні —
Ось слова — зажинок мій...

Віктор КАЧУЛА,
1983 рік, факультет журналістики Київського держуніверситету.

Тепер і "Слово Просвіти" стурбоване ситуацією із "Кримською світлицею"

2010-02-19T10:50:00.000-08:00

У київській газеті від 18 лютого надруковано три матеріали.

ПОВЕРНІТЬ НАМ «КРИМСЬКУ СВІТЛИЦЮ»

Світлана ДОРОШЕНКО,
відповідальний секретар,
заступник голови Севастопольського міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка

Кожне слово “Кримської світлиці” для мене як ковток свіжого повітря в задушливій атмосфері шовіністичного Севастополя. Газета порушує гострі питання, болючі проблеми, але вміє робити це так, що читач бачить світло в кінці тунелю.

Очевидно, газета своїм патріотизмом та незалежним характером не влаштовує київських чиновників. Я звернулась до п. міністра В. Вовкуна із закликом не знищувати українську патріотичну газету, яка завдяки стійкості, мужності й високій професійності творчого колективу, очолюваного В. Качулою, протистоїть дезінформації, українофобії, імперській пропаганді проросійськи налаштованих кримських засобів масової інформації, поновити В. Качулу на посаді головного редактора та відновити фінансування газети. Відповіді на моє звернення досі не надійшло. А 30 січня ц.р. я отримала “Кримську світлицю” — витвір видавничої ради під головуванням А. Сєрикова (м. Київ). Головним редактором призначено Л. Пилунського. Незвичний формат, глянцевий папір, приглушений тон висловлювань та занадто яскраві ілюстрації — все чуже і немиле. Не знаю людей, які увійшли до видавничої ради нової газети. Можливо, це високопрофесійні фахівці. Але їхній моральний рівень викликає великі сумніви. По-перше, потрібно пожити в Криму, щоб робити якісь політико-суспільні висновки, а по-друге, порядні люди не посягатимуть на чужу інтелектуальну власність, віднімаючи в колег засіб до існування.

“Кримська світлиця”, заснована 31 грудня 1992 року, належить трудовому колективові підприємства “Об’єднана редакція газети “Кримська світлиця”, і дотації на її видання з державного бюджету через Міністерство культури і туризму не означають, що газета перейшла в стовідсоткову власність Міністерства. Очевидно, що видавнича рада діяла за вказівкою високого керівництва, але у кожної людини завжди є вибір. Сумління й журналістська етика мали б підказати, як діяти в таких ситуаціях.

Хто заважає міністрові Вовкуну і його однодумцям створити нову українську газету в Криму й завоювати симпатії читачів? Але пан міністр пішов іншим шляхом. Він захопив колективне майно й інтелектуальну багаторічну працю колективу, скористався його творчим набутком, не замислюючись над моральними наслідками цього кроку.

Право людей на вільний вибір джерела інформації, як і права трудового колективу “Кримської світлиці”, брутально розтоптано. Нині читачам накидають блідий, безбарвний, немічний покруч, витворений слухняними чиновниками в Києві. Вимагаю від міністра п. Вовкуна: поверніть мені справжню “Кримську світлицю”, поверніть читачам їхню душевну втіху, ту “Кримську світлицю”, до якої впродовж десятків років не було жодного зауваження, поверніть газету її творцям і власникам — “Об’єднаній редакції газети “Кримська світлиця”.
Те, що відбувається навколо української преси в Криму, на жаль, непоодинокий випадок. З початку 2009 року п. Вовкун призупинив фінансування “Дзвону Севастополя”, того ж таки року влада намагалася закрити газету “Флот України”, а тепер накинуто зашморг чиновницького свавілля на “Кримську світлицю”. І це в Криму, де українське слово протистоїть шаленому натискові російського шовінізму та українофобії, а тому потребує всебічної державної підтримки. Отже, йде наступ на свободу слова в Україні.

Інформую Президента України Віктора Ющенка, народних депутатів — патріотів України про те, що п. Вовкун ще торік почав наступ не тільки на українське слово, а й на українські історичні символи: пам’ятник П. Сагайдачному в Севастополі. Не маючи до нього жодного стосунку, не вивчивши думки місцевих українців-патріотів, він у промовах говорив про його знесення. Чи може обіймати таку високу посаду п. Вовкун?

Поверніть “Кримську світлицю” читачам і трудовому колективу!

http://slovoprosvity.org/2010/02/18/поверніть-нам-«кримську-світлицю»/

ОНОВЛЕННЯ ЧИ ВМИРАННЯ?
http://slovoprosvity.org/2010/02/18/оновлення-чи-вмирання/

ДІАЛОГ У СВІТЛИЦІ ПРО «СВІТЛИЦЮ»
http://slovoprosvity.org/2010/02/18/діалог-у-світлиці-про-«світлицю»/

Без коментарів. Sapienti sat.

2010-02-19T01:45:00.000-08:00

«Кримська світлиця» теперь выходит в совершенно новом формате
Общество , 2010-02-09 17:28:26

Единственная украиноязычная газета Крыма с нового года кардинально изменила формат, вместо материалов с заказным политическим уклоном, теперь газета будет делать уклон на литературно-публицистический и культурный материал. Кроме того, изменился и формат газеты, с января она выходит на 32 полосах, вместо 8.
Кардинальные изменения в содержание и формат газеты внес ее новый редактор Леонид Пилунский, который возглавляет редакцию с начала этого года. Сегодня свет увидел второй номер газеты «Кримська світлиця». Крымскотатарских читателей газета радует материалами на крымскотатарском языке. Отметим, что это первая украиноязычная газета в Украине, которая по инициативе Пилунского имеет колонку на крымскотатарском языке. На первой странице имеются флаги Украины, Крыма и Тамга крымских татар.Новая «Кримська світлиця» яркая и содержательная, в ней много материалов о крымскотатарских деятельных культуры и искусства. Тираж газеты – более 1000 экземпляров. Выпуск газеты осуществляется с 1992 года при финансировании Министерства культуры Украины.

Нияра Нурмамбетова

QHA
http://qha.com.ua/haber2.php?id=3026

Видалені думки рейдера, який покаявся.

2010-02-18T00:45:00.000-08:00

Сьогодні, коли настала глупа ніч, до одного із персонажів, який брав участь у рейдерському захопленні газети "Кримська світлиця", прийшло прозріння і він надіслав на Кримський Майдан свої роздуми під псевдо "Червона Світка". Потім він змімікріював у "Мочилово"
Там такого вільнодумства не стерпіли - швидше за все через різкий заголовок. Поки модератор спав, ми встигли скопіювати текст.
Вважаємо за доцільне роздуми цього персонажа подати без купюр. Рукописи не горять. Прийде час, і справжнє ім'я автора стане відоме. А поки що знайомтесь із думками рейдера, який покаявся.

18-02-2010 01:39, Червона Світка
Анатолій Сєриков як уособлення типового сучасного шкідника малороса

Збіг місяць, як «Кримська світлиця» нарешті опинилася там, де мала бути з 30 листопада 2006 року. Щоб залишити у минулому байки про київських «рейдерів» наведемо деякі очевидні факти. Співзасновники «Кримської світлиці» 30 листопада 2006 року погодилися на радикальну зміну підпорядкування газети. По-перше, перестала бути співзасновником газети «КС» Кримська організація Національної спілки письменників України, по-друге, серед співзасновників з’явився мало зрозумілий колектив підприємства «Об’єднана редакція газети «Кримська світлиця»», по-третє, співзасновником газети «КС» стало Міністерство Культури та туризму України. Видавцем газети стало підприємство «Газетно-журнальне видавництво» Міністерства культури та туризму України. До відома плакальників за «Джерельцем». Жоден з теперішніх (з 30 листопада 2006 р.) співзасновників газети «КС» не є співзасновником газети «Джерельце», а ДП «ГЖВ» не є видавцем газети «Джерельце», тобто усі волання на їхню адресу з цього приводу не мають жодних підстав.
Саме 30 листопада 2006 року «КС» де-юре стала «Всеукраїнською літературно-публіцистичною і мистецькою газетою». Тобто один із нових співзасновників продиктував зміну напрямку.
Усі працівники включно з редактором В. Качулою були працівниками ДП «ГЖВ», їхні трудові крижки знаходилися у Києві. Тобто редакція з 30 листопада 2006 року було ПІДРОЗДІЛОМ ДП «ГЖВ» і не мала, а ні окремого балансу, а ні печатки, а ні рахунку. В. Качула не міг нікого, а ні приймати, а ні звільняти з роботи. Це робив директор ДП «ГЖВ».
Таким чином звільнення В. Качули 29 грудня 2009 року не може розглядатися, як «захоплення». Директор ДП «ГЖВ» звільнив керівника одного з своїх підрозділів (їх у ДП «ГЖВ» - сім). Законно чи ні то справа Суду.

Тепер про газету, як таку. На моє глибоке переконання, «КС» в останні кілька років була в стані очевидної стагнації. Кількість передплатників була критично низькою на межі одної тисячі, 70-80% публікацій були передруками з інших газет, або з інтернету. Газетні матеріали займали у кращому випадку перші три сторінки.

Після звільнення В. Качули з перервою більш ніж у два тижні після «проміжного» київського редактора на цю посаду було призначено заслуженого журналіста України Л. Пилунського. Відразу питання: «А хто керує випуском газети де-юре і де-факто?» На це питання не має однозначної відповіді. Але, на мою думку, де-факто газетою керує шеф-редактор ДП «ГЖВ» Анатолій Сериков, оскільки верстка відбувається у Києві й обличчя газети сформовано також у Києві. Як довго таку ситуацію терпітиме Л. Пилунський то окреме питання.
Вже вийшло три спарених випуску 2-3, 4-5, 6-7 газети. Можна робити попередні висновки.

Випуск 2-3.
На мою, думку цей випуск самий «прокримський» й одночасно самий проукраїнський.
В той же час жодної критики не витримує логотип газети. Він перевантажений символікою. При цьому загальнодержавна представлена тільки прапором України. А кримська – прапором АРК, гербом АРК та прапором незареєстрованої структури так званого меджлісу кримськотатарського народу з тамгою.
Відразу питання до А. Сєрикова: «На якій підставі Ви надаєте незаконну перевагу кримській символіці перед загальнодержавною? Це між іншим вже корупція. На якій підставі Ви взагалі розмістили в логотипі газети, яка видається за державні кошти прапор незаконної, незареєстрованної структури?» Впевнений, що ці питання можуть бути поставлені зацікавленими особами та організаціями й перед компетентними органами України, які мають повноваження розглядати справи про корупцію.
Слово «кримська» у логотипі набрано «вивороткою» на світло-сірому тлі непропорційно дрібними літерами порівняно із словом «Світлиця» й на відстані навіть у кілька десятків сантиметрів вже непомітне.
Повертаємося до першої шпальти Ч. 2-3. Внизу де йдуть анонси публікацій в одному ряду подано: КИЇВ – МІНСЬК – БАХЧИСАРАЙ – МОСКВА. Тобто такий собі ряд столиць держав. Будьте такі ласкаві, пане А. Сєриков, скажіть: «А якої держави столицею є Бахчисарай?»
На мою, думку крім оцих ляпів на першій шпальті, особливих зауважень то цього випуску не має.
Дивують тільки назви тем: «російство», «українство». Цікаво чи буть теми: «татарство», «єврейство», «німецтво», «англійство», «вірменство», «азербайжанство», «шведство»…?
Крім того у випуску повністю відсутні газетні новини як такі. В цьому випуску це можна пробачити тим, що була велика перерва у виході газети. Подивимося, що буде далі.

Число 4-5.
Логотип без змін. То ж ті самі питання до п. А. Сєрікова стосовно незаконної переваги.
Там де йдуть тематичні анонси знов дивина. В попередньому числі мали столицю невідомої держави «Бахчисарай», тепер маємо такий тематичний ряд: ХРИСТИЯНСТВО – ІСЛАМ – КАТОЛИЦИЗМ – КОМУНІЗМ.
Питання до п. А. Сєрикова: «Хіба католицизм, то не християнство? Чи у Вашу свідомість намертво вбито московський забобон, що християнство то тільки «істинно московскоє православіє»?»
Ну то так дрібничка. Бомбою цього випуску є інтерв’ю на восьми шпальтах самого А. Сєрикова з таким собі духовним покручем, зрадником віри батьків «українцем (я б сказав: «те ж українцем») Алі Мухаммедом. Цей зрадник та перевертень не тільки сам зрадив віру дідів-прадідів, а й увів у гріх дружину та дітей. Причому цій розлогій ганебній публікації перед послано коментар Владики Клімента: «Християни і кримські татари традиції спільних молитов» на двох шпальтах. Блюзнірство та моральна ницість «шеф-редактора» тут вперше виявляється у повній свої красі. Бо публікація Владики Клімента йде у тематиці «МУЗЕЙ», а розлогі теревені А. Сєрикова із запроданцем під тематикою «МИСТЕЦТВО». Тобто зрада українцем прабатьківської віри це тепер таке собі «МИСТЕЦТВО» від духовного покруча А. Сєрикова.
Відчуття огиди від «МИСТЕЦТВА» за А. Сєриковим не компенсують, а ні конспективна й далеко не повна розповідь про пам’ятники комуністичної доби у Криму (увесь час згадуєш того самого А. Сєрикова, як типового комуняку-покруча), а ні уривок із давно відомої статті Л. Пилунського.
Під темою «УКРАЇНСТВО» чомусь поруч із славетним І. Гасюком розташовано публікацію про ще одного духовного покруча – депутата однієї з Севастопольських райрад, який спалив паспорт громадянина України. Краще вже б цю публікацію запроторили до «МИСТЕЦТВА» по сєриковськи, там де йшлося про іншого зрадника.
Кримським татарам як таким присвячено ще одну публікацію на двох шпальтах. Загалом неукраїнським за глибинною своєю суттю публікаціям присвячено майже половина випуску.
Знову жодної публікації, яка б мала суто газетний характер, тобто була б новиною.
Загальне враження - другий випуск значно гірший за перший.

Випуск 6-7.
Ті ж самі претензії стосовно логотипу. Корупція, пане А. Сєриков. КОРУПЦІЯ.
Знову жодної новини як такої.
Маємо промовистий «ляп» подано програму «телеканал культура 8-14 грудня 2010 р. Навіщо їх взагалі друкують ці програми. Газета регулярно запізнюється й крім додаткового роздратування ці програми читачам нічого не додають.
Цей випуск свідчить: катастрофічно не вистачає матеріалів власного виробництва.
Маємо:
1. «Земля на всіх» В. Маковій (Київ) (2 шпальти);
2. «Ларишес» із Франції «Айбару» в Криму Людмила Чечель (інтернет-сайт maidan.org.ua) (2 шпальти);
3. «Чарівна гавань» (без автора, за матеріалами онлайн служби «Новини Криму») (1 шпальта);
4. Культура. Пізнання. Активність. Лідія Лебедева (передрук з газети «Крымские известия») (1 шпальта);
5. «Пекельні авіалінії» Пилип Мостоцький (інформаційна агенція «Росбалт» (2 шпальти) Тема «ТУРИЗМ» страшна україноненависницька стаття, яка відлякує потенційних туристів. Питання: «Наскільки все написане відповідає дійсності? Хто перевіряв?» На кого працюєте пане А. Сєриков?
6. «Зимові півонії Ольги Морозової» Анжела Шумова (1 шпальта, публіакація про Київ)
7. Художник-амфібія (прямо написано: у нас в гостях журнал «Міжнародний туризм») (3 шпальти)
Підбиваємо підсумок – 12 шпальт з 32 – запозичені публікації. Одна з них відверто україноненависницька: «Пекельні авіалінії».

Вітання від В. Качули: «Правільной дорогой ідьотє товаріщі!»

Чомусь випуски газет взагалі не прив’язані до якихось дат як таких. Це ще одна новина від А. Сєрикова.

Висновок. Шеф-редактор Анатолій Сєриков, як уособлення сучасного малороса, не спроможний забезпечити ритмічний випуск газети. Значна частина, запропонованих ним публікацій є відверто антиукраїнськими. А вперте надання незаконної переваги регіональній кримській символіці має, на мою думку, усі ознаки корупції.

Тижнева газета обсягом 32 шпальти (форматом В 4) не може бути підготовлена штатом із 4 творчих працівників (разом із редактором).

Це не можливо навіть теоретично (якщо тупо не дерти тексти та світлини з інтернету та інших газет, що "успішно" робив В. Качула).

Після скорочень замість редакції в Сімферополі фактично лишився невеличкий корпункт на чолі з власкором Л. Пилунським, посада якого має гучну назву "РЕДАКТОР".

Тобто А. Сєриков свідомо знищує газету.

Цапом відбувайлом зроблять А. Пилунського.

(кінець видаленого модератором допису)

Відбулося судове засідання щодо незаконного звільнення головного редактора «Кримської світлиці»

2010-02-16T04:56:00.001-08:00

17 лютого 2010 року о 10.30 в Київському районному суді м. Сімферополя відбулося попереднє судове слухання справи за фактом незаконного звільнення з посади головного редактора газети «Кримська світлиця» Віктора КАЧУЛИ.
Суд ухвалив: цивільну справу за позовом Віктора КАЧУЛИ до директора газетно-журнального видавництва Міністерства культури та туризму України В. САТАРЕНКА про скасування догани та поновлення його на роботі призначити до розгляду в судовому засіданні на 29 березня 2010 року о 15.00 за тією ж адресою.

Прес-служба Кримської організації УНП,
050 2853997

ФОМУШКІН вважає, що ЛУЖКОВ оскаржує статус Криму комерційним шляхом

2010-02-15T09:53:00.000-08:00

15/02/2010

«Українська народна партія вимагає від Служби безпеки України та Головного Контрольно-ревізійного управління перевірити комерційну діяльність уряду Москви в Криму, - зокрема, щодо законності придбання кримських санаторіїв», - заявив голова Кримської організації Української народної партії Олег ФОМУШКІН. За його словами, «завдяки зусиллям ЛУЖКОВА, Крим фактично перейшов у власність Москви». Так політик прокоментував заяву «регіонала» Олександра ЄФРЕМОВА, що заборона на в’їзд в Україну для мера Москви ЛУЖКОВА буде відмінена після офіційного оголошення Президентом ЯНУКОВИЧА.

За словами ФОМУШКІНА, «новий Президент має розібратися з незаконним захопленням кримської власності урядом Москви, а не дозволяти в`їзд ЛУЖКОВУ, який публічно закликав до порушення територіальної цілісності України». «Масове захоплення кримської землі та нерухомості росіянами відбувається з 1996 року, коли ЛУЖКОВ створив з цією метою фонд «Москва-Крим», - вважає голова Кримської УНП. Він заявив, що «сьогодні уряд Москви володіє в Криму, більш ніж 10 санаторіями з «vip-статусом». Окрім того, за активної «шефської допомоги уряду Москви, в Севастополі будуються житлові будинки нібито для офіцерів ЧФ РФ, які продаються за комерційними цінами переважно москвичам», - підкреслив політик. На його думку, «Москва робить все, щоб Крим зберіг свій «радянський» статус – регіону для відпочинку росіян та «заслужених» російських пенсіонерів». «ЛУЖКОВ активно оскаржує український статус Криму комерційним шляхом, акумулюючи у своїх руках кримську власність», - підсумував Олег ФОМУШКІН.
http://www.unp.ua/ua/bodycomments/26191.htm

Відкритий лист Ірини Фаріон Президентові України Вікторові Януковичу

2010-02-15T03:36:00.000-08:00

Товаришу Янукович!

Ці значною мірою сфальсифіковані президентські вибори підтвердили Ваш статус регіонального лідера найбільш зросійщеної частини України. Вона стала такою унаслідок страшних катаклізмів, які пережила наша нація за Московського панування через винищення етнічних українців голодом, репресіями і завезення натомість представників соціяльного дна з Росії. Такі патологічні обставини на цих теренах можуть продукувати лише окупанти, заганяючи свідомих і вільних українців у гето. Бо саме окупанти агресивно не приймають мови, культури та релігії автохтонної титульної нації, напихаючись благами нашої рахманної землі, де вона зберігає і збереже назавжди своє неповторне мовне і духово-культурне обличчя. Чи не здається вам, що українська земля безмовно, але страшно протестує проти такого виродження на її розлогих степах, поглинаючи щороку відчужених від неї шахтарів у копальнях… І так буде далі.

Постійне ваше і вашого охвістя зазіхання на визначальну ознаку нації – українську мову – свідчить лише про одне: ви агресивні, аморальні чужинці, помножені на засимільованих хохлів-плебеїв, – ніколи не здолаєте незалежної Української держави – бо вона вічна, ви ж – тимчасові, як ваша сумнівна перемога у депресивному регіоні; тимчасові, як ваші брудні статки, з якими навіть у пекло не входять; тимчасові, як безвольність і роздвоєність ющенків та популізм і брехня тимошенків.

Натомість вічними та аксіоматичними є такі основні засади творення України з єдиною державною українською мовою:

1. Двомовність України не є природним етнічно-суспільним явищем. Це наслідок понад трьохсотлітнього імперсько-російського терору щодо самої мови (близько 200 указів про її всезагальну і часткову заборони) – себто лінгвоцид, і винищення носіїв цієї мови – українського селянства голодом та інтеліґенції – репресіями – себто геноцид. Цю історично кричущу несправедливість треба негайно змінювати через всеохопні заходи протекціоністської політики держави щодо української мови.

2. Відповідно до світових стандартів Україна є моноетнічною державою, позаяк українці становлять 77.8%, хоч для цього досить і 70%. Із цього випливає не лише їхнє абсолютне право на державність лише однієї мови – української, але й аксіоматичність цього факту.

3. Російськомовні українці – це здебільшого мимовільні жертви окупаційного московсько-радянського режиму, навернення яких можливе тільки у лоні питомої мови і культури. Натомість феномен національного самозаперечення породжує злих і нещасних політичних геростратів.

4. Вагомим чинником української мовної політики є найбільша етнічна меншина України – росіяни (17.3%), із чого випливає два основні напрями державної діяльности: а) етнічні росіяни, як і представники всіх інших меншин, зобов’язані володіти державною українською мовою, як володіють державною російською башкири, татари, чуваші, мордва тощо у Росії. Їхній спротив слід трактувати як загрозу українським інтересам; б) усі меншини, серед яких і російська, мають бути забезпечені правом реалізації своїх національних потреб, що не суперечать потребам титульної української нації і не загрожують цілісності та єдності держави.

[b]Усвідомлюю, що ваш рівень інтелекту та морально-духовної деградації, як і всіх ваших подножків, не здатен збагнути сили цих аргументів, тому підсумую простіше. Ваше покликання – служити московському хазяїну і вести Україну двомовним шляхом – природне і незмінне. Ваше гасло – дві мови – одна країна таке ж безглузде, як одна дитина – дві матері.[/b]

Однак зовсім інше покликання в України, омитої кров’ю петлюрівських змагань і бандерівсько-упівських звитяг. Ви своєю плебейською психологією, моральним виродженням та агресивним чужинством мобілізуєте мільйони українців на повстання проти неоколоніялізму.

Дякуємо вам за цю страшну суспільно-політичну темінь перед неминучим світанком україноцентричної України. Ви – минущі. Ми, українці всієї України, а не регіональної – вічні.

Ірина Фаріон

Депутат Львівської обласної ради від ВО "Свобода"

Лауреат премій ім. О. Гірника та Б. Грінченка

Доцент катедри української мови

Національного університету "Львівська політехніка"

Тамара Костецька. «Кримська світлиця» (Реінкарнація)

2010-02-14T23:28:00.000-08:00

*
Та святиться ім’я твоє!
Хай святиться!
Тільки не помирай, «Кримська світлице»!
Дешеву пляжну повію
зробили з тебе, розцяцьковану,
а душу твою спантеличено
і зацьковано…
Пусто-порожній реліз
не звеселить подорожнього.
Так жалко,
жаль до сліз
листочка твого кожного…
Я знаю магічні слова,
щоб тебе оживити.
От і нагода трапилася
тебе зцілити.
Хоч хижа сторота п’янь
отут у Києві
Не чує твоїх волань –
в такому похмільному вияві
любові до тебе… Агов!
Світися, світлице світла!
Свята і спасенна душа
на диких вітрах не зблідла.
Знову заграй життя кольорами,
а не мертвотним блиском!
Хай заспіває щасливе «Джерельце»
біля твоєї колиски!
Хай золоті потоки любові,
добрі, веселі і чулі
славу співають твоєму поводиреві, пану Качулі.
Пощади, сохрани і помилуй, Творець,
нашу мову, державу, світлицю…
Хай святиться ім’я Твоє у віках!
Хай святиться…

12.02.2010

Сімнадцять років ми мали таке майже родинне коло спілкування...

2010-02-14T11:19:00.000-08:00

Ігор Хома
igorkhoma@ukr.net
13.01.2010 22:52

Хочу висловити свою щиру стурбованість долею"Кримської світлиці". Є її прихильником і читачем з часів заснування, особисто знаю головного редактора Віктора Качулу - справжнього патріота і людину, яка жертвує практично усім заради свого дітища - газети "Кримська світлиця". Це видання є вогником в брудному морі комерціаліазованих медіа, несе своїм читачам справжню духовність, заклик спинитись спинитись у нашому теперішньому світі тотальної корупції, погоні за матеріальною вигодою і всепроникачого цинізму - спинитись і замислитись - хто ми є? де наше коріння? що ми залишимо в спадок нашим дітям? Чи світ гламуру, лакованих авто і рахунків в інвалюті змусить нас забути про всі інші цінності цього світу. . .

Я свідомо не хочу акцентувати увагу на захисті саме української частини нашого духовного спадку, який ми мали би зберегти і передати нащадкам. Але якщо в європейсько-північноамериканському світі тотальною загрозою для духовної самоідетифікації є глобалізація "голівудсього" зразка, то на пострадянському просторі російськомовність типу безперервно штампованих і клонованих російськомовних серіалів і продукована на їх "кліше" субкультура є першою загрозою для духовного здоров'я східноєвропейського соціуму. Тому кожен паросток ідентичності, національно - культурної самодостатності, просто автентичності - є безцінним. Чому ми звертаємо увагу, які популярні в останніх часах фолькльорні фестивалі на зразок "Співочого поля" чи балканські фести? Є велетенський прошарок населення, культурні запити якого не задовільняють штамповані зразки "масс- культу", і які хочуть почути жиивий голос, живе слове, живу думку і музику. Яку, наприклад, ще років тридцять назад грали на гуцульських весіллях. І хочуть мати трибуну, де вони могли б висловити ці свої уподобання, свої критичні думки щодо теперішнього засилля гламуру і хеппі - енду в тиражованій через засоби медіа псевдокультурній болванці. . . І висловити свої думки про наболіле, і поспілкуватись з однодумцями, та й з опонентами!

Сімнадцять років ми мали таке майже родинне коло спілкування, свою трибуну, свою порадницю, свою сповідницю в на шпальтах "Кримської світлиці". Гинули, міняли напрями, ідеології, вождів, авторитетів (вони ж спонсори) десятки колись улюблених і шанованих видань. "Кримська світлиця" лишалась незмінною. Незмінною, доки її духовним батьком був Віктор Качула. Тепер на догоду змінній кон'юнктурі його замінять іншим. З газети зроблять черговий зразок кольорового гламуру, прихованої та відкритої реклами. І видаватимуть в Києві - звідти, безперечно, проблеми кримських українців (та й просто людей, небайдужих до проблематики, не пов'язаної напряму з ситим благополуччям) будуть видні краще. В потрібному ракурсі. Кому потрібному - ну ми всі розуміємо, "пришли иные времена. . . ", нова влада обійме повноваження як не за тиждень, то після другого туру напевно. . .

Але куди подітись нам, громадянам України, які щиро вважають її своєю ненькою? Які встають не по обставинах, а за покликом душі коли виконується гімн "Ще не вмерла. . ". . .
Яких чіпає за живе і українська пісня, і слово Шевченка. . .
І для яких "Кримська світлиця" була і трибуною, і форумом, і колом однодумців.
Чи збережеться вона після заміни Віктора Качули черговою "нужною" фігурою? Навряд. І це буде черговою нашою поразкою, черговою безсонною ніччю, черговим болем. Але єдине, що мене втішає - ми вже пережили десятиліття таких плювків в наші обличчя. Десятиліття зламаних і спаплюжених доль чесних людей. Десятиліття послідовних номеклатурних тріумфів, які їх "творцям" здавались незворотніми. А потім ми вибухнули Майданом!

http://svitlytsia.crimea.ua/guestbook.php

Стенограма прес-конференції Президента України Віктора Ющенка в Українському домі 12.01.2010

2010-02-14T08:13:00.000-08:00

В.Ющенко:
… зараз, коли ми говоримо про закрите «Сяйво» чи «Кримську світлицю», про яку такий великий розголос. Я дам доручення, щоб спасти це видання. Я його спасу. Але, вибачте, я хочу, щоб вся нація розуміла, що бюджет країни по закону знаходиться не в Президента, а в Прем'єр-міністра. Я найду відповідь на «Кримську світлицю». Але цим я хочу ще раз підкреслити, не питайте, чому не закрите фінансування по голодомору, Мистецькому арсеналу, Батурину, Чигирину, «Кримській світлиці» чому не виділені кошти…

Анатолій Ковальчук, «Кримська світлиця»:
- Шановний Вікторе Андрійовичу! Протягом року в нас знищується культурологічна преса України. Міністр культури та туризму Вовкун незаконно звільнив з роботи керівника цієї культурологічної преси Івана Орендочку, який 18 років тяг її, рятував від різних негараздів. Тепер же почалася розправа над газетою «Кримська світлиця». Незаконно звільнено з роботи її головного редактора, справжнього українського патріота Віктора Качулу. Це видання дуже важливе для України і для Криму, оскільки воно єдине загальнокримське видання і єдине справді патріотичне і україномовне видання в Криму. Арештовано останній випуск цієї газети, робляться якісь спроби, щоб почати випуск «Кримської світлиці» тут, у Києві. Дурістю називають цю спробу патріотично налаштовані народні депутати України, дурістю і ми самі вважаємо цю спробу. Нас цікавить питання, чи буде дана належна оцінка діям міністра Вовкуна і чи буде справедливе вирішення цього питання?

В.Ющенко:
- Дякую. Буде! Я завтра отримаю доповідь міністра Вовкуна з приводу його рішення, щоб зрозуміти його позицію, чим він керувався, коли єдиний україномовний орган у Криму втратив свого головного редактора. Я знаю, що там є певна частина претензій міністра не скільки до редакційної політики, скільки до формування кадрової політики, чисельності і деяких структурних питань. Але в будь-якому випадку це не повинно було бути підставою для прийняття такого рішення. Я в цьому переконаний. Ми добре розуміємо, про що йде мова, про яке видання. Тому я дам доручення Главі Секретаріату Вірі Іванівні протягом двох днів створити комісію Секретаріату і по даному питанню запропонувати мені кінцеве рішення по врегулюванню цього питання. Два дні, прошу, дайте для того, щоб повноцінну відповідь на ваше запитання я міг сформулювати з урахуванням позиції міністра і роботи комісії.
12.01.2010 21:00
Прес-служба Президента України Віктора Ющенка

Стенограма прес-конференції Президента України Віктора Ющенка в Українському домі
http://www.president.gov.ua/news/16413.html
Слухати:
http://www.mediafire.com/?mchtlzkjyjj

Віктор КАЧУЛА: Видавати газету з підозрілим реєстраційним свідоцтвом – незаконно.

2010-02-14T01:59:00.000-08:00

В неділю 14 лютого на ДТРК "Крим" Віктор Качула спростував кілька - за браком часу - новостворених міфів (побрехеньок - авт. блогу) навколо "Кримської світлиці".
Зокрема, він заявив, що в реєстраційному свідоцтві записано, що газета має одну мову видання - українську.

Телепередача "Млин" 14.02.2010. Ведучий Олександр Польченко. Учасники - Віктор Качула і Олег Фомушкін
http://www.mediafire.com/?mzyuoj5ymj0
4,5 МВ

СЛУХАЙТЕ РАДІОСЛОВО ПОЛІТИЧНОЇ ПОЧВАРИ ЯНА СІНІЦИНА

2010-02-13T10:38:00.000-08:00

*
Випадково нарвався на програму дротового радіо, де проходила заочна дуель між нізвідки з'явившимся білінгвом Яном Сініциним, який до цього не читав газету "Кримська світлиця" і радісно зустрів нове видання, де можна розглядати кольорові картинки, і поважною читачкою і дописувачкою Валентиною Іванівною Чекаліною.
Очевидно, що Ян Сініцин програв із розгромним рахунком, бо ще молодий і надто обмоскалений аби на рівних розмовляти з досвіченими людьми.

але - робіть висновки самі.

Радіо «Крим» Програма «Слово» від 13.02.2010 р. Веде передачу Олександр Польченко
http://www.mediafire.com/?nmmyyx31hmt
6.92 MB

НЕЛЮБОВ ДО ПЕРЕДПЛАТНИКІВ Є НАЙБІЛЬШОЮ ВАДОЮ ЗАХОПНИКІВ «КРИМСЬКОЇ СВІТЛИЦІ»

2010-02-13T03:41:00.001-08:00

!
Ця психологічна нелюбов пояснюється просто – ті 2100-2200 передплатників газети на 2010 рік – прихильники Віктора Качули і його редакційної політики.

Ця психологічна нелюбов матеріалізується Пилунським як виконавцем рейдерського захоплення таким чином: передплатники отримують газету не першими як то було за часів Качули. Це унікальне ієзуїтське відношення до людей, які вже заплатили гроші, а, значить, довіряють газеті.

Ієзуїтство полягає саме в тому, що, зневажаючи передплатників, газету доставляють в першу чергу до кіосків. Передплатники, серед яких є і пенсіонери, 2-3 дні спостерігають цю несправедливість, яка і виливається у телефонні дзвінки Пилунському, який критику на свою адресу не сприймає абсолютно. Якщо є в світі щось абсолютне, то це нуль і несприйняття критики Пилунським. Це можна зрозуміти: людина поставлена столичними рейдерами, у яких була ще й мета знищити дух тих 2100-2200 передплатників ДОБРОСЛАВНОЇ газети з усієї України.

Висновок: захопники газети знищили дух українства в газеті і нівелюють той дух серед передплатників і читачів, пропонуючи сурогат «Кримської світлиці», насправді іншу газету під вкраденим ними заголовком, який здобув свою добру славу за 17 років існування.

ПЕРЕДПЛАТНИК

ЦАЦКІ-ПЄЦКІ або ЗАХОПЛЕНА РЕЙДЕРАМИ ГАЗЕТА «Кримська світлиця» ПОЧИНАЄТЬСЯ З ПРИМІТИВНОСТІ І КОСМОПОЛІТИЧНІСТІ

2010-02-13T01:16:00.000-08:00

Ні для кого не секрет, що зовнішній вигляд газети має метою привернути увагу читача і на рівні підсвідомості несе величезну інформацію. Можна зрозуміти новітніх рейдерів газети, які в першому ж незаконно надрукованому числі поміняли шапку газети. Язик не повертається назвати це логотипом, який кияни безжально викинули.

Отже, опишемо, що бачить людина, яка підійшла до кіоску та передплатник газети, якого обдурили рейдери, підмінивши якісний інтелектуальний товар кольоровою жуйкою для очей.

На шапці газети маємо зображення трьох прапорів та фізичну карту Криму, герб автономії, загублену через маленький шрифт назву «кримська» та напис примітивним рубленим шрифтом «світлиця» жовтими літерами на темно-зеленому тлі. Таку комбінацію кольорів українською назвати важко, як і все інше. Також важко помітити духовний зв’язок цієї газети з материковою Україною.

Можна з великою ймовірністю припустити, що шапка газети робилась не в Криму, а в Києві, тому що психологічні недоліки того самого художника випирають і в назві газети «Культура і життя», де слово «життя» написано ще меншими літерами. Очевидно, що ті ж самі «київські дядьки», а зовсім не виконавець забаганок столичних рейдерів Пилунський, затверджували шапку (не логотип!!!) газети.

Оригінальний логотип газети «Кримська світлиця», відомий всім читачам газети, містить герб України, знамениті зернятка українського художника Нарбута та напис суто українським шрифтом. Все це розміщено на тлі блакитно-жовтих кольорів українського прапору. Логотип газети є суто українським, робився з любов’ю і душею.

Таким чином, один вигляд шапки нової газети відштовхує українця і будь-якого інтелектуального читача, який розуміється на символах та кольорах.

Висновок: шапка нової газети, рейдери якої вкрали собі добре ім’я «Кримської світлиці» та її майно, не тягне на логотип і зроблена без достатніх інтелектуальних та художніх зусиль дурною машиною, примітивно і космополітично.

Експерт

ХТО В КРИМУ ГОЛОВНИЙ ЦЕНЗОР? або ДОРЕДАГУВАЛИСЬ!

2010-02-12T11:33:00.000-08:00

З таким запитанням звернувся до нас постійний читач ДОБРОСЛАВНОЇ «Кримської світлиці». І надіслав кілька ДОКУМЕНТАЛЬНИХ матеріалів, щоб відвідувачі змогли зробити власні висновки.

Ось перший - прес-реліз про I-й фестиваль-конкурс української пісні кримських авторів, розісланий журналістам

Всеукраїнська загальнополітична і літературно-художня газета «Кримська світлиця»
ДО «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр»
Гарнізонний будинок офіцерів м. Сімферополя
Кримська філія Наукового товариства Шевченка
Кримське відділення Всеукраїнської музичної спілки

Запрошуємо
на I-й фестиваль-конкурс української пісні
кримських авторів

26 грудня 2009 року о 14 год. у концертному залі Гарнізонного будинку офіцерів (м. Сімферополь, вул. Пушкіна, 8 ВІДБУДЕТЬСЯ ФІНАЛЬНА ЧАСТИНА КОНКУРСУ І ЗАКЛЮЧНИЙ КОНЦЕРТ, ДЕ ПРОЗВУЧАТЬ НАЙКРАЩІ українські пісні, СТВОРЕНІ кримськими авторами. Переможці - автори музики та пісенних текстів, а також виконавці пісень, які компетентне журі і глядацька аудиторія визнають найкращими, отримають в нагороду спеціальні дипломи та цінні подарунки.

Кримська земля славиться пісенними талантами - і композиторами, і поетами-піснярами. Пригадаймо хоча б славетний «Запорозький марш» нашого знаменитого земляка-кобзаря Євгена Адамцевича, чия могила у с. Холмівці Бахчисарайського району. На весь світ відома невмируща пісня «Повій, вітре, на Вкраїну» на слова похованого у Ялті лікаря і поета Степана Руданського.

А що ж сьогодні? Чи проростає-твориться на кримській землі своя, власна, місцевими кримськими авторами створена, українська пісня? Чи конкурентноздатна вона? Чи чується у Криму, чи пробивається на сцену, в ефір, до слухачів?

До оргкомітету фестивалю увійшли фахів¬ці із Сімферопольського музучилища, Гарнізонного будинку офіцерів, Крим¬¬ського республіканського відділення Національної Все¬української музичної спілки, представники редакції «Кримської світлиці», Кримської філії НТШ, Всеукраїнського інформа¬ційно-культурного центру, відомі кримські артисти, співаки, музиканти. Вони переслухали десятки поданих на конкурс пісенних творів, написаних як професійними кримськими авторами, так і аматорами, і із задоволенням констатують, що кримська українська пісня в нашій автономії живе, твориться і розвивається! Хороших пісень дуже багато, причому, створених не лише етнічними українцями, але й представниками інших національностей, якими так щедро всіяна кримська земля. Оргкомітету ледве вдалося втиснути у рамки концертної програми найкращі пісенні твори.

Тепер слово - за глядачами і компетентним журі, які у суботу, 26 грудня, в Гарнізонному будинку офіцерів м. Сімферополя мають визначити переможців першого фестивалю-конкурсу української пісні кримських авторів.

Початок о 14 год. На пісенне, кримське, українське свято

ЗАПРОШУЮТЬСЯ ВСІ БАЖАЮЧІ - ВХІД ВІЛЬНИЙ!
Редакція «Кримської світлиці».

Адреса редакції «КС»: 95006, м. Сiм¬ферополь, вул. Гагарiна, 5, к. 14; тел./факс (8-0652) 51-13-24; e-mail: кr_svit@meta.ua; http://svitlytsia.crimea.ua
ДО «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр»: 95051, м. Сімферополь, вул. Павленка, 48; тел/факс: (0652) 52-10-59; е-mail: ukriccenter@gmail.com; www.vikcentr.narod.ru

Ось другий відеодокумент, який зафіксував відкриття фестивалю:

Відкриття I-го фестивалю-конкурсу української пісні кримських авторів
http://www.mediafire.com/?mynyo3nzgkn

А ось третій - відображення події в газеті "Кримський діалог", що її так нахвалює щоразу новітній редактор Пилунський

Як бачимо, з матеріалу про значну подію для українства Криму кудись подівся один із організаторів фестивалю - газета «Кримська світлиця», дивним чином не згадані ведучі і виконавці Віктор і Юлія Качули.

Таким чином, цензор сидить або у когось всередині, або іззовні. І виконує своє головне завдання: замовчування справжнього українського життя Криму, активну участь у творенні якого брала газета «Кримська світлиця» на чолі з редактором Віктором Качулою.

А що думаєте Ви, читачу, з цього приводу?

Ігор ЗОЦ. НАДІЯ Є ЗАВЖДИ

2010-02-12T07:18:00.001-08:00

Чи буде свято?

Міжнародний день рідної мови відзначатиметься 21 лютого, тобто через два тижні після виборів нового Президента. Чи буде цей день святом на Донеччині, де мешкає, за статистикою, 57% українців?

Тому питаю, що в телепрограмі "Біле та чорне" Мустафа Наєм на запитання Олександру Турчинову: "Так Ви за Віктора Януковича, чи за Україну?" чіткої відповіді не отримав. І не дивно, бо з Нового року розпорядженням міністра культури України Василя Вовкуна заборонено випуск єдиної в Криму української газети "Кримська світлиця". Заборонено випуск і додатку до газети для дітей "Джерельце". Заблоковано й сайт в Інтернеті.

І ось після такої ганебної справи Вовкуна, якого регіонали клянуть як націоналіста і галичанина (мабуть, для кращого об'єднання), на всіх мовах усі мовчать. Звернення до Президента В.Ющенка та Прем'єра Ю.Тимошенко досі залишається без відповіді.
Мені 75 років, я чимало побачив у своєму житті, тому в цьому вбачаю стиль радянської влади, стиль КДБ. У цих структурах завжди були далекоглядні плани, як у минулому в Україні закриття україномовних видань супроводжували нищенням української інтелігенції та виселенням українців на Урал, у Сибір.

Мовчать Прокуратура Криму й Генеральна Прокуратура, мовчать СБУ і депутати Верховної Ради — захисники прав і свобод народу. То, може, це скоординований початок неоінквізиції проти українців?

Хто відповість мені й іншим свідомим українцям? Хто підніме свій голос проти ганебної поведінки "української еліти"?

Павло Величко.
м. Донецьк.

НАДІЯ Є ЗАВЖДИ

Цей лист надійшов до редакції "Донеччини" електронним зв'язком, а пошта звичайна 1 лютого принесла "Кримську світлицю" № 1 від 1 січня ц.р. мені додому, адже читаю і передплачую її ще з перших днів виходу наприкінці 1992 року. Знайомий з її журналістами, особливо з редактором Віктором Качулою, майже ровесники, та й один факультет журналістики закінчували — Київського держуніверситету. Але чи не найбільше єднала спільність поглядів та інтересів. А, власне, він один — зберегти газету як українське видання.

В Криму, де інших газет державною мовою для широкого загалу немає взагалі, це завдання є дуже складним. Бо за всі роки незалежності ні в Києві, ні в Сімферополі державні посадовці так і не змогли забезпечити стабільне фінансування щотижневої газети з невеличким тиражем і колективом із кількох професійних співробітників. Їм не до жиру, їм би хоч мізерну зарплату, але вчасно. А так кількамісячні затримки і борги. Не кожен витримає. Віктору Качулі та його однодумцям вдавалося, всупереч фінансовій скруті й антиукраїнській обстановці на півострові, робити насичений місцевою інформацією цілком якісний продукт, підтримувати місцеве українство. "Кримську світлицю" завжди приємно було взяти в руки і, щоб там не казали, а в кіосках вона швидко розкуповувалася. Значить, потрібна людям.

Коли до співзасновників тижневика долучилося Міністерство культури і туризму, здавалося, проблеми з фінансуванням залишаться в минулому. Але сталося не так. Ось як змалював ситуацію відомий учений Петро Вольвач, виступаючи на зустрічі представників інтелігенції АР Крим і Херсонщини з Президентом України Віктором Ющенком 23 грудня 2009 року в Сімферополі:

— Викликає тривогу відсутність належного українського інформаційного простору в Криму. Єдина україномовна газета "Кримська світлиця" майже не фінансується Міністерством культури і туризму, вона переживає всі ці роки вельми скрутні часи і може закритися будь-якої хвилини. У неї величезний борг перед поліграфічний видавництвом та власниками орендованих приміщень (газета сплачує високу орендну плату державному підприємству). У той же час як відверто антиукраїнська та анти державницька газета "Крымская правда" за безцінь орендує приміщення ДП "Таврида". Зокрема, й через таку орендну дискримінацію передплатна ціна "Кримської світлиці" є досить високою і її не в змозі передплатити більшість громадян України.

Реакція на пряме звернення до Гаранта конституційних свобод українців не забарилася. Вже через три дні Міністерство культури України розпорядилося звільнити головного редактора "Кримської світлиці" Віктора Качулу. Це сталося напередодні 17-ї річниці заснування цієї єдиної в Криму повноцінної україномовної газети, яка має державний статус. У наказі, підписаному директором Державного журнально-газетного видавництва Віталієм Сатаренком і завізованому міністром культури і туризму України Василем Вовкуном, причиною звільнення Віктора Качули названо "систематичні порушення вимог наказів та розпоряджень Міністерства культури і туризму України і Державного журнально-газетного видавництва без поважних причин і неналежне виконання службових обов'язків".

Сам редактор, заслужений журналіст України Віктор Качула каже, що чиновники з уряду натякали: на шпальтах видання "занадто багато Президента та патріотичної тематики". За його словами, він також не погодився з вимогою керівництва державного видавництва про радикальне скорочення трудового колективу редакції. Віктор Качула повідомив, що через проблеми з фінансуванням із державного бюджету газета заборгувала за друк 65 тисяч гривень і за оренду приміщення — 25 тисяч гривень.

Ось чим обернулося для Віктора Качули наполегливе клопотання про газету та її колектив, про долю українського слова, якою так опікується поки що чинний Президент України у своїх промовах.

Засновники газети в дусі старих партійних часів просто розправилися з редактором за критику, виставили за двері професійного журналіста, вмілого організатора. Адже невдатний редактор і року б не пропрацював в умовах української діаспори в Кримі. Між іншим, а куди подітися україномовному журналісту на півострові, якщо тамтешні ЗМІ суціль російськомовні? Чи подумали про це в головному культурному міністерстві країни?

До речі, відновивши через місяць випуск газети з новим керівником Леонідом Пілунським, який має фах інженера-кораблебудівельника і певний досвід роботи в журналістиці, засновники й словом не обмовилися про долю Віктора Качули, який жив і дихав "Кримською світлицею". Не написав про це у своїх статтях і нинішній редактор.
Іншою стала газета. Змінилося, поліпшилося її оформлення, бо почала друкуватися в Києві в міністерському видавництві. Звідти і повертається в Крим, поширюється країною. Зі значним запізненням, звісно.

Зазнало змін й наповнення газети, зокрема в кількох останніх номерах майже немає публікацій з життя українців Криму, не стало мовних і літературних конкурсів, для школярів насамперед. Образно кажучи, український дух почав вивітрюватися з газети, що об'єднувала своїх читачів щирим, національним колоритом. Втім, самим кримчанам, мабуть же, видніше, з ким об'єднуватися.

Але повернемося до занепокоєння Павла Величка з Донецька долею не тільки "Кримської світлиці", а й політикою держави в сфері ЗМІ. Власне, проукраїнської політики за останнє п'ятиріччя помічено не було. Лунали декларації та побажання розвивати власний інформаційний простір, але далі справа не рухалася. Бо державним органам, як завжди, бракувало коштів, щоб сприяти розвитку україномовних ЗМІ, а бізнесу, який ці кошти має, випускати українське було неприбуткове. За таких умов, а саме за президентства буцімто найбільш національного очільника держави, навіть державні україномовні видання почали переходити на російську.

Про це, зокрема, заявив президент Асоціації комунальних ЗМІ країни Костянтин Григоренко. Виступаючи на парламентських слуханнях 2 грудня 2009 року, він розповів, що в тих районних газетах Харківської області, де за останні чотири роки змінилися редактори (у 18 з 27), були поставлені чіткі вимоги відразу друкувати безкоштовно матеріали органів державної влади. До того ж, було обов'язкова умова — російська мова у виданнях, які мають свідоцтва друкуватися українською.

А в моїй рідній області багато районних і міських газет, зареєструвавшись як двомовні, й далі використовують, по-суті, одну — російську. Ну, а україномовні переходять на російську, мотивуючи економічними інтересами. Так, наприклад, "Вісті" стали "Вестями". Дожилися до того, що в Каталозі передплатних видань Донецької області на 2010 рік маємо з понад 200 газет і журналів аж три україномовні — крім обласної "Донеччини", це селидівська "Наша Зоря", добропільський "Новий шлях".

Отак потихеньку, під гасла "Думай по-українськи!" і "Купуй українське!", україномовна преса тихо вмирає, бо навіть відчайдушний спротив русифікації патріотично налаштованих журналістів не приносить успіху. У змаганні з переважаючою більшістю на чолі з проросійськи налаштованими олігархами, які, по-суті, керують Україною, українській газеті конкурувати важко.

Однак свій шанс реалізувати своє видання в українському форматі є, бо, як казав наш знаменитий земляк-стрибун Сергій Бубка, "коли у тебе є хоча б одна спроба — ти ще не переможений".

До цього додам: якщо є хоча б сотня передплатників, покупців, читачів і симпатиків, газету видавати треба. А у нас же їх набагато більше, так само і в "Кримської світлиці", інших виданнях, що виходять не завдяки, а всупереч обставинам. Головне, щоб їх підтримували своєю копійкою споживачі, а ще — щоб не стріляли по своїх державні структури. Бо яка ж тоді українська держава без газет українською? Хіба не так?

Ігор ЗОЦ.
http://www2.maidan.org.ua/n/krym/1265987681

Створюється Громадський Комітет по захисту «Кримської світлиці»

2010-02-11T11:53:00.000-08:00

11 лютого 2010 р.

10 лютого 2010 р. в Сімферополі у Всеукраїнському інформаційно-культурному центрі відбулася зустріч заслуженого журналіста України, а ще – самобутнього поета, композитора і виконавця власних пісень Віктора КАЧУЛИ з передплатниками та читачами класичної — пісенної, духовної, незалежної — «Кримської світлиці», яка була єдиною надполітичною україномовною газетою півострова. Віктор КАЧУЛА також представив присутнім свій перший, записаний разом із донькою Юлею, аудіодиск авторських пісень «Може, мамо, я хоч трохи кращим світ зроблю!» http://www.ukrlife.org/main/evshan/apple_ua.htm

На зустрічі прозвучав заклик до кримчан вступати в Комітет із захисту «Кримської світлиці» того зразка, що редагувалася Віктором КАЧУЛОЮ, та підтримати його плани з відродження випуску видання, можливо, під дещо іншою назвою, але із класичним «світличним» змістом, за яким досі сумують читачі.

Звертатися з пропозиціями можна за телефоном В. КАЧУЛИ: (067) 650-14-22. Електронна адреса для зв’язку - kr_svit@meta.ua

Прес-служба Кримської організації УНП,
050 2853997

* * *

У ці дні відзначається чергова річниця завершення афганської авантюри – виведення радянських військ з Афганістану. Несподіванкою для усіх присутніх на цій зустрічі став цикл «афганських» пісень В. Качули, написаних під враженням від спілкування з героями його публікацій під час роботи в колишній кримській молодіжній газеті ще понад 20 років тому. Пропонуємо Вашій увазі кілька «афганських» пісень Віктора Качули:

ЗА ОТВАГУ

Этот парень с меня,
Будто кто подгонял
Вес и рост, и размер на рубаху.
Не узнать со спины.
Но с другой стороны -
Я - не он. У него - "За отвагу".
Прямо зависть берет,
Так глазеют (везёт!)
На медаль эту Тани и Ксюши.
Чем я хуже - скажи?
Тем, что ТАМ не служил?
Он не выдержал:
Ладно, послушай.
Трое суток в пыли
Мы колонною шли,
Гнали мы на Кабул бензовозы.
Вдруг граната со скал,
Бензовоз запылал!!
Я в колонне застрял, как заноза!
Врассыпную народ,
- Прыгай!! - кто-то орёт.
Слышу - пламя ревет за спиною.
Да неужто рванёт?!
Это ж так разнесёт,
Что лишь Бог соберёт нас с тобою!
Видно, есть где-то Бог.
Кто ж ещё нам помог
В том краю, где судьба так игрива?
В общем, я - по газам!
Как - не помню и сам,
Но успел, дотянул до обрыва!
Я за камни упал,
Я, как листик, дрожал,
И не думал тогда, что отважный.
Вот такие дела...
А колонна - прошла!
Прорвалась, остальное - не важно...
- Вот и всё, - он сказал,
И плечами пожал.
И умолк, разговор прерывая.
Пять минут разговор,
Только я до сих пор
Ту колонну его вспоминаю:
Врассыпную народ,
- Прыгай!! - кто-то орёт.
Слышу - пламя ревёт за спиною.
До обрыва - держись!
Сколько - миг
или жизнь?
Смог бы я, если б это со мною?
Ведь тот парень с меня,
Будто кто подгонял
Вес и рост, и размер на рубаху.
Не узнать со спины.
Но с другой стороны -
Я - не он. У него - "За отвагу".

Симферополь. 1988 г.

АЛЕКСЕЮ МИРОЛЮБОВУ,
УСТОЯВШЕМУ, НЕСМОТРЯ НИ НА ЧТО...

Все никак не отоснится,
Не уймется этот сон.
Продираясь сквозь ресницы,
Ночью в душу лезет он.
И опять тот парень строгий
Надо мной стоит, как Бог.
Как же так? Ведь - ради Бога! -
Я же знаю: он - без ног?!
Видно, так судьбе угодно,
Чтобы мучил меня сон,
Что не он - а я безногий,
Я - калека, а не он...
Вот и корчусь я в постели,
И дышу - и не дышу.
Он стоит, и ноги целы,
Я - истерзанный лежу.
И опять летит граната
Из «зелёнки» в мой «КамАЗ»!
И оторванною пяткой
Я достать пытаюсь газ!!
Видно, так судьбе угодно,
Чтобы мучил меня сон,
Что не он - а я безногий,
Я - калека, а не он...
А потом, в палате белой,
От наркоза я бегу,
Но отрезанным коленом
Оттолкнуться не могу!
Вот и корчусь, как обрубок,
И ору - мат-перемат!!
Будто там, в «КамАЗе»-«трупе»,
Мои ноженьки горят!
Не мои!! Я это знаю!
Не мои!! Да это ж сон!
Я с ногами просыпаюсь,
Ну, а он?.. а он?.. а он?
Он опять, тот парень строгий,
Над моей душою встал,
Чтобы я хоть ночь - безногим -
За него откантовал!
Может, он, пока затея
Эта будет сниться мне,
На моих ногах сумеет
Пробежаться хоть во сне.
Пусть ему - да ради Бога! -
Пусть придёт хотя бы в сон,
Что не он - а я безногий,
Я - калека, а не он!
Вот и корчусь я в постели,
И дышу - и не дышу.
Он стоит, и ноги целы,
Я - истерзанный лежу.
И опять летит граната
Из «зелёнки» в мой «КамАЗ»!
И оторванною пяткой
Я достать пытаюсь газ!..
...Все никак не отоснится,
Не уймется этот сон.
Продираясь сквозь ресницы,
Ночью в душу лезет он.
И опять тот парень строгий
Надо мной стоит, как Бог...
Я ему дал на ночь ноги,
Я хоть так ему помог...
Я ему дал на ночь ноги -
Что еще я сделать мог?

Симферополь, 1988 г.

1-ша сторінка "Літературної України". Не фотошоп.

2010-02-11T05:09:00.000-08:00

Надіслали зображення газети №5 від 11 лютого 2010 року. Дуже промовисто. Є ще патріоти, які стають на захист українського. І які публікують :)

Файл в межах 600 кб

http://radikal.ru/F/s004.radikal.ru/i207/1002/a7/c1a2430a62e1.jpg.html

http://www2.maidan.org.ua/n/free/1265892656

СЛІДАМИ КРИМСЬКОГО ПОГРОМУ

2010-02-10T21:16:00.001-08:00

Недавно я вже писав про погром єдиної у Криму української газети «Кримська світлиця», який вчинили високі чиновники Міністерства культури під час минулих новорічних свят: звільнили редактора газети, насильно захопили її приміщення, розігнали високопрофесійний колектив редакції, який є співзасновником газети з 1992 року, заарештували перший номер газети за 2010 р., щоб не пішов до людей, заблокували в Інтернеті доступ читачів до всіх її попередніх багаторічних публікацій. І при тому пообіцяли передплатникам, що газета з новим редактором і новою редакцією буде виходити гарна, як лялечка, а що вже змістовна, то читач тільки пальчики оближе.
І ось мені передплатою надходить 2-3 номер «Кримської світлиці» за січень 2010 року, а в лютому отримую ще один примірник газети за номером 4-5, який підписаний новим редактором Л. Пилунським, призначеним київськими «дядями». Таким чином, бачимо, що газета із щотижневої перетворена на щомісячну, хоч періодичність її ніде не вказана. Надрукована на гарному білому папері, з кольоровими ілюстраціями, на 32 сторінках, тираж 2500 прим. Знайшлися, бачимо, гроші у міністерства, яке стало співзасновником газети тільки недавно.
А тепер поглянемо на зміст останього номера (4-5). По-перше, кидається у вічі те, що в ньому не подано жодного інформаційного матеріалу про поточні кримські чи всеукраїнські події ні в політичному, ні в культурному житті. І це в період гострої передвиборної президентської кампанії! Начебто це позачасовий рекламний листок із якогось Канарського курортного острова. А для зручності читачам-курортникам на кожній україномовній сторінці новоявленої газети подаються розлогі резюме російською і кримськотатарською мовами, щоб «господа хорошие» знали, що в українському тексті немає нічого поганого, навіть тіні, в їхній бік. Толерантно, що й казати! Схоже на те, що редколегія газети, складена із осіб, невідомих для мене, постійного читача, у такий спосіб виявляє свою «хохляцьку» меншовартість перед можливим іншомовним читачем, якому в руки потрапить її продукція. Цікаво було б знати, чи французи, наприклад, у Марселі, видають якусь свою газету із резюме англійською, арабською чи турецькою мовами? Навіть смішно таке уявити! А київські мінкультівські чиновники додумалися зневажити свою державну мову у такий зовні пристойний спосіб. І серед членів редколегії газети бачимо прізвище В. Сатаренка, який відповідає, як відомо, за всю видавничу справу Міністерства культури! Як не пригадати вислів Тараса Шевченка про те, що не такі страшні вороги, як «добрії люди»?
Про що ж таки пишеться у цьому номері «Кримської світлиці», реформованої після рейдерського захоплення? Ось зразу за багатослівною передовицею, підписаною «головним» редактором газети, ціла сторінка відведена для статті про святині і стародавні традиції кримських греків («Ясу, Маріє»). Ох, який злободенний матеріал для сотен тисяч майже безправних українців Криму! Через одну сторінку подається удвічі більша стаття «Християни і кримські татари: традиції спільних молитов». Хвала Всевишньому! На думку нових кримських газетярів-просвітителів, мабуть, саме час подумати про унію християнства і ісламу у цілому світі. Глибоко взяли! Не поламали б плуга, бо кримський грунт надто кам’янистий. А щоб закріпити свою любов до чужих символів, редакція тут же пропонує матеріал на цілу сторінку «Тарак-тамга. Родовий знак кримських ханів». Просвітлюйся, темний українцю! А вже сім наступних повних сторінок газети віддано матеріалові про місцевого художника О.Каленчука «Українець – мусульманин Мухамед Алі», про людину, яка прийнявши іслам особисто, у цю віру навернула і свою дружину, і двох неповнолітніх дочок, і навіть тещу. І це дійство пропагується, як велика заслуга українця, який навіть своє прабатьківське прізвище поміняв на інше – Алі Мухамед. З таким же успіхом він міг би узяти собі ім’я Будди чи Ісуса Христоса. І газетяр веде із ним безкінечне інтерв’ю, розбавляючи розмову ілюстраціями його акварелей, а також подаючи майже десяток фотографій новоявленого «ісламського пророка» і навіть фотознімок якоїсь мечеті (мовляв, приходьте помолитись, православні українці!). Це ж треба так любуватися перевертнем, забувши про сотні тисяч зрусифікованих кримських українців, які у своїй державі не мають доступу до своєї школи, до своєї книжки, а тепер ще й до повнокровної української газети!
Для повноти картини згадаймо і ті матеріали, які ідуть в самому кінці щомісячної газети: це – двосторінкові статті про українця – майстра ковальської справи і про татарина – карбувальника, а також кілька загальних заміток під рубрикою «Мова» і кілька загальних кпинів на адресу кримських комуністів і московських шовіністів.
Тепер читачі тільки із сумом згадуватимуть чесні, гострі і своєчасні статті журналістів розігнаної редакції «Кримської світлиці»: Віктора Качули, Тамари Соловей, Миколи Владзімірського із Севастополя, Сергія Лащенка зі Львова. Доведеться також тільки згадувати цікаву і своєрідну дитячу газету «Джерельце», яку роками створював і по-батьківськи плекав великий трудівник Данило Кононенко – поет і пропагандист творчості своїх колег по перу з усієї України. Тепер також тільки згадуватимуться пісенні конкурси, які проводила в газеті юна і талановита Юля Качула.
Дуже хочеться, щоб цим творчим і самовідданим людям, яких висококультурні пірати викинули за борт човна, вдалося знайти чесного українського спонсора, щоб вони одібрали назад гарний бренд своєї «Кримської світлиці» і знову віддавали свій хист українській справі у Криму. Гей, хто в лузі, озовися!
І насамкінець я хочу запитати: а хто все-таки поверне мені мої 100 пенсійних гривень, які я віддав на річну передплату справжньої «Кримської світлиці», яку тепер підмінили туристично-рекламним плакатом із сумнівною духовною спрямованістю?

10.02. 2010 р.

Василь МАРСЮК, письменник

http://www2.maidan.org.ua/n/krym/1265865252

Голос кримської українки за Українську "Кримську світлицю"

2010-02-10T12:07:00.001-08:00

!
10 лютого 2010 року в прямому ефірі ТРК "Бриз" на ДТРК "Крим" виступав новопризначений редактор газети Леонід Пилунський. Він зробив правильні висновки після вчорашнього ганебного виступу, виглядав добрим дідусем, хоча вимогливі українці телефонували і дорікали за стан газети, до якого довели київські рейдери. Росіянин із Севастополя, дуже дякував Пилунському за нову газету.

Одній із українок не вдалось поставити свої питання в прямому ефірі. Вірус севастопольської цензури добрався і до "Бризу" - якийсь чоловік в редакції російською мовою запитав, про що б хотіла запитати читачка. І не дав можливості поставити запитання Пилунському. Секундний шматочок цієї бесіди прорвався до ефіру.

Нам вдалось віднайти особу, яка телефонувала. Це п. Віра, яка 12 років передплачувала газету, а тепер хворіє від того, що зробили з газетою новітні незаконні хазяї.

Подаємо думки україночки в звуковому файлі.

http://www.mediafire.com/?j2dzzw2ddor

Прямий ефір на ДТРК "Крим" в програмі "Рідна хата" Олександра Польченка

2010-02-09T09:15:00.000-08:00

Прибираю з коментарів і виділяю в окрему тему цей допис.

Маркс и Энгельс в эфире ГТРК «Крым»!

Совершенно случайно нарвался на этих двух бородачей, один из которых ярко демонстрировал свое грассирование, не очень свойственное представителям славянской нации.

Общее впечатление: разочарование от убогости персонажей.

Частности:
1) г-н Пилунский чрезвычайно остро и раздраженно воспринимал любые замечания. Злобное лицо загнанного представителя национального меньшинства выглядит совершенно неадекватно и резко контрастирует с духовным и харизматическим образом г-на Качулы, а также с его интеллектуальными данными (на Западе измеряется в коэффициенте IQ). После публичного выступления стоит поверить упрекам некоторых посетителей на крики и грубость в помещении захваченной газеты;

2) г-н Пилунский не дал четкого ответа ни на страницах захваченной киевлянами газеты «Крымская светлица», ни в многочисленных налево и направо интервью, ни в сегодняшнем эфире – КАКИМ ОБРАЗОМ он доведет тираж газеты до 10 и более тысяч, дабы не «скыглыты»;

3) г-н Пилунский опустился до публичных и необоснованных оскорблений уважаемых Кононенко и Бута за наличие у них своих мыслей. Сии оскорбления, таким образом, унижают теперь уже не господина и не пана, а ХАМА Пилунского, потому что нанесены были не в присутствии оппонентов и неаргументированно;

4) очевидно, что теперь уже «хам в храме» Леонид Пилунский ко всему прочему показал свое слабое владение украинским языком;

5) очевидно и то, что вновь назначенный киевскими рейдерами редактор слабо знает новое место работы и не справляется с необходимыми и взятыми на себя обязанностями.

В случае попыток опровергнуть мои впечатления выложу мр3-файл, после которого хамам в украинском храме Крыма – редакции газеты «Крымская светлица» должно быть очччччень стыдно. Но, боюсь, не будет. Эти господа, дорвавшись до ценностей храма, стыд потеряли навсегда.

К ведению беседы журналистом Александром Польченко замечаний не имею.

Найтиповіші життєві фрази, які виражають поняття малоросійства

2010-02-09T00:53:00.000-08:00

Результати виборів в Україні - це торжество малороса і окупанта.
Тому починаємо спочатку.

– “Да какая разніца? Развє ето так важно? Главноє штоп ми друг друга панімалі! Зачєм прідавать етому значєніє?” – таке дуже часто лунає з вуст малоросійської молоді. Але ж, якщо “какая разніца”, то чому не розмовляють різними мовами, зокрема й українською, адже в Україні її всі розуміють, а перевагу надають тільки російській?

– “Рускоязичіє на Украінє склалось історічєскі” – ганебно-нерозумна думка малороса, адже українці не творили власну історію, їм не давали, заважали йти своїм шляхом, тому “так історично склалось на Україні” може з задоволенням сказати лише Москва.

– “Вродє би інтєлігєнтний чєловєк, а руского нє знаєт”, – думка малороса після того як до нього щойно звернувся український інтелігент із запитанням “Котра година?”.

– “Я нє навіжу етот украінскій язик”, - скаржаться школярі малоросійських міст, вчителі української мови яких самі насміхаються з “цієї мови” або просто не в силах прищепити любов до рідної мови своїм учням.

– “Да бросьтє ви! Разгаварівайтє на нармальнам язикє!” – відповідь манкурта-чиновника.

– “Ви сєрйозно ілі на украінском?” – для малоросійського бидла українська мова назавжди залишиться смішною та “селюцькою”.

– “Ані всє националісти, патаму што ані всєгда разгаварівают на украінском!”- цікаво, англомовні англійці в Англії теж “усє националісти”?

– “Зачєм ви калєчітє рєбьонка, с нєво вєдь смєяца будут!”, - такі фрази малоросів лунають навіть сьогодні – у НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ.

– “Аткуда прілєтєлі?”, - таке чують канадські українці в аеропорті Борисполя від службової особи, яка перевіряє їх пашпорти. На запитання “Would you like to speak with me in English?” цей манкурт роздратовано зронює: “Ну нє умєю я апщаца па-украінскі!” - ГАНЬБА повітряним воротам україни-Малоросії!

– “Єслі правітєльству нужен етот хохлацкій язик, пускай ано ім і пользуєца!” – люто-агресивні “рускоязичні хохли” навіть українські підручники перекладають на російську – отака вона малоросійська інтелігенція!

– “Бандеровец!”, - бідні яничари! Рідне українське слово викликає у них приступ істерії.

– “Да ну што ви, уже нє модно на украінскам язикє!” – діагноз хвороби – “малороство”.

– “Канчайтє еті дєрєвєнскіє замашкі!” – гримне вам обласний посадовець-яничар при спробі заговорити з ним українською мовою.

– “Ех, єслі би ми сєйчас билі вмєстє с Расієй! Ми би всєм “паказалі”! – малорос як правило з Історії України знає тільки те, що колись Богдан Хмельницький “приєднав” Україну-окраїну до “вєлікой і нєдєлімой” Росії.

– “Расія – ето вєлікая страна!”, - аж дух перехоплює в малороса від замилування цією фразою, адже він не знає, Росія - це насаперед "вєлікая тюрма народов", і цим не варто пишатися.

– “Зачєм мнє нужна твая Украіна і твой гнілой язик?”, - так кажуть перевертні з українців, зневажаючи ту землю, в якій лежать їхні діди і прадіди.

– “Прєкраті ету рєчь!”, - щойно вийшла заміж і отаке отримала від чоловіка.

– “Я нє панімаю па-украінскі!” – вже десять років Україна є Незалежною, а бідолашні чухраїнці все не вивчать державну мову, хоча до 1991 року усі мешканці УРСР були знайомі з цією тоді ще “сільською” мовою і добре її розуміли. А от сьогодні наші “нові малорускі” за чотири місяці японську вивчать, але тільки не українську.

– “На каком язикє вам чітать?” – запитують викладачі студентів вірно сподіваючись на те,що російськмовні студенти, звичайно, “проголосують” за “рускую” мову. Малоросів-викладачів не обходить ні місія педагогів відроджувати українську мову серед молоді, ні порушення Закону України “Про мову”, де записано, що у державних вузах викладання повинно проводитись державною українською мовою.

– “А я па-рускі прівик! Мнє так лєгчє!” – звичайно, важко перейти на українську мову у повсякденнному спілкуванні, після того як більшу частину свого життя розмовляли російською. Але ж ніхто не вимагає, щоб переходили одразу, а ПОСТУПОВО! І починати треба з публічних ситуацій, щоб українська мова звучала і в тролейбусах, і в крамницях, і в лікарнях, і в барах. Ну а з друзями та в інших приватних розмовах кожен вільний розмовляти тією мовою, якою бажає або якою звик.

– “Валодя, я лучше тєбя владєю украінскім, хатя ти і пісатєль, но мєня мама так научіла!” – Отак! Ні більше, ні менше. Таке з трибуни почула Україна у березні 1997 року на трансляції пленарного засідання Верховної Ради України, коли депутат Володимир Яворівський зауважив доповідачу, щоб той виголошував текст документу від комісії державною мовою. Уявімо собі щось подібне хоча б у тій же російській Держдумі. Уявили? Ото ж бо й воно.

– “Я люблю рускую ліріку, а украінская, прі всьом майом уваженіі к нєй, мнє какта нє нравіца.” – це ж які сильні стереотипи засіли у головах українців, що в них уже в підсвідомості закладені нелюбов та несприйняття української культури. Мовляв, література якась груба, обмежена, нерозвинена і не природня(ще б пак – цією мовою ж ніхто не розмовляє). Поки що тільки зарубіжні фахівці здатні належно оцінити українську поезію. А свої хохлуї ще не скоро зрозуміють рядки Леоніда Кисельова:

Я постою у края бездны
И вдруг пойму, сломясь в тоске,
Что все на свете – только песня
На украинском языке.

Я позабуду все обиды,
И вдруг напомнят песню мне
На милом и полузабытом,
На украинском языке.

И в комнате, где, как батоны,
Чужие лица без конца,
Взорвутся чёрные бутоны –
Окаменевшие сердца.

Я постою у края бездны
И вдруг пойму, сломясь в тоске,
Что всё на свете – только песня
На украинском языке.

ЧИТАЧІ УКРАЇНСЬКОЇ "КРИМСЬКОЇ СВІТЛИЦІ" ЩЕ СПОДІВАЮТЬСЯ...

2010-02-03T08:37:00.000-08:00

На сайті Майдан зявився наступний допис:

03-02-2010 17:59, ЧИТАЦЬКІ СІМ'Ї КОЛИШНЬОЇ СВІТЛИЦІ

Верніть нашу газету, ми не бажаємо читати цей жах, що ми отримали, нарешті, в січні. Ми, українці, не сприймаємо цю газету.
Це не наш дух, не наш менталітет. Верніть нашого редактора Качулу і Данила Кононенка.

Сім'ї Смолярів, Фірових, Кравчуків, Ковальчуків

Найбільше знищенню газети "Кримська світлиця" радіють вороги...

2010-02-03T07:47:00.000-08:00

Телеканал "Чорноморка" - загалом цілком демократичний.
Раз на тиждень там робить огляд газет нащадок греків і молдован, а, отже, росіянин, за його визнанням, Владімір Андронакі. Як і більшість кримчан, він є шовіністом.
Отже, майже два роки ця істота і не думала аналізувати зміст газети "Кримська світлиця" через патріотичну її позицію та висвітлення історії Голодомору - Геноциду українського народу.
Так ось минулого разу цей українофоблячий примат, повідомивши про зміни в газеті і про її повнокольоровість, від щастя трохи не підскакував на крісельці.
До того ж назвав попередню газету "сєрєнькая і убогая газєтьонка".
Зрозуміло, що цей українофоблячий примат біля мікрофона і перед камерою може говорити, що завгодно.
Ось тільки ні совісті, ні серця Владімір Андронакі, друг Леоніда Пилунського, не має.

Також важливо, що радіє і російська інформаційна агенція "Новый Регион" - особливо шовінстичне організоване угрупування, статтю якого із задоволенням передрукував призначений Києвом новий редактор-могильщик газети Леонід Пилунський.

Радіють також Грач, Цеков та інша нелюдська гидота, яка була неодноразово критикована на сторінках газети, добре ім'я якої нині вкрадено рейдерами.

Художнє відображення атмосфери робочої обстановки

2010-02-03T01:15:00.000-08:00

На цьому малюнку бачимо художнє відображення атмосфери в приміщенні редактора газети, яку рейдерськи захопило київське організоване угрупування разом з їх кримськими прислужниками Пилунським і Савченком. В приміщенні практично не припиняються крики і розмови ведуться на підвищених тонах.

Древні правильно говорили: Дай людині владу і ти побачиш, що це за людина!

Валентин БУТ «Кримська Світлиця» - як індикатор свободи слова в Україні

2010-02-01T03:41:00.000-08:00

!

Четверта влада – влада особлива. Мов Цербер мала б вона стояти на сторожі прав і свобод громадян, на сторожі наших прав. Та чи завжди це так? Відкриймо очі,озирнімось: телебачення, за малим винятком, не наше – як за мовою, так і за духом. Число видань якісної преси( те, що в Англії зветься quality press) можна перелічити на пальцях однієї руки. Решта – мотлох, що відгонить брудною білизною, сам бруд з білизни та напівпрофесійні партійні газетки, цікаві, хіба що, вузькому колу партійних функціонерів.
«КС» належала до малого числа саме державницьких видань, яка не йшла у кільватері жодної партії, мала свою мудру редакційну політику, єдиною метою якої було відродження українства в Україні. Для нас, кримчан, наша Світличка була і розрадницею, і порадницею, і віддзеркаленням наших думок і прагнень, була живим джерелом нашої історичної пам’яті. Ми пережили з нею і сірі кучмяцькі часи, і позбавлення фінансування за Януковича, відновити яке за нового гаранта чомусь не дуже поспішали – саме тоді вона «похуділа» з двадцяти чотирьох до восьми сторінок, саме тоді зовсім небагаті її читачі бачачи байдужість владоможців до любої їм газети надсилали свої невеличкі гроші, аби лишень встояла, аби не зігнулася. Чи багато видань може похвалитися такою відданістю читачів? Потім короткий період відносного благополуччя , відродження газети в кольорі і, як ми тепер знаємо, з квітня минулого року газета знову без фінансування. А вчора принесли чорну звістку про, фактично, розгром газети – тої самої, яка світила нам, зігрівала наші душі всі ці роки. O, tempora, o mores! То, оце так нинішня влада уявляє свободу слова? Чи, може , влада ні сном ні духом не знає про підступи певних швондерів? То, ще не пізно все виправити. Адже тенденція, яка склалася, насправді надзвичайно небезпечна . Ситуація безпрецедентна – держава роками плюндрує, нищить державницьку газету!
В чию безмозку голову забилася недолуга думка про «переформатування» газети? Яка на те була підстава – зі столичного олімпу ми виглядаємо відсталими провінціалами? Але ж це ми, панове – такі, які є і звідси ми бачимо життя саме таким. Про який там сором згадує донедавна шановний пан депутат Пілунський? Як на мене, то справжній сором - це, після нещадного виморювання тотальним безгрошів’ям, яке призвело до цькування з боку прокуратури, судів та виконавчої служби, дорікати українській газеті в Криму неуспішністю. Справжній сором – це виштовхнути з редакторського крісла «Світлиці» Віктора Качулу, який всі ці роки разом з кількома достойниками редакції, які не злякалися злигоднів і поневірянь і не кинули газету, тримав «Світлицю» на своїх плечах, відстоював та випещував її. То, що є сором і де ваша честь, панове?
Якщо ж правда й те, що редакцію «КС» переводять до Києва, то комусь напевно не обійтись без відвідин жовтої хатинки. «Кримська Світлиця» має лишитись в Криму. Це наша газета. Ми передплачували саме її і саме в тому форматі, саме з тою редакційною політикою. Ми довіряємо своєму редакторові – Віктору Качулі і не бажаємо його заміни. Крім того, ми вимагаємо, аби влада припинила нищити єдину державницьку українську газету в Криму, натомість негайно виплатила борги газети, які виникли з її ж, влади, вини.

***
Намагання влади «профілювати» інформаційний простір під себе не нове. Щоправда, стара Європа, провідні держави Нового Світу сприймають те, як nefas – беззаконня. Наша ж посттоталітарна (ще й досі!) в своїй суті «еліта» ставиться до цього ганебного явища цілком позитивно. Ну, не сприймає наша «еліта» нас як складову Європи. Справді, вплутана в павутиння ще совкового сприйняття світу, не відмившись від смердючого бруду старих методів ведення політики, не перемінивши ставлення до власного народу, вона вважає, що в Європу можна лише «йти» і не розуміє, чому та Європа сахається від неї. Нещодавнє «ламання хребта» «Кримській Світлиці» , як на мене, - дуже тривожний сигнал того, що свобода слова в державі Україна – то дуже ефемерна субстанція. Ситуація, коли Міністерство культури та туризму ( як співзасновник (?!) спершу відмовляє газеті у фінансуванні, в результаті чого та потрапляє, фактично, до боргової ями, а потім звинувачує її в тих боргах, насправді сюрреалістична. Лише недорікувате створіння з уявою слимака здатне уявити, що сьогодні українська державницька газета в Криму може бути самоокупною. Дозволю собі нагадати глибоконешановним сатаренкам та вовкунам, що Крим є, фактично, ареною інформаційної війни. Може до Києва не долітають заяви Держдуми сусідньої держави, може не чули там провокаційних закликів мера столиці тої держави щодо належності Севастополя, Криму в цілому? Хіба не знають куди тягнуть численні «русские фронты и блоки»? Хіба там не знають чим дихає російськомовна преса Криму? Поняття інформаційної експансії в сучасному світі не є абстрактним. Впливаючи на засоби масової інформації певної держави інша держава цілком може виграти війну, не зробивши жодного пострілу. Наш інформаційний простір хіба не приклад тому? Не думаю, що пан Бахарєв (Кримська Правда) колись, в своїх мемуарах, скажімо, розвіє туман навколо джерел фінансування своєї газетки, але чиї вуха виглядають з того туману, видно й сьогодні. Дивує інше: держава Україна на кілька мільйонів фінансує російськомовну пресу Криму, яка тут і там обливає її брудом і, одночасно, позбавляє фінансування єдину україномовну газету, саме ту газету, яка стоїть на сторожі інтересів України в цьому особливому регіоні. Чи не схоже це на підлу гру в піддавки? На мій погляд справа значно серйозніша. Йдеться навіть не про порушення принципів свободи слова, а про банальну здачу державних інтересів. Як це не сумно, маємо чимало найвищих владців, які відверто відстоюють інтереси сусідньої держави. Вже ж маємо безпрецедентний приклад ,коли «народний» депутат ВР не посоромився отримати нагороду сусідньої держави власне за розголошення державної таємниці. Справа Іскаріота живе і процвітає.
Що заважало панові Вовкуну, Сатаренку та іншим доброзичливцям ощасливити Крим ще одним українським виданням, знайти свого вдячного читача та й проводити ту редакційну політику, яку вони вважають за потрібне? Але ж ні! Застосовується схема до болю знайома ще з дев’яностих: живе підприємство банкрутують, захоплюють і пускають в утиль. Не міг повірити, що до стану іуд долучився колись шановний Леонід Пілунський. Що може змусити порядну людину втратити честь настільки, аби то вже звалось підлістю – заздрість, нереалізовані амбіції, незбориме бажання покрутити штурвал ще й на цьому капітанському містку? Але ж Ви обірвали вітрила, зламали щогли тому прекрасному бойовому фрегату, що ще недавно звався «Кримська Світлиця». Куди дрейфує тепер Ваш неполітичний літературно-публіцистичний оцупок, де літературою поки що навіть не пахне? У пошуках самоокупності? Вона, звісно, прийде, та, боюся, вже не за нас з Вами. «Кримську Світлицю» і до Вас читали і по всій Україні, і поза її межами. І все ж, це саме наша, кримська газета, яка віддзеркалює саме наші інтереси, наші прагнення і сподівання. Розраховувати на те, що вона стане самоокупною в короткий час наївно. Саме держава, яка розуміє і послідовно відстоює свої інтереси, мала б леліяти та опікувати її.
Отримавши вчора (вперше за місяць) те, що тепер називається «Кримською Світлицею», був прикро вражений. Газета зовсім іншого формату і відверто ялова. Дзвінки від моїх знайомих: пані Волошиної М.М., сім’ї Попільнюк, пані Фартушної О.А. засвідчили, що розчарований і обурений не лише я один. І саме тому, як полюбляє казати Юлія Володимирівна, яку так прикро підставила її команда ( боюсь навіть подумати, що вказівка на нищення «КС» належала їй самій - то було б свідченням примітивної недалекоглядності та низького рівня політичної культури), ми вимагаємо від уряду, в особі Прем’єр-міністра України на протязі найближчих днів зробити все необхідне аби повернути нам нашу «Кримську Світлицю» в тому форматі, яка вона була на протязі останніх років, оскільки ми передплачували її саме таку. Також ми вимагаємо повернути в крісло головного редактора пана Качулу В.В., бо саме на його плечах, на плечах тих членів редакції, які працювали поряд з ним «КС» не лише вистояла, а й зігрівала своїм теплом нас, саме його виважена редакційна політика зробила «Світлицю» цікавою, бажаною для нас, читачів. Ігнорування нашої справедливої вимоги буде сприйматися нами як порушення наших законних прав і інтересів.

Валентин БУТ.
31 січня 2010 р.
Крим, с. Міжводне

Кому «муляє» «Світлиця»?..

2010-01-31T08:08:00.000-08:00

ЗВЕРНЕННЯ
Президенту України ВІКТОРУ ЮЩЕНКУ

Копії:
Голові Національної ради з питань культури і духовності при Президентові України академіку Миколі ЖУЛИНСЬКОМУ
Голові комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, народному депутату України Володимиру ЯВОРІВСЬКОМУ
Міністру культури і туризму України Василю ВОВКУНУ

Високоповажний пане Президенте!
Під час своєї зустрічі з інтелігенцією АР Крим та Херсонської області наприкінці минулого року Ви справедливо піддали жорсткій критиці місцеве малопатріотичне кримське чиновництво за бездіяльність у процесах утвердження Української державності в автономії. Зокрема, мова йшла про відсутність українського обличчя у більшості кримських міст та селищ, у рекламі назв різноманітних установ та організацій. Ви також обурювалися ганебним станом україномовного інформаційно-культурного простору і поділяли занепокоєння української громади Криму щодо відсутності належного фінансування єдиної україномовної державницької газети «Кримська світлиця». Здавалося, що після такої серйозної розмови кримська влада та київські високопосадовці дослухаються до авторитетного голосу Глави держави.

На жаль, цього не трапилося. На приміщенні Кримського українського музично-драматичного театру, який розташований напроти Ради Міністрів АРК, замість одного гасла «Крымчане за Януковича!» вивісили ще три аналогічні агітки.

Напередодні Нового року та Різдва Христового, у день 17-ліття «Кримської світлиці», єдиного українського променя сонця у шовіністичному інформаційному морі, Міністерство культури і туризму України «привітало» українську громаду Криму та численних шанувальників часопису як в Україні, так і в зарубіжжі, наказом про звільнення редактора Віктора Качули та арештом всього новорічного накладу. Брутально і самочинно, без згоди співзасновників — трудового колективу «Об`єднаної редакції газети «Кримська світлиця» та Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка, вже призначено нового редактора, а редакцію газети переводять до Києва.

Привертає увагу те, що безвідповідальні київські голови заборонили поширювати в Україні саме те число часопису, у якому подається Ваш розлогий виступ на регіональному зібранні інтелігенції у м. Сімферополі. До того ж, у цьому номері розміщене Різдвяне послання Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, звернення від імені Української Греко-Католицької Церкви отця Віктора Гуменюка, вітання голови Кримської республіканської організації «Політична партія «Наша Україна» Богдана Дубаса та аналітичний матеріал «Болючі проблеми утвердження української державності у Криму», який частково виголошувався на зустрічі з Вами.

Складається враження, що чиновники з Мінкультури вперше після Помаранчевої революції намагаються запровадити у країні політичну цензуру та руйнують вистражданий та виборений українською громадськістю за 18 років Незалежності України єдиний україномовний та державний друкований орган у Криму.
На моє тверде переконання, зазначені чиновницьке свавілля та дійства напередодні президентських виборів мають провокативний характер і спрямовані на компрометацію Вас як єдиного кандидата у Президенти України, який має чітку програму відродження і повернення історичної пам`яті, державотворення та розбудови європейської демократичної України. Ваше авторитетне втручання у це чиновницьке свавілля та протидія наступу на свободу слова — це теж певна сходинка до цієї великої мети.

Ми впевнені у нашій спільній перемозі!

Україні — українського Президента!

З повагою,
Петро ВОЛЬВАЧ,
голова Кримської філії Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, доктор філософії, академік УЕАН, дійсний член НТШ, заслужений діяч науки і техніки АР Крим.

ВІД РЕДАКЦІЇ.

Колектив «світличан» насамперед просить у своїх читачів вибачення за те, що вони й досі не отримали у цьому році 1-й номер «Кримської світлиці» (невже така ж доля чекає і на 2-й?), надрукований тираж якого з 1 січня лежить на складі. Випадок безпрецедентний! Ніби у тому номері вміщено заклик до війни, до державного перевороту... Просто один співзасновник, переступивши через двох інших — і, що найбрутальніше, через передплатників, — раптом вирішив поміняти незговірливого кримського редактора, який нібито заважає реформувати газету, на свого, київського, а редакцію «телепортувати» із Сімферополя до Києва. Тоді ніхто не заважатиме скорочувати колектив, поліпшувати дизайн, якість друку, нарощувати тираж?

Оце така реформа? А зміст? А дух, ідея, позиція? А довіра людей, яка роками плекалася стараннями кожного «світличанина»? А наші мрії збільшити періодичність виходу «Світлиці», відродити усі три її додатки — це тільки мрії колективу, чи, може, це й державі було б потрібно?

Та про яку, зрештою, реформу можна говорити, коли друкарні ще з минулого року заборговано за 4 місяці, орендодавцю — за 8. Невже «реформатори» сподіваються перекрити ці борги, переполовинивши колектив, — який, між іншим, теж є співзасновником «Кримської світлиці», і тільки суд може його «скоротити» зі складу співзасновників.

Оце «дореформувалися»... Редактор подає до суду (за що звільняють — бо за колектив заступився?). Трудовий колектив редакції офіційно закликає двох інших співзасновників — Міністерство культури і туризму України та Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка сідати за стіл переговорів. І все це — замість того, щоб спільно працювати і на тираж, і на дизайн, і на добру славу «Світлиці» й держави?

Редакція сердечно дякує усім щирим приятелям «Світлиці» — і простим читачам, і патріотичним партійним та громадським силам — як у Криму, так і в усій Україні, які виступили на захист своєї газети. Ми не можемо (та й не потрібно, напевне) оприлюднити усі ваші звернення і заклики до влади з вимогами покінчити з цим довкологазетним абсурдом (особливо небезпечним перед виборами), але знайте, що завдяки саме вашій підтримці «Світлиця» ще світить і залишається такою, до якої ви звикли і якій довіряєте, — КРИМСЬКОЮ! І свідчення тому — оці два «заборонені» номери газети, які з початку року вперто пробиваються до вас через київські чиновницькі «терни».

З повагою і вдячністю — «Світличани».